Ми всюди: підліткове журі Docudays про роботу на фестивалі

17 фестиваль Docudays вперше за свою історію відбувається онлайн. Та це не єдине «вперше» — цього року фестиваль має також підліткове журі! Учасники й учасниці журі розповіли нам про свій новий досвід, враження від роботи та улюблені документальні фільми. 

Марія Федоренко  

Марія живе у Києві, цього року закінчує школу, останні кілька місяців перебуває на домашньому самостійному навчанні через значну зайнятість у зйомках повнометражного фільму Катерини Горностай «Стоп-Земля» у головній ролі. Після закінчення школи збирається вступати до творчого вишу. Цікавиться театром та кіно.

— В мене було два мотиви надіслати заявку — просто потрапити на фестиваль і спробувати новий для мене вид роботи. Мене дуже зацікавили цьогорічна програма і тема фестивалю, але я розуміла, що не зможу купити квиток на всі дні (коли це ще не мав бути онлайн-захід із вільним переглядом). Якщо ти в журі, то таку можливість отримуєш. Але не можу сказати, що не мала інтересу до самої роботи журі — мені подобається аналізувати переглянуті стрічки, обговорювати їх і дискутувати. Це ніби додатковий «вимір» у знайомстві з фільмом — так чи інакше, якщо ти в журі, то глибше і довше тримаєш фільм у пам’яті. Також зі змін у собі я помітила більш активне сприйняття. Під час перегляду починаєш думати, що можна було б сказати про фільм, намагаєшся упевнитись в тому, що розумієш контекст, навіть трохи придираєшся — словом, дивишся більш відповідально, ніж дивився би у ролі простого глядача. Місцями це трохи заважає.
Для мене у фільмі історія важливіша, ніж візуальна складова. Тут можна довго сперечатись про те, що «це ж кіно», і тому візуалка має бути певного рівня, але я все ж не думаю, що документальне кіно покладається на візуальний аспект. Я дивлюсь документалки не заради візуалу, і, відповідно, сильніший візуал у фільмі не буде для мене пріоритетною складовою картини. Можливо, це через те, що естетика якоїсь «ручної зйомки» мені подобається. Але в інших аспектах я, зазвичай, дуже вибаглива.
В мене немає улюбленого фільму (ані ігрового, ані документального). Та можу порадити останній переглянутий фільм — «Боулінг для Колумбіни» Майкла Мура. Він розповідає про всесвітньо відому трагедію у школі Колумбайн 1999 року, коли двоє підлітків застрелили 13 людей (а потім і самих себе), і загальну проблему повсюдного озброєння в США. Не сказала б, що всюди згодна із підходами Мура, але переглянути варто, хоч і тема загалом важка.

Лео Джішіашвілі

З раннього дитинства захоплювався документальними фільмами про тварин та природу. У вісім років познайомився із творчістю Джима Джармуша і Квентіна Тарантіно. У 2018 році пройшов курс сценарної справи. Зараз працює над власним фільмом, головним героєм якого став грузинський пекар у постіндустріальному гірському містечку. Навчається у києвській школі № 133.

— Я вже давно захоплююся кіно і збираюся вступати на кінофакультет, а членство в журі Docudays — можливість отримати новий досвід і спробувати себе в новій сфері кіно. Тим більш, я відвідую фестиваль вже протягом трьох років.
Перед початком фестивалю з нами зв’язалася наша координаторка і пояснила як буде проходити фестиваль в нових умовах і як буде проходити наша работа. Для фестивалю такого рівня онлайн формат використовується вперше.
Коли дивишся фільми як член журі, відчуваєш чималу відповідальність. Мені здається, я повинен бути набагато уважнішим, щоб нічого не пропустити, не випустити з уваги, гідно оцінити фільм і мати можливість раціонально оцінити його якості. Я вважаю, що в ігровому кіно роль візуальної і змістової складових приблизно однакові, на відміну від документального, де неймовірна історія іноді може бути розказана сухо або навіть «негарно». Звичайно ж краще, коли зображення настільки ж якісне та естетичне як і тема фільму — це завжди добре. Але ж цінність документального кіно саме в тому, що не потрібно будувати декорації або підбирати персонажам костюми, витрачаючи на це мільйони, можна показувати життя таким, яким воно є, не використовуючи при цьому крани, стабілізатори або ж знімальні команди по 100 чоловік. Справжня майстерність, на мій погляд, полягає у тому, щоб робити винятковим і візуальний ряд, і змістове навантаження.
За все життя, з усіх переглянутих мною фільмів я не можу виділити улюблений. Кожен фільм унікальний, немає двох кінострічок, які ми б сприймали однаково і цінували за одне і теж, адже у кожного режисера і оператора — свої прийоми, свій смак і почуття стилю. Проте, я можу виділити режисерів-документалістів, творчість яких найбільше мене вразила: Вернер Херцог і Павло Лозинський.

Данило Єрмаков

Народився у Донецьку, вчиться в 11 класі київської школи № 169. Колишній редактор у медіаагентстві «Життя Ютубу». Захоплюється IT та карате. Член шкільного самоврядування.

— Про фестиваль Docudays я почув вперше цього року. І трохи шкодую, що не знав про нього раніше. А коли з’явилася можливість взяти участь у журі — відправив заявку без роздумів. Це ж круто! Побути в журі — дуже цікаво! Я радий, що у мене в житті з’явився такий досвід.
Особливої підготовки до фестивалю не було. І не було чогось, що треба було б обов’язково знати, щоб стати учасником журі. Нам розповіли про сам фестиваль і про те, як це все відбуватиметься. Конкретних критеріїв для оцінки фільмів ми не дотримувалися. Оцінювали їх з нашої суб’єктивної точки зору і, звичайно ж, обговорювали між собою.
Зазвичай, просто дивишся фільм, стежиш за подіями і насолоджуєшся переглядом (якщо фільм цікавий, звичайно), а коли ти переглядаєш фільм як член журі, то сприймаєш його зовсім інакше. Доводиться глибше занурюватися в картину, намагатися зрозуміти сам фільм і про що він. Також під час перегляду доводиться порівнювати кіно з усіма іншими, що дуже впливає на оцінку фільму і на те, як я його сприйняв.
Хоч я, напевно, подивився не дуже багато документалок і не дуже на них знаюся, щоб комусь радити, але десь в кінці минулого року я подивився документальний фільм на Netflix «Зима у вогні» про події у Києві 2014 року. Картина дуже класно знята і занурює в атмосферу тих подій. Ось, напевно, цей фільм можу порадити з упевненістю в 100 відсотків.

Софія Туранська
Софія Туранська
учасниця підліткової редакції сайту TeenSide