«Нащо так страждати? Нічого серйозного ж не сталося!», «Та що ти там зробила? Зараз усі так можуть!», «Знаєш, є люди, яким справді погано?» — на ці та подібні фрази можна натрапити в коментарях під різними дописами, їх часто чуєш у розмовах. І хоча нічого образливо, на перший погляд, у них немає, вони нерідко завдають болю. Адже пишучи чи говорячи таке, люди атакують, використовуючи легальну зброю. Ім’я цій зброї — «знецінення», яке є одним із механізмів психологічного самозахисту.
Життя / Точка зору
5 Лютого 2021
3003
Психологічне знецінення: невидима зброя, яка рятує та руйнує
BOKMÅL
"тебе з'їмо ми вмить" ©

Психологічні захисти, або, якщо коротко, то просто психозахисти – це такі механізми нашої психіки, які дозволяють нам менше хвилюватися та відчувати менше неприємних або занадто сильних емоцій, викликаних певною ситуацією або психологічним конфліктом (страх, тривога, гнів, сексуальний потяг, вина, сором тощо).

Вони допомагають нам вижити, дають можливість пристосуватися до навколишнього середовища, відрегулювати свої кордони з ним і з іншими людьми в ньому, а також захиститися, зокрема й від свого власного психічного світу, який може становити загрозу. Але часом ці механізми заисту перетворюють на справжню зброю, яку люди легально використовують для знецінення чудого досвіду — позитивного чи негативного, досягнень і особистосні як такої. Про те, як і чому це відбувається — психологиня Олена Леонтьєва.

Захист і напад

Сама суть психологічного захисту передбачає варіативність можливостей використання цих механізмів. Так, за певних умов, способи захисту можуть бути й способами нападу – якщо у вас є кігті, вони можуть слугувати як для полювання, так і для оборони.

Я люблю військові метафори в описі психіки та її механізмів. Мистецтво війни багато в чому мистецтво психологічне, а оскільки люди за всю свою історію накопичили в цій сфері унікальний досвід, який складно бодай із чимось порівняти, безглуздо було б нехтувати настільки цікавим і цінним інформаційним ресурсом. Тому я запропонувала б називати ці феномени психологічною зброєю, за допомогою якої людина може і захищатися, і нападати.

Можливо, «наймоднішою» надзвичайно небезпечною психологічною зброєю, яка має серйозні бойові характеристики та потребує дуже обережного поводження, є знецінення.

Чому знецінення таке популярне

Більшість дослідників вважають, що нині домінує нарцисичний характер і культура, яка живе визначенням вартості та знеціненням.

Якщо все є рівноцінним, то як конкурувати? Як ставати краще, швидше, вище, сильніше? Іншими словами, як нарцису орієнтуватися в сучасному світі, як ідеалізувати?

Ідеї цінності людського життя, прийняття своєї та чужої індивідуальності та політика толерантності проголошують рівну цінність (вартість) дуже різних речей. Для багатьох людей така невизначеність і багатозначність нестерпна – вона викликає безліч неприємних емоцій, від яких треба захищатися. Саме тут на арену й виходить знецінення, яке допомагає впоратися з цією тривогою.
Як виявляється, знецінення є надзвичайно ефективним у ситуації невизначеності. Якщо все є рівноцінним, то як конкурувати? Як ставати краще, швидше, вище, сильніше? Іншими словами, як нарцису орієнтуватися в сучасному світі, як ідеалізувати? Як напевно знати, що й почому? Відповідь проста – треба просто частіше знецінювати.

Звичайно, є й цілком нормальне та доречне знецінення, яке насправді коректніше називати переоцінюванням або ж переоцінкою цінностей. Наприклад, коли те, що було важливо, втрачає своє колишнє значення. Одначе це довгий і часто складний внутрішній процес, який передбачає контакт зі неприємними й складними емоціями, а не захист від них.

Знецінення для емоційного саморегулювання

У ситуації втрати та горя. Наприклад, дитина дуже переживає через втрату іграшки або смерті домашнього улюбленця. Я одного разу бачила, як маленький хлопчик переживав смерть щура так сильно, що навіть сам хотів померти. Він так і говорив: «Щур помер, і я теж помру, бо я не можу жити без мого улюбленого щура». Для того, щоби його психологічний стан нормалізувався і переживання вирівнялися, знадобилося доволі сильне знецінення цінності щура й почуття любові до нього. Щоби пояснити хлопчикові, що його переживання надмірні, смерть щура порівнювали зі смертю бабусі та інших близьких.

