Три театри, об’єднані любов’ю до своєї справи, глядачів та мистецтва, але зовсім різні за формою та принципами. Ці київські театри дають зрозуміти — театральне мистецтво дуже різне, а сам театр — це сім’я, єдиний організм, де кожний проєкт — продукт тісної співпраці, де кожна деталь залежить від тонкої внутрішньої взаємодії. Ми пропонуємо вам познайомитися з кожним.
Театр Помилки
Затишний театр, що налічує близько 15-ти регулярних учасників і активно залучає нових. Про театр розповіла його засновниця — Алекс Басовська:
Спочатку наш колектив складався з трьох людей: режисерки, акторки та менеджерки. Зародження нашого театру відбулося під час карантину, як би іронічно це не було. Вперше наша трупа побачила одне одного у зумі і проіснувала так три місяці. В грудні 2019 ми розпочали роботу над створенням вистави «Історія підліткового браузеру» і вирішили реалізувати її на власній платформі, ідея якої довго визрівала, але не знаходила втілення. Тоді ми сформулювали концепцію базових цінностей: помилятися, експериментувати і розвиватися. Вони лишаються фундаментальними і сьогодні.
Театр Помилки вирізняється своєю відкритістю до творчих людей будь-якого віку, гендеру, статі, попереднього театрального досвіду або його відсутності. Ми створюємо умови для вільного мистецького вираження, самовдосконалення, знайомства з театром і цікавими людьми.
Основним принципом Театру Помилки є «театральна чесність». Ми відходимо від формату «актор-виконавець» та переходимо до моделі «актор-співавтор», де всі рішення щодо матеріалу та теми вистави приймаються колективно. Три вистави, представлені за останній рік в Театрі Помилки, об’єднує те, що текст п’єс був прописаний акторами власноруч з елементами автобіографічності. Отже, актор у виставі не зображує когось, а залишається самим собою, що додає театральній комунікації з глядачем більшого життя й відвертості.
У нас наразі діють тренажі, періодично запускаються акторські курси, а також проводяться затишні заходи по суботах (квартирники, зустрічі, літературні вечори), націлені на спілкування й нові знайомства. Ми відкриті до нових людей і колаборацій з іншими творчими колективами.
Наші вистави, як для справжніх театральних поціновувачів, так і для тих, хто тільки знайомиться з театром. Загалом, ми готові до будь-якого зворотнього зв’язку. Нам важливо, щоб глядач був відкритий до діалогу під час і після вистави, але якщо цього не відбувається, ми ставимось із розумінням.
Улюблену виставу дуже важко виділити одну, але нехай це буде вистава «Емпати» режисера Антона Романова. Актор і актриса самі написали текст і пісні, вистава про важливе з легкістю. Якщо давно не сміялися від душі, щиро запрошуємо.
Найближчі вистави чи інші проекти, які наші читачі можуть відвідати у вас?
Враховуючи теперішню епідеміологічну ситуацію, важко сказати напевно. Поки що плануємо показати виставу «Емпати» 10-го квітня, а «Історію підліткового браузеру» 24-го квітня. Будемо раді бачити усіх в нашій студії на Діловій 22 (Театр-майстерня «Глибина»).
Ви ходите в інші театри у Києві/Україні? Можливо, у вас є улюблені українські театри чи вистави у них?
Можемо порадити моновиставу «Майданутий» Юрія Чеботарьова, а також деякі постановки в театрі «Золоті ворота», «Дах» та «Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра». А загалом, хорошою ідеєю буде ходити на багато вистав у різних театрах і виховувати власний смак та надивленість. На 10-ту виставу ви вже зможете скласти власний унікальний список.
Що варто побачити, щоб мати уявлення про сучасний театр?
Режисери й митці: Ромео Кастелуччі, Роберт Вілсон, Ексон, Піна Бауш, роботи Марії Абрамович і Віктора Велісова.
