Docudays UA: як пройшов перший український онлайн-фестиваль

На час карантину у світі відмінили або перенесли більшість важливих культурних подій, ба більше, не відомо чи пройдуть хоч якісь масштабні заходи цього року. Натомість команда 17-того Docudays UA ризикнула і провела перший в Україні онлайн-кінофестиваль. Про результати і враження від нового досвіду ми поговорили з командою й учасниками фестивалю.

Роман Бондарчук, арт-директор, член Відбіркової ради Docudays UA:

Наша команда повністю виклалась на підготовці звичного, офлайн фестивалю, тож спочатку було важко все переорганізовувати. Коли оголосили карантин, ми щодня збиралися на зум-наради — обмінювалися ідеями, збирали інформацію про програмні продукти, які могли б забезпечити роботу всіх наших секцій. Треба показати фільми, а значить передомовитись з правовласниками про умови показу онлайн. Розмістити фільми на орендованій платформі чи створювати свою? Як захистити фільми від піратства? Як організувати роботу журі? Провести 250 зустрічей в індустрійній секції? Живу бібліотеку? Довелося пояснювати авторам фільмів, чим наш онлайн фестиваль відрізнятиметься від звичайної публікації фільму онлайн.
Ми задекорували велику кімнату в офісі та переобладнали її у студію для стрімів. Щодня на нашому сайті та в соцмережах транслювались програми, які доповнювали теми фільмів, знайомили з їхніми авторами, розважали гостей і створювали фестивальну атмосферу. Ми дали можливість глядачам ставити питання, спілкуватись із режисерами через відео-чат. Фестиваль був однією з небагатьох хороших новин у цей період карантину:  у пресі, навіть міжнародній. Люди охоче підтримували фестиваль: купували наші сувеніри, активно ділилися враженнями у соцмережах, адже можна було шейрити сторінку фільму, який сподобався, і всі друзі могли його одразу подивитися. Цього року субтитри до фестивальних фільмів  були адаптованими для людей з порушеннями слуху й описували звукову частину фільму. Багатьом вони здалися дуже поетичними, з них робили меми. А ще наші глядачі виставили проектор у вікно й транслювали стріми всій вулиці просто на стіну будинку.
Спочатку ми боялися, що буде мало глядачів. Навіть жартували між собою — «якщо цей кіноманський архівний фільм подивляться хоча б 200 людей — з мене ящик шампанського!». Ми врахували досвід фестивалів, які пройшли онлайн перед нашим. Впровадили телефонну службу підтримки, завчасно перелаштували кампанію на цифрові платформи, зумисне подовжили дати проведення фестивалю, щоб «сарафанне радіо» відпрацювало і всі охочі могли подивитися фільми, про які чули. Зрештою, той кіноманський фільм вичерпав свій ліміт у 500 переглядів на другий день фестивалю.
Ми плануємо й надалі використовувати трансляції, інтерактивні інструменти спілкування з глядачами та учасниками. Але великі екрани мають свою магію, так само, як і зустрічі та живе спілкування, тож, напевне, будемо комбінувати, впроваджувати найкраще з обох форматів.

Вперше Docudays UA тривав 17 днів.
На онлайн-платформі DOCU/SPACE було доступно 4434 хвилини безкоштовного актуального документального кіно. Це 70 документальних стрічок з 32 країн світу. Фестивальні фільми переглянули 52 689 разів.
Під час фестивалю було 92 години онлайн-подій, зокрема дві церемонії. А також 24 години спілкування з книгами у «Живій бібліотеці». До фестивалю віртуально завітали 210 гостей з 29 країн, зокрема Бельгії, Німеччини, Китаю, Канади, Греції, Грузії, США, Фінляндії, Таїланду та інших.

Вікторія Лещенко, програмна директорка Docudays UA:

