В черговій добірці фільмів зібрані стрічки, про перегляд яких не доведеться шкодувати. Тим паче, що серед них є й переможці цьогорічного фестивалю Docudays UA.
Teenside / Відеодром
3 Квітня 2021
1359
Повне одужання: документальні фільми про здоров’я людини та соціуму
TeenSide

В цій добірці документальних фільмів, представлених на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA, ми зібрали стрічки, які певним чином торкаються теми здоров’я. І якщо два з них точно можна віднести до медичної тематики, бо загалом в них йде мова про пологи та біохакінг, то два інших аналізують не здоров’я в початковому його значенні, а здоров’я суспільства і окремих його ланок, точніше їхні «хвороби» — корупцію, деструктивні стосунки в сім’ї, екологічні проблеми, систему, що іноді працює не на користь суспільства й опирається змінам.

Невидимі/Unseen, 2020

18+
Режисерка: Майя Мартіняк
Застереження щодо змісту: хірургічні втручання, відео пологів.
Дивитися
Фільм «Невидимі» розповідає нам історії пологів трьох жінок із різних країн світу. Ми занурюємося у проблеми, що зазвичай замовчуються жінками всього світу: грубість персоналу, зневага, деталі пологів, фізичні травми, ігнорування бажань жінки під час пологів, післяпологова депресія, відчуття спустошення.
Ми спостерігаємо за важкими сценами пологів у медичних закладах. Під час процесу приймаються серйозні рішення, жінки піддаються тиску та напрузі колосальних масштабів, не тільки на фізичному рівні, а й на психологічному. «Радість материнства» у фільмі «Невидимі» постає перед нами в реальному світлі — інколи досягнути її невимовно важко.
Частина фільму складається з інтерв’ю персоналу медзакладів — цікаво спостерігати, як по-різному ставиться до жінок персонал медичних закладів залежно від країни. Через ці розмови, ми починаємо розуміти проблеми медсестер, лікарів, акушерів. Нам показують і деякі шляхи їх вирішення.
Фільм залишає після себе відчуття легкого шоку. В буденному житті ми не надто задумуємося над питаннями, що піднімаються у «Невидимих». Режисерка Майя Мартіняк прямо говорить про необхідність системних змін у ставленні до пологів і вагітних жінок.

Влада Антипенко

Приборкання саду/Taming the garden, 2021

10+
Режисерка: Саломе Джаші 
Дивитися
Старе величезне дерево — центр певної екосистеми з глибоким міцним корінням в землі. Більш непорушне хіба що людське бажання. «Приборкання саду» — неспішний медитативний фільм грузинської режисерки Саломе Джаші про колишнього прем’єр-міністра, який захоплюється столітніми деревами і має команду, що викорчовує і транспортує цих велетнів до його приватного саду.
Час від часу ми повертаємося до цього кадру: велике дерево на баржі пливе через масу води і крім нього — нічого на горизонті. Ще б голуба у цю сцену і була б завершена біблійна алюзія. Між цими кадрами на воді — сцени у маленьких селищах і віддалених районах, де працівники борються з лісом, з деревом, а після тяжкої роботи ходять «на перекур». Поряд з ними звичайні грузини, які починають задумуватися про дерево та його історію лише тепер, коли воно зникає з їхньої території. Очевидно, є сентиментальні погляди, але й більш практичні також. Нащо дерево, якщо замість нього обіцяють побудувати дуже потрібну дорогу у високогірне селище? А ще неоднозначні сімейні розмови — тут вони про грузинського політика-мільярдера, але загальний тон обурення і безсилля буде знайомий українському глядачу.
Сила цього фільму не в закрученому сюжеті, не в неординарних персонажах чи гострих драмах. Сила його в точному і впевненому використанні формату кіно. Тут немає закадрового голосу чи докладних інтерв’ю на камеру, ніхто нічого не пояснює. Не з’являється тут і сам Бідзіна Іванішвілі — згаданий політик та колекціонер дерев. Звуки живого лісу контрастують зі звуками машин. Людський гомін поєднується з силуетом гілок, що потрапляють у світло ліхтаря, коли вночі дерево вивозять на великій платформі. Змінюється ритм інструментальної музики. Змінюється атмосфера, коли замість різноманітного лісу, де усе бореться і опирається людям, столітнє дерево опиняється у приватному саду, де лише такі ж великі дерева, газон, автоматичні поливалки і рівні доріжки. Прояв природи, що ніс як користь, так і клопіт своїй екосистемі, перенесений у стрункий порядок, місце вподобань і законів лише однієї людини. «Приборкання саду» вірить у інтелект глядача і вимагає від нього терпіння скласти пазл.

