Спокійні вчителі – розумні учні

медитації у школі, усвідомленість для учнів та вчителів, подолання стресу на роботі, освіта, американський досвід, конкуренція між дітьми, краща освіта, як навчати дітей, покращення оцінок,

Чи доречні практики медитації й усвідомленості у школі? Безперечно, стверджує одна з засновниць такої програми для американських учителів Патрісія Дженінґс. Чому саме – читайте у статті Ані Каменець When Teachers Take A Breath, Students Can Bloom.

_______

Інститут Гарісон трохи схожий на Гоґвортс. Рітріт центр розташований у колишньому монастирі серед спокійних зелених пагорбів з видом на річку Гудзон, у 60 милях на північ і дуже далеко від Нью-Йорка.
Свіжого літнього дня у витонченій каплиці, близько 35 викладачів з США і принаймні п’яти інших країн сидять тихо, всі – босоніж.

“Просто зверніть увагу на ваше дихання, відчуття того, як повітря наповнює і покидає вас,” каже Кріста Турксма, голландка зі сріблясто-білим волоссям, одягнена в усе біле. Вона – співзасновниця програми Розвиток Усвідомленості і Стійкості (англ. Cultivating Awareness and Resilience in Education), або CARE, створеної насамперед для вчителів.

Щороку протягом останніх дев’яти років у цьому п’ятиденному літньому рітріті [рітріт – це практика особистого чи групового усамітнення для духовної чи психологічної роботи над собою – ред.], а також у школах CARE вчить учителів тому, що називається усвідомленість (mindfulness): як заспокоювати тіло та розум за допомогою дихання і руху, як використовувати ідеї, запозичені з психології, аби краще регулювати емоції.

Викладання за своєю суттю є стресовою професією, і за багатьма факторами, стає дедалі стресовішою.

Учасники виконують низку рольових вправ, аби попрактикувати складні розмови з босом, колегами, батьками або учнями. Це перша програма з усвідомленості, що відбувається за фінансової підтримки Департаменту освіти США – і що спрямована на вчителів, а не безпосередньо на учнів.

Викладання за своєю суттю є стресовою професією, і за багатьма факторами, стає дедалі стресовішою. Учні з бідних родин приносять свої проблеми до школи. Мінливі стандарти тиснуть на керівників шкіл. За останні кілька років, задоволеність від роботи з-поміж учителів  упала до рівня, на якому перебувала 25 років тому, а зміна кадрів нині постійна: майже 50 відсотків учителів – нові.

медитації у школі, усвідомленість для учнів та вчителів, подолання стресу на роботі, освіта, американський досвід, конкуренція між дітьми, краща освіта, як навчати дітей, покращення оцінок,

Патрісія Дженінґс не обов’язково прагне змінити всі ці фактори. Натомість вона прагне допомогти вчителям стати цією зміною, яку вони хочуть бачити в світі.
Дженінґс є другою співзасновницею CARE. Вона має сиве прямо підрізане волосся з чубчиком і блаженну усмішку. Дженінґс мала важке дитинство: вона осиротіла у 14 років, коли її мати вчинила самогубство. Потім, студенткою коледжу в 1970-і роки в Арізоні, вона відкрила для себе дзен медитацію.

Я почала розуміти, що багато страждань і занепокоєнь, які я відчувала – що ті думки не були моїми. Це було величезним одкровенням – розуміння того, що ці думки не є моєю сутністю і я можу їх відпустити.

Дженінґс навчалася у Буддистському Інституті Наропи (нині Університет Наропи в Боулдері, штат Колорадо). Вона здобула ступінь у галузі психології і викладацький ступінь, а тоді заснувала школу Монтесорі, де викладала дітям медитацію ще в 1980 році. Протягом більше двох десятиліть вона також використовувала техніки з усвідомленості “від моменту до моменту”, для того, щоби, наприклад, пом’якшити переходи між різними видами діяльності на уроці чи з’ясувати, чому той чи інший учень погано поводиться. Згодом вона почала викладати вчителям, і зрозуміла, що її колегам ці навички також можуть стати у пригоді.

