друзочки

насправді я померла
насправді мене немає
насправді я хлопчик-невидимка
насправді я дівчинка але Я цього не вирішувала
я помирала
мені було не до цього
я дуже зайнята зараз
я не можу відповісти на ваш дзвінок
я не хочу відповідати на ваш дзвінок
я загубила букву З
я заплакала через це а потім розізлилася на себе за це такою справжньою злістю як бабуся коли мені було п’ять
яка це дурість дурна, плакати через загублену букву
я істеричка
я хлопчик-невидимка
щоб заспокоїтись мені потрібно або сходити в душ або померти
гарний контрастний душ — це як переродження
цікаво ким переродилась сестра
цікаво чи любив дідусь контрастний душ як люблю його я
цікаво чи є на світі істеричка істеричніша за мене
цікаво чи любить мене Батько
цікаво скільки ще я буду себе жаліти
Скільки ще ти будеш себе жаліти? — питає бабуся, а я дивлюся на розбиту на маленькі друзочки чашку і світло, що заломлюється у них, і бачу кадр з фільму, де лише кольорові заломлені промені світла, і бачу бабусині пальці, зморшкуваті, короткі й товсті (як у мене), її пальці збирають мої прекрасні друзочки, рожеві пальці огортають скло, обережно, щоб не порізатись. Бабусині пальці — найкращі актори. Вони знають амплітуду почуттів. Бабусині пальці.
Бабусині пальці бачили багато. Я знаю, вони мають очі. Очі-невидимки. Бабусині пальці багато чіпали. Чіпали мої речі, але я більше не сварюся з нею про це. Я і мої особисті речі тепер просто краще ховаємося. Бабусині пальці торкалися, гладили, стискали, чіплялися, літали за сантиметр від багатьох речей. Бабусині пальці пам’ятають дріжджове тісто, але надають перевагу листковому (а мені завжди подають викохане пісочне). Ці пальці знають досконалу форму намистин, а їхні подушечки зберігають порізи від ниток, що бабуся невчасно і надто швидко натягнула. Бабусині пальці біжать по наших шпалерах з червоним візерунком, коли вона хоче пересвідчитися, що стіни дому її сім’ї, її рідненьких, ще стоять. Ці пальці тримають ці стіни. Бабусині пальці ображаються, коли бачать, що я думаю, що стіни валяться на мене. Їм неприємно, що я не помічаю їхньої роботи. Їм неприємно, що попри їхні зусилля, я все одно хочу піти, хочу свої стіни. Бабусині пальці багато працювали. На станку, у магазині, на швацькій фабриці й на іншій фабриці, поряд з кислотами, у Дніпропетровську. Бабусині пальці все пам’ятають. Бабусині пальці пам’ятають важкість обручки і тепло дідової руки. Не впевнена, чи вони за ними сумують.
мої пальці
(я маю їх ховати)
товсті й короткі
як данина сімейні руці
вони пам’ятають друзочки розбитої чашки
мої пальці пам’ятають Усі розбиті чашки

моєтілопам’ятаєбагато
алеянелюблюсвоєтіло
янелюблюсвоїкороткійтовстіпальці

але я люблю скло
я багато знаю про скло і візерунки з розбитих чашок
я могла б стати склодувом
цікаво чому я не стала склодувом
був же такий шанс
але ж я вже сказала що померла
я тримаю своє слово
З тебе нічого путнього не вийшло — кажуть уявні родичі в моїй голові
Ви надто ілюзорна і відірвана від реальності — чекаю я від психіатра
Але вони тримають усе при собі
Мої пальці надто порізані, щоб намагатися виривати це з них
Хоча бог бачить, я стараюсь
Боже, я блядська істеричка
Я можу бути батьком одинаком, от ви всі побачите — сказав колись Батько
Я цього не чула
Я так більше не можу — сказав колись Батько
Я цього не чула, мені сказала бабуся
Я бачу його не часто останнім часом
Я істеричка
Всі мене бачать
Я ТАКА гучна

Я маю бути тихшою. М’якшою. Як вигин простягнутої долоні. Уся моя долоня знає скло, форму, температуру чашки. Спочатку я била їх не навмисно, інтуїтивно. Але ж потрібно розвиватися. Хтось помітив мій талант. Я не пам’ятаю хто, але я їм вдячна. Бити скляний посуд — справа мого життя. Я знаю, я прекрасна в момент, коли різко замахуюсь, як замахуются плавці в стилі батерфляй, і коли я відпускаю її, і коли посміхаюся, споглядаючи її руйнацію. Багато речей змушують мене посміхатися, усе не так погано. Просто у цей момент між мною і склом усе це не важливо. Я думаю, я також скляна, не повністю, лише на якийсь відсоток, як люди, які кажуть, що вони на п’ять процентів їхня улюблена їжа, так багато вони її їдять. Я з’їла шматочок скла, друзочку чашки, коли мені було п’ять.  Не думаю, що вона вийшла з мене, чого б я тоді била чашки. Я вивільнюю скло, бо сама на якийсь відсоток скло. Хоча моя улюблена їжа — пісочне печиво з вершковим маслом і ягідним варенням. Я на якийсь процент скло і пісочне печиво. Я
з
лам
ал

а
ся

коли мені було 20
роки кратні п’яти — гівно
Але все нормально. Немає нічого, чого не може полагодити моя бабуся (крім смерті моєї сестри, але це було давно, тож пофіг). Я можу бути кращою, просто зараз у мене складний період.(Батько усе ділить на періоди, він одночасно і місяць, і пуп землі). Багато речей, які змушували мене посміхатися, більше не радують мене (окрім битих чашок). Але бабуся знає, як склеїти чашку. Вона могла б бути склодувом (тоді б і я була) (тоді у нас була б династія) (тоді б можливо я народила б потомка-склодува). Бабуся лагодить. Я просто купляю. Купляти посуд круто, дуже пасує дорослим дівчатам. Дорослим дівчатам потрібно взяти себе в руки. Зібрати свої речі й піти. Я люблю бабусю. Те, що я люблю бабусю, допомагає мені трошки любити себе. Я лише її відросток (це злить Батька). З мого в мене тільки биття чашок, насправді. (Батька бісить, що бабуся краща мати, ніж він). Одного цього недостатньо, щоб відрізати себе. (Батька бісить, що вона краща мати для мене, ніж була для нього). Під захистом її пальців і турботливим клопотанням я майже цільна. Лагодить бабуся чашки не дуже, вони протікають, але вона так старається, а я не хочу її засмучувати. Я трошки протікаю, але я стараюся.
(хоча іноді я насправді помираю)
ще протікає душ.
я вирішила навчитися лагодити його.    непогано б було бути тою, хто лагодить
не знищує
можливо я можу стати сантехніком. Це не так класно як дути в розпечене скло, але в житті таке буває, що треба робити щось, що любиш, окремо від того, що приносить тобі прибуток

сантехнік це Компроміс зі всесвітом: і не хоббі, але й не безнадійно жахлива робота, я не створюватиму, якщо вже не дано, але й не знищуватиму, як хочеться.

Ти робиш тільки те, що тобі хочеться, а не те, що зробити потрібно! — каже бабуся і я не хочу щоб це було правдою
тому сантехнік
сьому сантехнік
я помру і буду привидом-сантехніком
привітним корисним привидом який тихенько і безкоштовно вирішує ваші каналізаційно-водні проблеми
хіба це не звучить красиво?
майже як нове життя

ІлюстраціяJozzy Barnes.

Катерина Кіщинська
Катерина Кіщинська
учасниця підліткової редакції сайту TeenSide, авторка рубрики "Teen Review"