Процес організації фестивалю відбувався згуртовано і хаотично водночас. Це було складно, але, правду кажучи, ми до кінця не знали, за що беремося, коли прийняли рішення робити фестиваль онлайн. І це нас врятувало. Ми самі встановили собі дедлайн у місяць, бо інтуїтивно розуміли, що не можемо тягти далі. На той момент було незрозуміло, як довго триватиме карантин. Нам було важливо втримати частину команди, яка співпрацює з нами проектно. Люди не могли чекати місяцями — вони розійшлися би по нових проектах. Зібрати всіх докупи потім було би набагато важче.
Поки що немає кінцевого результату, але вже можу сказати, що мої очікуванні були набагато песимістичнішими за дійсність. По-перше, фільми подивилося набагато більше людей, ніж я собі прогнозувала. Мої очікування: не менше 24000 переглядів. Це статистика минулорічного офлайнового фестивалю. Але ця цифра досягла майже 53 000 переглядів. Однозначно стільки людей би не подивилися наші фільми, якщо б фестиваль відбувався лише в кінотеатрах. Ми відкрили нові аудиторії та залучили нових прихильників.
По-друге, про нас писали і говорили (зокрема у соцмережах) стільки, як ніколи до цього. Ми отримали неймовірну кількість фідбеку, який допомагав адаптувати фестиваль тут і зараз. Цю інформацію ми також використаємо для покращення фестивального сервісу в майбутньому.
Мені важко зараз об’єктивно сказати про недоліки у нашій роботі. Вони були. Вже скоро матимемо остаточну картину. Для мене головний недолік онлайну в умовах карантину — ускладнення комунікацій в команді. Коли всі працюють дистанційно, відчуття ізоляції блокує роботу. Вам потрібно набагато більше довіри до експертизи колег. Водночас ви змушені постійно підтримувати контакт з усіма, аби розуміти, куди рухається проект.
Тепер я схиляюся до гібридної моделі при проведенні фестивалю, коли у нас будуть офлайнові події у поєднанні з онлайновими. Онлайн не замінить офлайн, але він дає свободу та розширює простір для спілкування.

Олена Шульга, кураторка DOCU/ТАБОРУ:

Зазвичай, час у DOCU/ТАБОРІ проводять діти, які мешкають у Києві. Вони можуть прийти до нас, подивитися кіно, попрацювати зі справжніми документалістками. Для інших цієї можливості не існує. Але цього разу, завдяки онлайн формату, ми зробили такі зустрічі можливими для всіх. Думаю, у світі, де межі стираються одна за одною із шаленою швидкістю, досвід віддаленої командної роботи з людьми, з якими навіть знайомишся онлайн, є дуже цінним.
На жаль, ми не змогли прийняти до нашої підліткової Студії документального кіно всіх охочих, оскільки заняття передбачали тісну взаємодію учасників та індивідуальні консультації кураторок. Декому з дітей довелося відмовити, а це завжди складно. Були деякі технічні складнощі, у когось переривався зв’язок, щось не завантажувалося, але більшість проблем були несуттєвими, до того ж наші волонтерки були присутні на кожному занятті і оперативно допомагали дітям.
Я думаю, що для всієї фестивальної команди найбільш цінним було розуміння, що ми спроможні робити те, що любимо, і те, у що віримо, за будь-яких обставин. І робити це якісно. Особисто для мене цінним стало те, що під час останнього заняття діти питали, чи зможуть вони іноді консультуватися з кураторками Студії, бо мають ідеї для наступних відео. Врешті, саме заради нових ідей ми і робимо все це.
Спочатку кураторки Студії Анна Корж, Олександра Луніна та Анна Лисун планували розділити дітей на три команди, які би працювали над окремими фільмами, але вже на другому занятті стало зрозуміло, що працювати разом дітям цікавіше, тому результатом роботи 13-ти учасників став фільм «Моя ізоляція», який можна переглянути на сторінці Фестивалю.

Переможці та переможниці Docudays UA-2020

МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС DOCU/СВІТ
Головний приз: «Земля блакитна, ніби апельсин», реж. Ірина Цілик (Україна, Литва, 2020)
Спеціальна відзнака: «Причина», реж. Андрес Фіґередо (Венесуела, 2019) 

НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНКУРС DOCU/УКРАЇНА
Головний приз: «Земля блакитна, ніби апельсин», реж. Ірина Цілик (Україна, Литва, 2020)

Дарія Бадьйор, учасниця журі DOCU/Світ:

Якщо говорити про найважливіші критерії при відборі документальних фільмів, то це етичність, відповідність задуму обраній формі і взагалі влучність втілення ідеї режисером.
Цьогорічні фільми вразили тим, що вони римуються один з одним, чіпляючи різні аспекти тем. Скажімо, «‎Тунель» і «‎Ньютопія» розповідають про проникнення того, що ми звикли називати цивілізацією, у життя людей. «‎Межа» і «‎Янголи вулиці Діамант» — про сучасну Америку Трампа з обидвох боків — альт-райт-стратега Стіва Беннона і афро-американських активісток, які живуть у Філадельфії. Фільми з основного конкурсу — це вікна у різні куточки планети, дуже щирі і добре зроблені. Цим і підкупають.
Стрічка-переможець«Земля блакитна, ніби апельсин» української режисерки Ірини Цілик — це дуже людяний фільм, фільм про силу мистецтва, фільм, який гуманізує дегуманізовану рештою України територію Донбасу, прифронтову зону, про яку більше міфів, ніж реальних історій. Іра Цілик повертає цій території голос.

