Сила волі та спортивний азарт: японські спокон-аніме

Спорт в аніме, спортивне аніме, аніме-серіали, аніме для підлітків, аниме, серіали для підлітків, anime, teenagers, історії про силу волі та спортсменів, аніме про спортсменів, гонки, що дивитись з аніме,кіно для підлітків, анімаційні фільми, японія, шкільні проблеми

Ping Pong. The Animation, 2014

Починаючи з сьомого класу всі японські школярі мають вибрати собі спортивний шкільний гурток, який і визначатиме, чим вони займатимуться після уроків. Уроки закінчуються десь опів на четверту, а додому школярі приходять на початку сьомої. Спорт і колективна активність супроводжують японців із раннього віку, адже японський спорт об’єднує, вчить програвати та боротися. Крім того, cпорт привчає японців до колективної діяльності допізна і у будні, і навіть у вихідні дні, що неабияк зменшує стрес, коли вони починають будувати кар’єри на роботах із жорсткими умовами праці, як от подовжений робочий день, понаднормові тощо. Та коли японці виходять на пенсію, то часто мають відчуття втрати та порожнечі. Насамперед, стосується це тих, для кого ікіґаї (життя + цінність, тобто «сенс життя») було зосереджене виключно на роботі, а також спортсменів, чия стрімка кар’єра зазвичай триває недовго.

Спокон ― назва жанру аніме та манґи, де йдеться про підкорення спортивних вершин, яких намагаються будь-що досягнути молодий герой чи героїня із непереборним прагненням перемоги. Перша частина терміну «супокон» означає «спорт» (супо: цу), а інша ― «силу волі» (конджьо), бо без неї ніяк. У Японії цей жанр надзвичайно популярний, тож і не дивно, що 60% усієї манґи для дітей саме про спорт. Манґа в цьому жанрі, як правило, розрахована на дитячу або юнацьку аудиторію та публікується у таких журналах, як Shonen Jump. У шьонен-манзі, тобто хлопчачій манзі, ставка робиться на грандіозних спортивних досягненнях і гуморі, а в шьоджьо, тобто дівчачій, ― на романтичних стосунках героїні з іншими персонажами й емоційних труднощах. Першим японським спокон-аніме був «Спіді-гонщик» (Mach Go Go Go, 1967). Традицію жанру продовжив Дедзакі Осаму своїми аніме про боксера «Завтрашній Джо» (Ashita no Joe, 1970) та аніме про великий теніс «Бий ейс!» (Ace wo Nerae!, 1973). До речі, у 2018 році манзі «Ashita no Joe» виповнилося 50 років і, оскільки свого часу вона мала великий вплив на спортивну манґу й аніме загалом, до цього ювілею режисер Моріяма Йо випустив нове щедро засмачене надбаннями сучасної техніки аніме «Мегалобокс» про завзятого хлопця Джо та його нелегкий шлях до професійного боксу. А от першим спортивним аніме-серіалом, спеціально зробленим для жіночої аудиторії, була адаптація волейбольної манґи «Найкраща подача» (Аttack No. 1, 1969).

Японських аніме-серіалів у жанрі спорт стільки, що дивитися ― не передивитися. І найбільше їх саме про бейсбол, який завезли в Японію зі США ще у 1873 році. Чого тільки вартий «Мейджор» з усіма його фільмами та сімома сезонами серіалу, найперший з яких побачив світ у 2004, а найостанніший ― у 2018 році, та започаткований у 2013 році «Шлях аса», третій сезон якого йде саме зараз. На другому місці футбол, тож багато хто знає аніме 1983 року «Капітан Цубаса» і його оновлений четвертий сезон 2018 року. Та якщо взяти останнє десятиліття, то у беззаперечній трійці лідерів будуть «Баскетбол Куроко» (2012), «Вільний!» (2013) і «Волейбол!!» (2014), що налічують по три сезони плюс повнометражки та спеціальні випуски. Хтось може закинути, що це аніме-гареми для дівчат, але бойового духу головним героям точно не позичати. Теніс, регбі, велосипедні й автомобільні перегони, фігурне катання та плавання ― кожен знайде собі аніме за власними спортивними уподобаннями.

Спорт в аніме, спортивне аніме, аніме-серіали, аніме для підлітків, аниме, серіали для підлітків, anime, teenagers, історії про силу волі та спортсменів, аніме про спортсменів, гонки, що дивитись з аніме,кіно для підлітків, анімаційні фільми, японія, шкільні проблеми

Легенда про Хікарі

Hikari no Densetsu, 1986

Хоча світло софітів і сліпить очі, чіткі впевнені рухи й усмішка на вустах ― ніяк, жодним чином не виказати свого хвилювання, болю у нозі чи проблем зі стрічкою, яка от-от порветься! Старшокласниця Каміджьо Хікарі займається художньою гімнастикою. Її мета ― побувати на одній сцені з легендарною болгарською гімнасткою Діляною Георгієвою. Для цього потрібно виграти національні змагання, однак на шляху Хікарі серйозна суперниця Шіна Хадзукі ― найкраща з можливих кандидатур для виступу на Олімпійських іграх. На додачу, Хадзукі стає суперницею Хікарі не лише у спорті, а й у справах любовних: обидвох дівчат всіляко підтримує Оіші Такахакі ― спортивний гімнаст і надія школи, на якого вони обидві поклали оком. Але це ще не все. Є ще й четвертий кут у цієї складної любовної геометрії. І ним стає соліст шкільного рок-гурту Нацукава Мао ― друг дитинства Хікарі, який пише музику для її виступів.