Після кількох дводенних сесій протягом року учасники дослідження розповіли, що їхня тривога, депресія, відчуття вигорання і рівень стресу знизилися, а сон поліпшився порівняно з контрольною групою.

Нині Дженінґс є професоркою психології в університеті штату Вірджинія, де вивчає програму CARE. У дослідженні, що незабаром вийде друком, Дженінґс і її співавтори розповідають про один із тренінгів CARE, де взяли участь 224 вчителів нью-йоркських шкіл з високим рівнем бідності. Після кількох дводенних сесій протягом року учасники дослідження розповіли, що їхня тривога, депресія, відчуття вигорання і рівень стресу знизилися, а сон поліпшився порівняно з контрольною групою. Ще цікавішим виявився вплив практик усвідомлення на роботу цих учителів.  “Вони почали менше кричати на учнів,”  – говорить Дженінґс. Уроки стали більш позитивним і продуктивним, а учні – зацікавленими. Навички читання найбільш вразливих учнів, оцінених найнижче за соціальними показниками на початку дослідження, також значно покращилися. Знову ж таки, ймовірно завдяки роботі над собою вчителів, а не їхніх учнів.

Боні Кірквуд і Мішель Койл-Г’юз працють у 279-й школі у Бронксі. Минулий навчальний рік вони провели навчаючи методів CARE своїх колег. Обидві повернулися до рітріту CARЕ, аби з’ясувати, як можна поширювати програму серед більшої кількості людей. Койл-Г’юз, що працює безпосередньо з підтримкою учнів, говорить: “Я маю справу з учителями в умовах кризи. Я бачу, що вони потребують більше таких навичок”.

…методика найкраще поширюватиметься від колеги до колеги, а не зверху вниз як тиск з боку керівництва.

Близько третини учнів у школі – з притулків для бездомних. Багато хто з них має батьків у в’язниці чи живе у прийомній родині. Більшість із них лише вивчає англійську мову, зокрема і біженці.
“Дітей приваблює наш підхід, тому що вони прагнуть більше структурованості та рутини,” – говорить Койл-Г’юз. Кірквуд, фахівець з читання, зізнається, що методи CARE поліпшили її відносини з учнями і колегами. “Я вчуся відпускати і впускати Бога,” – каже вона.
(Хоча практики, які викладають у CARE, засновані на багатьох різних традиціях, Дженінґс стверджує, що програма є повністю світською і підходить для державних шкіл. Наприклад, замість терміну “медитації” вони використовують термін “практики осмисленого сприйняття”.)

…замість того, щоби дратуватися через дитину, яка стукає по столу, вона розуміє, що він або вона таким чином намагається впоратися з труднощами уваги.

Як Койл-Г’юз і Кірквуд, Ніколь Вільгеймер також погодилася допомогти впроваджувати CARE серед своїх колег у 140й школі у Бронксі. Цьогоріч Дженінґс і Турксма випробовують розширення програми, яке вони назвали Координатори CARE. У цого основі – ідея, що методика найкраще поширюватиметься від колеги до колеги, а не зверху вниз як тиск з боку керівництва.
Вільгеймер каже, що програма допомогла їй стати більш налаштованою до своїх учнів. Наприклад, замість того, щоби дратуватися через дитину, яка стукає по столу, вона розуміє, що він або вона таким чином намагається впоратися з труднощами уваги. Як й інші вчителі вона визнає, що CARE була надзвичайно корисною у стосунках із її босами, а не тільки з учнями.

Коли керівники викликають вас, ви ніколи не знаєте, що вони хочуть. Можливо, ви засмутили батьків учня чи учениці, а можливо щось забули,” – говорить вона. “Я мала звичку  поспіхом бігти на зустрічі та займати місце. Тепер я практикую усвідомлену ходьбу. Я думаю про те, куди я йду. А під час чи після розмови не буркочу – я можу сприймати критику і не піддаватися на провокації.