КОНКУРС КОРОТКОМЕТРАЖНИХ ФІЛЬМІВ DOCU/КОРОТКО
Головний приз: «Ґрейкі», реж. Енрік Рібес(Іспанія, 2019)
Спеціальна відзнака: «Колообіг», реж. Олексій Радинський (Україна, 20200 

НОМІНАЦІЯ «RIGHTS NOW!»
Головний приз: «Опівнічний мандрівник», реж. Хассан Фазілі (США, Катар, Канада, Сполучене Королівство, 2019)
Спеціальна відзнака: «Будда в Африці», реж. Ніколь Шефер (ПАР, Швеція, 2019)
Спеціальна відзнака: «War Note», реж. Роман Любий (Україна, 2020)

НАГОРОДА ПІДЛІТКОВОГО ЖУРІ
Головний приз: «Безсмертний», реж. Ксенія Охапкіна (Естонія, Латвія, 2019)
Спеціальна відзнака: «Панки», реж. Масья Омс (Нідерланди, 2019)

Лео Джішіашвілі, Марія Федоренко, Данило Єрмаков, учасники та учасниці підліткового журі:

Нагороду підліткового журі отримала стрічка «Безсмертний» режисерки Ксенії Охапкіної. Ми оцінювали візуальну складову фільму, наскільки цікавий «персонаж», як побудовано сюжет, чи можливо його прослідкувати, композицію фільму, драматургію, наявність конфлікту, розкриття героїв як персонажів всередині фільму.
«Безсмертний» — це виняткова картина з актуальною тематикою і вражаючою візуальною складовою. Він зміг передати атмосферу та буденність життя людей. Багато кадрів із потягами, заводами, гуртожитками занурюють тебе у фільм — сам можеш відчути ті емоції, які відчувають герої фільму.

НАГОРОДА «CURRENT TIME»
«Опівнічний мандрівник», реж. Хассан Фазілі (США, Катар, Канада, Сполучене Королівство, 2019) 

ПРИЗ ІМЕНІ АНДРІЯ МАТРОСОВА ВІД ОРГАНІЗАТОРІВ ФЕСТИВАЛЮ
«War Note», реж. Роман Любий (Україна, 2020)

ПРИЗ ГЛЯДАЦЬКИХ СИМПАТІЙ
«War Note», реж. Роман Любий (Україна, 2020)

Роман Любий, режисер стрічки «War Note»:

Для мене колективний перегляд у кінозалі — це досвід, близький до містичного. Це дуже дивне явище. Момент синхронізації з іншими глядачами. Ми всі дуже різні, і бачимо, чуємо, сприймаємо все дуже по-різному. А кіно це реальність, що вже була опрацьована кимось іншим. Реальність, де творчою групою вже розставлені акценти. Гадаю, під час колективного перегляду в глядачів є можливість синхронізуватися певним чином. Ось чому, на мій погляд, досвід колективного перегляду кіно такий особливий. Тим паче творча група, що працювала над фільмом, відчуває це надзвичайно яскраво. Ти ніби шкірою відчуваєш, як твір впливає на глядача, відчуваєш через себе.
Мені здається, що ту добу, коли «‎War Note» був у доступі, я відчув, як його дивляться люди. Здається, я вперше переживав цей дивний стан дистанційно. Не міг всидіти на місці, ходив, радів та сумував хвилеподібно без причини. Наче отримував частинки від тих емоцій, які зараз десь відчуває глядач. А може це просто стресовий стан від усвідомлення прем’єри. Не знаю.
Очікувано, що спершу всі сприйняли онлайн як сумний компроміс, але Docudays UA (низький їм за це уклін) відчули це як виклик і зробили дещо альтернативне. Не компромісне тимчасове рішення, а просто щось інше. Вони створили тимчасове інтерактивне телебачення, присвячене документальному кіно, з повноцінним різноманітним щільним ефіром. Лекції, фільми, обговорення, навіть вечірки.
Не впевнений, що я готовий проміняти живий перегляд на онлайн, але, здається, для деяких фільмів/проектів онлайн — може бути навіть вигідніший формат.

Текст: Софія Туранська, Катя Андрійчук.
Фотографії надані Docudays UA.

Катерина Андрійчук
Катерина Андрійчук
учасниця підліткової редакції сайту TeenSide