Що таке емоційна гнучкість і чому так важливо навчитися розуміти та приймати всі свої емоції.
Життя / Точка зору
5 Травня 2020
1840
Емоційна чесність: дискомфорт як плата за повноцінне життя
Міра Київська
Міра Київська
головна редакторка

Перша психологічна допомога, 7 способів перезавантажити емоційне здоров'я, травми, психологічні травми, підтримка, моральна підтримка, психологічні вправи, допомога, розрив у стосунках, трагедія, психологічні проблеми, емоційний біль

Певна, вам дещо відомо про те, як у радянські часи культивували фізичне здоров’я. Якщо під рукою не знаходилося чарівної квітки-семицвітки, здатної в одну мить «вилікувати» будь-що і будь-кого, усіх, хто не відповідав уявленням про здорову людину, ретельно приховували, не даючи можливості з’являтися в громадському просторі, не пускаючи на телеекрани, позбавляючи будь-якої публічності, перетворюючи на невидимок. Не знати про це ви не можете, оскільки відносно нещодавно ми почали нарешті розв’язувати ті проблеми, які цей славнозвісний культ породив. Втім, робимо це дуже і дуже повільно: наші міста досі майже не пристосовані для людей з інвалідністю, а наша свідомість усе ще мислить під впливом стереотипів про здорове тіло й здоровий дух. Звісно, бажання людини на всіх можливих рівнях уникати усього «травматичного» народилося не в СРСР. Так працює наша психіка — коли на горизонті з’являється щось, що може завдати шкоди, нагадати про неприємні відчуття чи просто викликати дискомфорт через свою інакшість, ми тікаємо. Або ж не тікаємо, а намагаємося позбутися «неприємного» — заштовхати його кудись, закрити за сімома замками, сховати якомога далі від очей, вух тощо. Саме тому такий культ здоров’я існуватиме ще довго, звісно, часом послабляючи свій тиск на суспільство під впливом чергової хвилі боротьби зі стереотипами, упередженнями та нерівністю.

Ми нікого не обтяжуємо, коли всміхаємося та махаємо руцями, як оті мадагаскарські пінгвіни. Ми нікому не обриднемо, якщо дозволимо собі за слушної нагоди дати волю негативним емоціям і погорювати. Але трошки.

Але важливо зазначити, що, коли ми говоримо про здоров’я, то говоримо не лише про тіло, а й про психологічний стан. Сумні, поглинуті затяжною депресією, емоційно травмовані, зажурені та вигорілі… Що саме викликають у вас такі люди? Тільки спробуйте відповісти чесно — крім вас цієї відповіді все одно ніхто не почує. Адже, як переконують дослідження, дуже часто ми готові пробачити годину страждань головним героям фільмів, але в реальному житті зажурені люди в багатьох із нас викликають не стільки жаль і співчуття, скільки роздратування. Пам’ятаю, як у дитинстві мама сварила мене за те, що «я ходжу з кислою міною». Щоби не псувати їй настрій, я зазвичай тікала на вулицю, або в книжки. Тікала та відчувала за свою «кислу міну» провину. Так історично психологічно склалося, що ми нікого не обтяжуємо, коли всміхаємося та махаємо руцями, як оті мадагаскарські пінгвіни. Ми нікому не обриднемо, якщо дозволимо собі за слушної нагоди дати волю негативним емоціям і погорювати. Але трошки. Скільки саме — я точно не знаю, проте тут мені пригадується ще один випадок, коли на похоронах рідної мені людини одна пані підійшла до мене у вбиральні та на вушко порадила «так сильно не вбиватися на людях, бо це некрасиво та неприйнятно». Я тоді страшенно обурилася, але через рік по тому збагнула одну цікаву річ — упродовж кількох місяців, коли мені боліло найбільше, я майже ні з ким не спілкувалася, а в ті рідкісні випадки, коли таки «виходила в люди», намагалася з усіх сил приховати справжній внутрішній стан під маскою радості. Переживаючи горе, я, наче зранена тваринка, переховувалася в норі, з якої висунула носа лише тоді, коли рана почала загоюватися. Можливо, було б значно легше лікуватися в компанії друзів — попросити допомоги в найближчих людей. Але тоді мені довелось би репрезентувати себе, тобто визнати свою слабкість не лише перед самою собою, але й перед іншими. Наважитись на таке я не змогла. Та й чи не відчувала я б перед ними потім сором? Чи не змушувала б мене їхня присутність почувати себе ще більш зраненою та нікчемною? Адже в будь-якій незрозумілій ситуації треба бути сильною людиною, а, отже, долати всі труднощі з усмішкою на обличчі. Про це нам товкмачать із дитинства — батьки, вчителі, книжки, фільми.

Перша психологічна допомога, 7 способів перезавантажити емоційне здоров'я, травми, психологічні травми, підтримка, моральна підтримка, психологічні вправи, допомога, розрив у стосунках, трагедія, психологічні проблеми, емоційний біль

Лише небіжчики ніколи не хвилюються, не переживають, не розчаровуються, не сумують і не страждають. Лише мертві ніколи не відчувають небажаність або незручність своїх почуттів.