Треба сказати, що кохання тут є однією із головних рушійних сил героїв, що спонукає їх постійно вдосконалюватися, відточувати свої чи то спортивні, чи то музичні вміння. Водночас, ці ж романтичні почуття стають і їхнім тягарем, коли вони не знаходять відгуку на свій поклик. Крім того, у старшокласників і без цього проблем вистачає. Так, матір Такахакі забороняє сину займатися гімнастикою через ризик травмуватися, а батько Хікарі не надто вірить у серйозність доньки щодо гімнастики. При цьому Хадзукі справді бачить у Хікарі сильну суперницю та можливу чемпіонку, тому, щоб урізноманітнити програму своїх виступів, відвідує уроки балету, через які потерпає від серйозного виснаження. А Мао з гуртом намагається записати власний диск, щоразу потрапляючи в халепи, адже його пісні завжди звучать для однієї-єдиної, погляд і думки якої зверненні у зовсім протилежний бік. Зрештою, за гонитвою кожен до своєї вершини, герої інколи забувають звернути увагу на тих, хто поруч.

Хоча цей динамічний аніме-серіал свого часу не мав великої популярності в Японії, через що вийшло лише 19 серій замість 26-ти, він є хорошим прикладом того, що суперництво аж ніяк не перешкоджає дружбі, якщо ви справді поважаєте зусилля та досягнення одне одного. Манґа Асо Ідзумі, звісно, розставила всі романтичні крапки над і, але якщо вам не «зайде» відкритий фінал цього аніме, то його музичний саунд від композитора Кавамура Ейджі, окремі музичні композиції від Токура Шюнічі та вокал Іто Цукаси точно не залишать нікого байдужими. Завдяки ним ви цілком поринете у атмосферу Японії другої половини 80-х років.

Кібер-Формула: Гран-прі майбутнього

Shinseiki GPX Cyber Formula, 1991

Над головою нависає гвинтокрил зі зловісними переслідувачами, який ось-ось схопить тебе залізними клешнями, а ти мчиш у спортивному автомобілі, щоби встигнути пройти кваліфікацію для відбіркового раунду турніру Гран-прі «Кібер-Формула», що якраз проходить у Фуджіоці. І врешті, сяк-так справляючись із керуванням, фінішуєш у трійці лідерів, чого від тебе аж ніяк не очікували. «Це точно завдяки автомобілю» ― чується з усіх боків, але 14-річний Кадзамі Хаято, син розробника цього ж авто, не звертає уваги на дошкульні слова, адже він не підвів команду та не віддав авто моделі GSX у руки підступного Сміта. Так, це те саме майбутнє, де вже існують спеціальні, оснащені штучним інтелектом комп’ютери кібер-системи, які використовують в автоперегонах. Вони допомагають гонщикам покращувати свої здібності та зменшують імовірність аварій. Однією з таких систем є «Асурада» ― надпотужний комп’ютер, розроблений корпорацією «Суґо». І хоча Хаято раніше їздив лише на мотоциклі, команда готова прийняти його у якості гонщика, бо він добре справляється з системою «Асурада».

Ступивши на небезпечну дорогу гонщика автомобіля Кібер-Формули, Хаято то опиняється серед лідерів, то добряче пасе задніх. Він буває дещо самовпевненим, бо має напарницях систему «Асурада», тож час до часу потрапляє в аварії. Але хлопець розуміє, що в такому юному віці йому ще потрібного багато вчитися, щоби дорівнятися до своїх суперників. Йому на допомогу завжди приходить уміла та згуртована команда: механіки Рьохей та Мікі, комп’ютерний геній Макі та менеджер Курумада Тецуічіро, друг батьків Хаято й Асуки, та, звісно, помічниця Суґо Асука, з якою виріс Хаято і батько якої є спонсором команди. У кожного з них свій нелегкий шлях, тож із серії в серію ці персонажі також розкриваються, діляться із глядачами власним світоглядом і життєвим досвідом. Запізнається Хаято і з іншими гонщиками, правда, не всі вони одразу йтимуть на контакт, як от Бутсворц, який постійно норовитиме витурити «Асурада» з траси. Зате в особі Оотомо Джьоджі, пілота команди «Альбатрос DDT», Хаято знайде справжнього друга та наставника. Інші гонщики також готові тиснути руку юному пілоту, але не за те, що той має чудову машину, а через його особисту відвагу та навички.