Під час  тренінгу учасники CARE багато говорять про “гальмівники”,”сценарії” і “реактивність”. Минулий досвід може формувати ваше сприйняття ситуації і викликати дуже сильні або недоречні емоції. Якщо ви “реактивні”, ви піддаватиметеся цим емоціям, ідучи за несвідомим сценарієм у вашій голові. Якщо ви “осмислені”, то матимете можливість зробити паузу і отримати більш точне бачення ситуації.

медитації у школі, усвідомленість для учнів та вчителів, подолання стресу на роботі, освіта, американський досвід, конкуренція між дітьми, краща освіта, як навчати дітей, покращення оцінок,

На одній сесії Дженінґс переповідає історію зі своєї книги Усвідомленість для вчителів, що її розповіла попередня учасниця CARE, дуже стурбована 7-річною ученицею, яка щодня спізнювалася і зривала урок сміхом. Вчителька згадала, що у  її власній родині запізнення суворо карали. Коли вона поговорила з дівчинкою, то дізналася, що та була дочкою матері-одиначки, яка працювала ночами, тож маленька дівчинка  мусила щодня діставатися до школи самотужки.  І її хихотіння не мало нешанобливого наміру – дівчинці насправді було соромно.

Після обіду з бурякового салату, кіноа та зелені вчителі йдуть надвір для вправ із ходьбі та парних дискусій. Тут серед польових квітів і метеликів легко відчути спокій. Але через кілька тижнів почнеться новий навчальний рік. “Я відчуваю, що моє серце починає калатати швидше, коли думаю про те, що вересень уже незабаром,” – говорить одна вчителька на сесії. “У вересні НЕМАЄ вільного простору. Які дві практики CARE ви впровадили б у звичайній міській школі вже цього вересня?” – запитує вона Дженінґс.

Дженінґс відповідає кількома практичними порадами, які вона відкрила під час свого дослідження поставивши вчителям одне саме питання. Найпоширенішою була порада просто спинитися, коли це необхідно, і зробити три глибокі вдихи.

Другою  відповіддю  була порада щодня практикувати усвідомлені дихання, ходьбу, йогу або інші практики, що допомагають вам розслабитися. “І це також допомагає вам згадати про три вдихи, коли це необхідно!”

медитації у школі, усвідомленість для учнів та вчителів, подолання стресу на роботі, освіта, американський досвід, конкуренція між дітьми, краща освіта, як навчати дітей, покращення оцінок,

Техніки CARE, які можна спробувати в класі: усвідомленість для учнів і викладачів

1. Спокійніші переходи

Коли дзвонить дзвоник, запропонуйте учням зробити три глибоких вдихи і просто послухати звук дзвоника доки він лунає, перш ніж іти на обід або фізкультуру.

2. 5 речей

Запропонована учасником CARE для малих або занадто неспокійних дітей як альтернатива медитації.

Нехай вони сядуть і спокійно звернуть увагу на п’ять речей, які бачать навколо; тоді заплющать очі й полічать п’ять речей, які вони чують; тоді звернуть увагу на п’ять речей, яких торкаються.

3. Тихий куточок або Куток миру

Описаний у Монтесорі та програмі Внутрішньої стійкості.

Відведіть місце у класі, куди діти можуть піти, щоби дати раду важким емоціям. У кутку можуть лежати подушки і м’які іграшки, заспокійливі книги або гладкі камені. Він має бути привабливим, а не нагадувати куток для покарання.

4. Усвідомлена ходьба і зосередження

Для вчителів, які завжди на ногах: коли ви стоїте, зосередьтеся на відчутті ваги у  стопах і тиску стоп на підлогу. Ідучи, підтримуйте усвідомленість ваги переступаючи з однієї стопи на іншу.

Джерело: NPR
І
люстрації: Jeannie Phan

Аліна Скрипник
Аліна Скрипник
авторка перекладу