У ситуації страху. Знецінення допомагає позбавитися від зайвого страху. Наприклад, дитина може дуже боятися якогось однокласника, поки не з’явиться старшокласник, який виявиться сильнішим і поб’є першого.

Ви і тільки ви маєте право вирішувати, що для вас важливо, а що ні. Якщо хтось вас не розуміє – це не ваші клопоти.

Чи знайома вам ситуація, коли у відповідь на ваші скарги співрозмовник намагається різко перевести тему й вказати на те, що ваші проблеми — ніщо в порівнянні з глобальними проблемами? Йдеться про дуже популярне та шаблонне: «Ну що ти тут ниєш? Ти хоч уявляєш, як діти в Африці страждають? А які в людей на війні клопоти?». У таких ситуаціях розмова швидко змінює тему, співрозмовник активно розвиває свою абстрактну ідею й не забуває підкріплювати свої міркування «універсальними істинами та постулатами», тобто різними кліше та стереотипами, які намагається видавати за факти.
Якщо ви натрапляєте на таке зневажливе ставлення до ваших проблем, якщо те, що вам болить, співрозмовник не сприймає серйозно, пам’ятайте: ви знаєте себе краще, ніж будь-хто інший. Знайте, що насправді ніхто не може знецінити ваші переживання та ваш досвід. Ви і тільки ви маєте право вирішувати, що для вас важливо, а що ні. Якщо хтось вас не розуміє – це не ваші клопоти. Насправді у такий спосіб люди намагаються захиститися від переживань, які можуть травмувати. Не кожен готовий пропускати чужі негативні емоції через себе, тому деякі вважають за краще дистанціюватися від співрозмовника за допомогою знецінення та відсилання до глобальних проблем.

Знецінення для нападу та конкуренції

У грубому варіанті знецінення нагадує велику палицю зі залізними шипами: людина, нападаючи, відбирає радість в іншого. Так люди справляються зі заздрістю й нестабільною самооцінкою: відбираючи радість в іншого, можна продовжувати жити далі.

Знецінення когось іншого рятує нас водночас і від страху опинитися залежними від цього об’єкта – і від страху його втратити.

У цьому варіанті знецінення – це вкрай агресивна, проте, як показує повсякдення життя, абсолютно допустима в сучасному світі практика. Думаю, у цьому і криється секрет популярності знецінення. Можна дуже сильно бити, і нічого за це не отримати. Це ж не незаконно.

Склала іспит на п’ятірку? А п’ятірки всім ставили?

Люди дуже часто користуються цією зброєю. «Ти гірший за мене, не такий ти вже й розумний», «Ти красива, але над сідницями тобі ще працювати й працювати». Нескінченні варіації знецінення в подружньому житті, де дуже важливо знизити цінність партнера, аби й самому не заборгувати:

Та що ти там робиш? Гроші заробляєш? Та хто їх не заробляє! Ти чоловік? Всі чоловіки заробляють.

Ти жінка? Всі жінки народжують і сидять із дітьми, і поприбирати встигають, і наготувати! Чого ти так утомилася?

Ти дисертацію захистила? Так хто ж зараз дисертації не захищає!

Знецінення когось іншого рятує нас водночас і від страху опинитися залежними від цього об’єкта – і від страху його втратити. І збільшує шанси в конкурентній боротьбі. Якщо занадто цінувати успіхи інших людей, то власні досягнення ставляться під сумнів. Якщо ж їх знецінювати, вони стають більш реальними.

Саме такий варіант найчастіше використовує сучасний клієнт психотерапевта, який занадто інтенсивно позбавляється від страху залежності, втрати або покинутості за допомогою знецінення.

Таким чином, знецінення – важливий емоційний регулятор власної поведінки та поведінки інших людей. У чому ж проблема сучасного клієнта, особливо нарциса, у якого цей баланс злегка порушений?

Перемоги швидкоплинні, а відчуття незадоволеності – ні. Знецінення своїх старань і / або професійних цілей використовується як захист від невдачі. Щось не вийшло? Так я ж і не хотів і не намагався, і взагалі це все так, не навсправжки. А в результаті отримаємо жахливу незадоволеність і відчуття безглуздості.

Головна проблема сучасного клієнта психотерапевта – інфляція відносин. Відносин не тільки з іншими людьми, але й з усім світом. Кожне друге звернення до психотерапевта пов’язано зі знеціненням любовних історій: всі вони не дотягують до «ідеальних». Крім тих, звичайно, які не трапилися (і про їх ідеальністю можна фантазувати вічно).

Людина приходить до висновку: інфляція відносин така висока, що вони йому більше не потрібні, хоча реальна потреба протилежна – близькі, довірчі та ексклюзивні відносини.