Режисер Фукуда Міцуо та студія Sunrise не зупинилися на 37-серійному аніме-серіалі, тож наступні чотири кількасерійні OVA (Original Video Animation, що розраховані на відеодиск формату DVD) виходили упродовж 1992―2000 років. А з 1992 по 2012 вийшло аж п’ятнадцять відеоігр, натхненних цим аніме-серіалом. І, попри всю популярність і наявність у цьому аніме кібернаворотів, багато глядачів знаходять у ньому разючу схожість із аніме-серіалом режисера Сасаґава Хіроші «Спіді-гонщик» 1967 року. У будь-якому разі, Фукуда Міцуо мав, чим надихатися, адже за майже 25 років до входу його аніме-серіалу, світ побачили не лише аніме про Спіді-гонщика, а й аніме «Машина Хаябуси» (1976), «Гран-прі» (1977), «Покладіться на мехадока» (1984), «Формула» (1988), «Під три чорти!» (1990) та ін. Виходять аніме про гонки і зараз.

Спорт в аніме, спортивне аніме, аніме-серіали, аніме для підлітків, аниме, серіали для підлітків, anime, teenagers, історії про силу волі та спортсменів, аніме про спортсменів, гонки, що дивитись з аніме,кіно для підлітків, анімаційні фільми, японія, шкільні проблеми

Пінг-понг

Ping Pong. The Animation, 2014

«Сікач навмисне піддається» ― каже китаєць Кон Вен своєму тренеру. Вони стоять на даху Академії Цуджідо і слухають, як двоє хлопчиськів-зайд грають у настільний теніс у їхньому спортзалі. Хошіно Ютака і Цукімото Макото ― або Пеко і Смішок ― друзі дитинства, разом починали грати в пінг-понг у «Тенісному залі Тамура», що біля станції, і обоє вступили до спортивної секції настільного тенісу старшої школи Катасе. Однак справжній геній пінг-понгу, веселий розтелепа Пеко, який обожнював жорсткі атаки і міг дістати м’ячика у найнеймовірніших ситуаціях, перестав тренуватися і цілими днями байдикував. Але це не заважало йому вихвалятися, що він стане кращим гравцем у світі. А неговіркий Смішок, який ніколи не посміхається, добре оволодів стилем захисту та завжди вичікував відповідного момент для нападу, грав у теніс лише для того, щоби згаяти час, доки не помре. Та під час гри Смішок завжди враховує почуття суперника та може навіть піддаватися, якщо того вимагає ситуація. Ця особливість Смішка гідна поваги, тим паче тоді, коли заради перемоги люди готові перегризати одне одному горлянку. Водночас, саме таке ставлення хлопця до пінг-понгу заважає йому проявити свій величезний талант у всій красі.

Це аніме навіть не про спорт ― пінг-понг стає лише точкою перетину строкатого різноманіття характерів, світосприйняттів і доль героїв. Пошук життєвого шляху, показаний очима різних персонажів, і головних, і другорядних, адже таке розкриття відразу декількох героїв необхідне для комплексного розгляду тем, яких торкається цей аніме-серіал. Пеко і Смішок не єдині любителі настільного тенісу, є такі гравці, як Кадзама Рюічі (Дракон) чи Сакума Манабу (Демон), які віддали цьому спорту себе повністю. Історія спортивного життя Метелка Джо, тренера Сміхача, або старшої пані, яка опікується «Тенісним залом Тамура» і чия скульптура з ракеткою та перебинтованою ногою стоїть біля Національного тренувального центру, теж будуть цікавими, дещо повчальними та не менш драматичними. «Герой прийди! Герой прийди! Герой прийди!» ― так у дитинстві мав казати Смішко, щоби йому на допомогу з’явився справжній герой. І для нього цим героєм був саме Пеко. «Моя кров на смак як залізо», ― каже Пеко, облизуючи рану після чергової рятувальної операції.

Незважаючи на артхаусність у плані мальовки та не настільки популярну тему настільного тенісу, цей аніме-серіал може як відштовхнути багатьох глядачів, так і з легкістю привернути їхню увагу. Саме мінімалістична графіка з умисною недосконалістю ліній, дала змогу режисеру Юаса Масаакі повною мірою передати найдрібніші рухи гравців і саму суть гри. Цей мінімалізм додав в анімацію куди більше динаміки, а незвичайна робота з кадром і ракурсами, яскраві образи та певна алегоричність дозволили максимально докладно візуалізувати історію. Рідко де картинка грає таку велику оповідну роль. «Пінг-понг» ― без сумніву спортивна драма, в міру доросла, повна цікавих думок, напруги та азарту.


Стаття опублікована в рамках авторського проекту
Nihon no monogatari (日本の物語)

Ната Коваль
Ната Коваль

фотографка, журналістка, літературознавиця