Theatre Room
Театр, заснований актрисою театру та кіно Тамарою Антроповою:
Коли я вчилася в естрадно цирковому коледжі, то на третьому курсі перейшла до викладача акторської майстерності. Він працював з цирковими учнями – акробатами, еквілібристами, і ми їх затягнули до театру. Вони полюбили театр і працювали на рівні з нами. Напевне ще тоді зародилася ідея власного театру, а потім я працювала у театрі, потім викладала для аматорів театральне мистецтво, потім зйомки, а потім — запит від людей, які хотіли розвиватися у цій сфері і, можна сказати, сама собою виникла наша студія.
Ми працюємо на межі театру та студії навчання акторської майстерності. У нас є основна трупа, вона складається з багатьох сильних учасників, деякі закінчили університет імені Карпенка-Карого, є аматори, які не працюють у цій сфері, але ви будете вражені, коли дізнаєтеся, як ці люди розбираються у кіно, театрі, режисурі.
Одне з найголовніших правил — немає сенсу ставити Гамлета, коли в тебе немає Гамлета. Я опираюся на ресурс, який у мене є і що я можу з нього зробити. Немає сенсу ставити Шекспіра, тому що його треба буде спрощувати і для акторів, і для глядачів. Я не думаю «чи актуальна ця вистава у наш час» якщо мені це цікаво, то я захочу це поставити, тому що це, вірогідно, буде цікаво і глядачеві. Я взагалі людина-космос. Це приходить само собою, десь щось прочитала, десь щось побачила і якщо це знаходить відгук усередині — то це воно.
Ми ще не сформували своїх глядачів, більшість наших глядачів приходять по «сарафанному радіо», але на нашому останньому показі зал був наповнений.
Наша трупа — це люди, які займаються театром безоплатно. У трупу потрапляють не всі. Це має бути збіг обставин із серії «знайшли одне одного».
У нас є різні курси: базовий курс акторської майстерності, кінокурси та курси ораторського мистецтва — «публічна особистість». Прямо зараз у нас набір на базовий курс.
Найближчі вистави чи інші проекти, які наші читачі можуть відвідати у вас?
Монолог «Чума» за романом Альбера Камю, далі буде «М’ясник» Маріам Агамян. Люди, які проходят у нас курси, у кінці навчання роблять «відкритий показ», куди можуть потрапити всі охочі. У нас багато планів. Ми хотіли зробити навіть антиполітичний вечір поезії.
Ви ходити в інші театри у Києві/Україні? Можливо, у вас є улюблені українські театри чи вистави у них?
Колись я дуже любила «Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра», там я навіть хотіла працювати. З великою повагою ставлюся до «Театру на Печерську», там все «по-справжньому». Велике враження на мене справив театр «Schaubühne». Напевно, я більше зараз передивлююся західні вистави.
Що варто побачити, щоб мати уявлення про сучасний театр?Ворожбит Наталія, німецька збірка «Шаг» — почитайте п’єси, це – сучасний театр.
Театр 14ORLOV
Сюрреалістичний театр, вистави якого бувають незрозумілі, але завжди насичені й емоційні. Ми поспілкувалися з його засновницею — Світланою Гордієнко:
Свого часу я зрозуміла, що реалізація багатьох процесів і внутрішніх стосунків у театрі мені чужі. Тоді я щиро захотіла створити нову течію, де кожен актор буде відчувати себе неповторним. Для акторів це дуже важливо. Мені завжди багато чого хотілося і мріялось. Всесвіт давав мені шанси. Театр 14ORLOV теж свого роду шанс. Майданчик для сміливих ідей і втілень. Тому ми з моєю командою завжди у внутрішній необхідності одне в одному. Це щось подібне до здорової конкуренції і реалізації із взаємною творчою та естетичною вигодою. Наша професія — це співзалежність, в якій важливо дивитися в одному напрямку.
А втілилося в життя це кров’ю і потом. Один відсоток генія, дев’яносто дев’ять — потіння. Дуже багато випробувань, прекрасних і дивовижних, які зараз згадую з тремтінням. І я вдячна кожному, хто доклав до зростання театру своє крило, і собі — зокрема.