Катерина Кіщинська

Громадянин Біо/Citizen Bio, 2020

16+ 
Режисер: Тріш Долман
Застереження щодо змісту: зображення медичних маніпуляцій, крові
Дивитися
Всі люди замислюються над питанням кінечності життя. Та не всі готові з цим миритися. Біохакери — люди, які самостійно проводять над собою медичні експерименти, спрямовані на розширення людських можливостей. Біохакери випробовують ліки, не затверджені офіційною медициною, часто це експериментальні засоби, які можуть мати несподівані наслідки для організму. 
Центральною постаттю фільму «Громадянин Біо» є Аарон Трейвік (помер у 2018 році) — один з найвідоміших біохакерів світу. Він випробовував багато різноманітних засобів на собі — починаючи від камер сенсорної депривації і закінчуючи саморобними вакцинами. Фільм канадійської режисерки Тріш Долман глибоко розкриває постать Аарона та відповідає на запитання: що стало головним поштовхом до зацікавленності біохакінгом? Чому в Аарона були конфлікти з деякими спільнотами біохакерів? Які цінності він захищав та якою була мета всіх небезпечних експериментів? 
Аарон Трейвік — неоднозначна фігура. Фільм без упереджень дозволяє нам зануритися в світ біохакінгу та сформувати свою думку щодо Аарона, його поглядів на світ та біохакінгу в цілому. Чи повинні люди рухатися до безсмертя? А якщо так, то якими методами? Чи обмежується медицина сертифікованими методами та ліками та де проходить межа гуманності? Фільм «Громадянин Біо» не дає чітких відповідей, але підштовхує нас до роздумів. 

Влада Антипенко

Маленький Том/Petit Tom, 2020

16+ 
Режисерка: Андре-Лін Бопарлен
Дивитися
Ця історія починається з відео салюту, на фоні якого чути діалог крихітного Тома з батьками, сповнений щастя. Але батько пішов, залишивши шестирічного Тома з мамою Наталі, яка має біполярний розлад і залежність від наркотиків, старшою сестрою секс-працівницею і втомленою від усього бабусею, яка намагається піклуватися про всіх.
Режисерка Андре-Лін Бопарлен працювала над цим фільмом близько 7 років, коли Том був у віці від 6 до 13 років. Вона навчила хлопчика користуватися камерою, щоб він знімав все, що забажає, все, що навколо нього. І він знімає. Знімає себе, своїх друзів, сварки з матір’ю, собаку, своє насичене життя, більше схоже на емоційні гойдалки. Том має проблеми з агресією, в домі часто чути лайку, сльози, істерики.
Окрім роликів, знятих Томом, стрічка складається з розмов режисерки з Наталі, і відео, знятих знімальною групою. Ці фрагменти більш спокійні, але сповнені сумом безнадії.
Фільм боляче б’є туди, куди не очікуєш. «Він просто скучив за цим словом» — так каже мати, коли Том називає її нового хлопця татом, і той передчасно радіє. Чим далі ми поринаємо у сюжет, тим старшим стає Том і тим частіше його відправляють у центр. Центр — місце для проблемних дітей, де їх вчать справлятися з панічними атаками, опановувати свої емоції, особливо агресію. Та це допомагає ненадовго, бо Том все частіше каже, що ненавидить маму, а одного разу погрожує їй вбивством. У 12 років Тома забирають жити в Центр і дозволяють бачитися з мамою двічі на тиждень.
«Маленький Том» говорить про родину, про вплив хаосу в житті на дітей, про біль, бідність, руйнівну силу залежностей.
Це зображення нескінченного циклу, в якому нещасливі люди виховують власних дітей, ті виростають теж нещасними, і потім створюють сім’ю.
Наразі Тому залишилося 3-4 роки жити у центрі, але тепер він не може бачитися зі своєю матір’ю. Хто знає, щасливий це кінець, чи поганий.

Софія Туранська

Docudays UA TEENSIDE Докудейс Фестиваль документального кіно