Бути позитивним — ось нова норма, з якою мало що може позмагатися в жорстокості та категоричності. Емоції бувають різні — про це знають усі. Але нині вони діляться на «хороші» й «погані», тобто на прийнятні та неприйнятні. Так, одне нещодавнє дослідження, яке провела психологиня Сьюзен Девід серед 70 000 осіб, виявило, що третина людей або засуджує себе за так звані «погані емоції», як-от смуток, гнів, горе, або намагається одразу ж відігнати їх від себе. І що цікаво, ми так обходимося не лише зі своїми «поганими» емоціями, але й із чужими — насамперед, коли мова йде про близьких людей (що, власне, і робила моя мама, дорікаючи мені за «кислу міну»). Але проблема в тому, що не даючи собі й іншим проявляти чи навіть відчувати емоції, які сприймаються як негативні, ми втрачаємо можливість розібратися з цими емоціями та зрештою позбутися проблеми, якщо така є.

З дня у день, з року в рік, вдома, на роботі, спілкуючись з рідними, коханими, друзями та колегами, ми постійно придушуємо емоції, які вважаємо недоречними. Ігноруючи небажані відчуття й переживання, ми вважаємо, що контролюємо їх, насправді ж це вони починають контролювати нас. Як переконують дослідження, коли емоції відкидаються або ігноруються, вони посилюються. Психологи називають це ампліфікацією. Це як зі смачним шоколадним тортом, який стоїть у холодильнику, – що дужче намагаєтеся його ігнорувати (ви ж-бо не їсте солодкого!), тим більше він захоплює ваші думки. Урешті-решт замість спокійно з’їсти маленький шматочок, ви зриваєтеся та поглинаєте цілу половину. Так само і внутрішній біль — він завжди виходить назовні. Завжди. І хто за це платить? Ми платимо. Наші рідні та кохані, наші друзі та колеги, наше оточення.

Так само і внутрішній біль — він завжди виходить назовні. Завжди. І хто за це платить? Ми платимо. Наші рідні та кохані, наші друзі та колеги, наше оточення.

Як переконує вже згадана Сьюзен Девід, лише небіжчики ніколи не хвилюються, не переживають, не розчаровуються, не сумують і не страждають. Лише мертві ніколи не відчувають небажаність або незручність своїх почуттів. І якщо вам хочеться побудувати стосунки, кар’єру, або зробити цей світ трохи краще, вам не вдасться уникнути стресу та дискомфорту. Дискомфорт — це плата за доступ до повноцінного життя.

Перша психологічна допомога, 7 способів перезавантажити емоційне здоров'я, травми, психологічні травми, підтримка, моральна підтримка, психологічні вправи, допомога, розрив у стосунках, трагедія, психологічні проблеми, емоційний біль

Дослідження показують, що емоційна гнучкість, тобто вміння повністю приймати всі емоції — навіть хаотичні, важкі та складні — основа психологічної стійкості, успішності та справжнього щастя. Але, щоби повністю приймати емоції, необхідно вміти чітко й правильно їх називати. Вважаєте, що відчуваєте на роботі стрес? Можливо, це справді так, але є величезна різниця між стресом і розчаруванням або стресом і страхом від усвідомлення, що «займаєтеся не тим». Дослідження власних емоцій може нагадувати справжнє детективне розслідування — з аналізом доказів, підозрюваними та вишукуванням справжніх мотивів. Переживаючи важкі емоції, спробуйте не тікати від них, не засуджувати себе, а дослідити: «Мені стає сумно. Про що свідчить цей смуток? Що, як він показує, для мене важливо? Чого це мене вчить?».

Тому що наші емоції — це дуже важливі дані, які можуть надати цінну інформацію про те, хто ми є, що для нас має значення і що нас насправді хвилює.

Зрештою, навчившись скрупульозно описувати всі свої емоції, можна навчитися швидко знаходити справжню причину своїх переживань, краще розуміти себе та робити конкретні, правильні для себе кроки до впорядкування власного життя. Тому що наші емоції — це дуже важливі дані, які можуть надати цінну інформацію про те, хто ми є, що для нас має значення і що нас насправді хвилює.

Але вкрай важливо розуміти, що це саме дані, а не керівництво до дій. Що робити з цими даними — вирішувати нам і тільки нам. Тож коли відчуваєте сильні емоції, не поспішайте давати їм волю. Вивчіть їх, дослідіть, а потім прийміть рішення, що з ними робити. Вважаєте, що самостійно розібратися не можете та потребуєте допомоги сторонніх? Ваше право. Важливо тільки підходити до вибору цих сторонніх із розумом (найкраще звертатися по допомогу до фахівців), пам’ятаючи, що у вашому внутрішньому світі останнє слово завжди за вами. І не забувайте, що емоції, якими б вони не були, не визначають нас: ви не сумна людина, ви — людина, яка відчуває сум, ви не зла людина, просто зараз відчуваєте злість.

емоції емоційне здоров'я емоційний інтелект психологія травматичний досвід