Наша головна відмінність — Вибір. А це завжди ризик. Я наповнююся надією і нестримним оптимізмом, сидячи в темному залі перед виставою. Чи знайде наш глядач в тому, що відбувається, відповіді на свої питання? Не знаю. Однак, серед цих відображень кожен може бути щирим, мудрим, знайти порозуміння. Так, я думаю, у нас є вибір, і ми даємо його нашим гостям. В цьому наша основна відмінність. Ну і крапелька сюру. Велика «маленька крапелька» сюру.
Я схильна до компульсивних революційних нападів. А це означає, що буде завтра і в якому напрямі — відомо лише моїй підсвідомості. Але це не точно. Світ змінюється. ЩОДНЯ. Наш театр вибирає напрям Миру. Матеріал обирається так само. Велике питання, хто кого обирає. Найчастіше, це чудове злиття енергій: режисер і його любов до пошуку, актор і його чарівність, випадок. Кожен одне з одним існує і у підсумку виникає вистава. Я завжди вірила у щось надзвичайне, незрозуміле, але дуже чутливе. Вкрай зворушливе і виразне. Таким я бачу Театр 14ORLOV.
Я вважаю, що сцена 14ORLOV — це дзеркало, яке відображає наші думки, надії, мрії, успіхи і невдачі. Це подорож довжиною в життя. Образи, створені акторами, танці тіней і емоцій тонко відображають наше життя, де кінець може виявитися початком, а початок — кінцем. Як показує практика — мистецтво часто викликає конфлікт, внутрішній або зовнішній, найчастіше у відтінках не найбільш райдужних. Революція сьогодні — це еволюція завтра. Який наш ідеальний глядач? Думаю той, хто готовий до трансформації внутрішнього «Я» і реалізації свого потенціалу, нехай через біль. Часто через нерозуміння – все як у житті.
Я завжди шукаю молодих орлів, яким достатньо мати ідею, ресурс і бажання її втілити. Ніщо в світі не замінить наполегливості. Талант? — нічого немає звичайнішого за талановитого невдаху. Геній? — невизнана геніальність майже стала приказкою. ОСВІТА? — світ сповнений освічених голодранців. На жаль. Всесильні лише завзятість і рішучість.
Мистецтво повинно давати глядачеві … А знаєте, нічого воно не повинно. Воно – є. І глядач є. І Це вже мистецтво.
Ми щороку потрапляємо в цікаву авантюру. Перформанси, виставки, музичні проекти, подорожі та фестивалі. Іноді потрібно розслабитися і віддатися стрімкого потоку життя. Ми відкриті для нових звершень і пропозицій. Тому з нетерпінням чекайте, і ми вас здивуємо.
Я не люблю говорити про сумне, якщо тільки історія не несе в собі важливу мораль. Впевнена, що більшість відчуло наслідки епідемії, і це давно вже перестало бути сенсацією, хіба ні? Як кажуть, «Все пройшло, чи пройде це?»
Найближчі вистави чи інші проекти, які наші читачі можуть відвідати у вас?
Ми готуємо прем’єру вистави «Гуманізмус» грецького режисера Еммануїла Куцуреліса. Вистава в якомусь сенсі історична подія, бо це остання вистава, над якою працював мій грецький друг і колега. Нам пощастило причарувати його під час прем’єри дебютної вистави «Чело Века», а потім ми причарували чарівника гастрономії Вову Ташаєва. З чого вийшла дуже соковита чорна комедія. Відбудеться прем’єра навесні цього року. На жаль, овації Еммануїл буде отримувати з висоти небес. Хочу порадувати улюбленого глядача новиною про довгоочікувану виставу-вечірку «MOVIE. Оркестр – туш» у новому зоряному складі.
Ви ходите в інші театри у Києві/Україні? Можливо, у вас є улюблені українські театри чи вистави у них?
Я насолоджуюся акторами і рішеннями у виставах Давида Петросяна. Мені подобається сміливість і близькість до гостей «Дикого Театру».
Що варто побачити, щоб мати уявлення про сучасний театр?
Я рекомендую поглянути хоча б одну виставу Роберта Вільсона.