Сайти знайомств додають у цей процес драми. Широкий вибір і легкість знайомств знижують їхню цінність до абсурдно низької, коли люди навіть не запам’ятовують імен тих, із ким провели ніч, або ставлять собі статистичну задачу – вибрати зі ста кандидатів ідеального. Зрештою люди взагалі перестають вірити в можливість будь-яких значущих відносин для себе і втрачають чутливість.

У терапію така людина приходить, коли починає здогадуватися, що робить щось не так. На початковому етапі вона прагне знецінити всі припущення й зауваження терапевта, які стосуються її почуттів. Коли ж розуміє, що чималу частину терапії присвячено дослідженню її емоційного життя, усе ж погоджується на це, але попутно позбавляючи свої емоції цінності.

Так, я злюся, але не дуже сильно.

Так, вона мені подобалася, але в неї було багато недоліків.

Так, я відчуваю це, але хочу, щоб ви розуміли, що для мене це не дуже важливо.

Я його люблю, але він козел і у нас нічого не може бути.

Якщо все це звести до своєрідного узагальнення, воно буде звучати приблизно так: так, я відчуваю певні речі, але я не дозволяю зробити ці почуття важливими й дуже значущими. Я контролюю їх вплив і в будь-який момент можу знизити їхню соціальну значущість.

Чому для нарцисів так важливо уникати глибокого проживання почуттів

Тому що це небезпечно: процес може захопити, контроль буде втрачено, а тоді з’являться й інші неконтрольовані емоції.

Людина сама не розуміє, що станеться, але знає точно, що уникати цього треба всіма можливими способами. Знецінення тебе оберігає. Але за свою роботу воно бере певну плату, залишаючи людину з нудьгою, розмитим відчуттям безглуздості та «невдалості» життя. Психологічна зброя обертається проти свого власника.

Клієнти досить швидко починають помічати, що вони багато чого знецінюють у  своєму житті.

Далі виникає питання: що робити, якщо треба визнати, що почуття для мене важливі? І тоді на горизонті знову з’являється горезвісний щур, смерть якого можна й не пережити. На цьому етапі психотерапії людина починає згадувати ситуації з дитинства (і не тільки), коли контроль над почуттями було втрачений і це принесло багато страждань. Часто ці спогади болючі ійпереживати їх знову не хочеться, тому клієнт починає чинити опір.

Це проявляється в знеціненні терапії, терапевта і себе в цьому процесі: «Терапія мені не дуже допомогла», «Це поганий фахівець, та я й не намагався і не виконував його рекомендації». Багато хто йде з терапії в цей період.

Однак більшість клієнтів залишаються й рухаються далі, тому що крім страху втратити контроль над почуттями у них є велика потреба бути живими людьми й любити кого-небудь, зокрема себе. Стає очевидно, що патерн знецінення вже не потрібен у такому обсязі.

Що ж сталося з тим хлопчиком, коли він перестав вмирати разом з щуром? Він ніби прозрів і побачив, що є різні речі з різною вартістю. Що у нього немає психічних сил померти з кожною живою істотою на Землі, проте він може їх любити й сумувати про них. «Акції» щура зазнали інфляції, але він не викинув їх, а зберіг. Чи було це прозріння його свідомим вибором? Складно сказати. Я схильна вважати це процесом навчання користуватися власним психічним апаратом.

Доросла людина, оглядаючи своє психічне царство й наводячи в ньому порядок, може зробити цю переоцінку, щоби вибрати (або навчитися вибирати) те, у що вона готова вкластися і вважати цінністю. Звичайно, це складніше, ніж у дитинстві. Але в дитинстві й ризики вищі.

Повертаючись до мистецтва війни (а війна в людей, схильних до знецінення, йде постійно і здебільшого з самими собою): що ж вважати перемогою для людини, яка знецінює?

Думаю, успіхом буде збереження певного «золотого запасу» індивідуальних переживань, почуттів, ситуацій і відносин. Скриньки зі скарбами, які ніколи не знеціняться, тому що їх дбайливо зберігають. І потрапляють вони в цю скриньку тільки завдяки досвіду, силі впливу цих подій і почуттів, а не через успішні наслідки, довгий строк придатності тощо.

Відомий трактат Сунь-цзи «Мистецтво війни» стверджує, що мета будь-якої війни – процвітання населення та його лояльність до правителя. Отож, якщо ваше «населення» не процвітає і ви самі до себе не лояльні, можливо, вам час повчитися проживати почуття, не знецінюючи їх і не боячись. Звичайно, робити це краще за допомогою досвідчених військових консультантів.

емоційне здоров'я знецінення психологія