17 фестиваль Docudays вперше за свою історію відбувається онлайн. Та це не єдине «вперше» — цього року фестиваль має також підліткове журі!
Teenside / Відеодром
24 Квітня 2020
1747
Ми всюди: підліткове журі Docudays про роботу на фестивалі
Софія Туранська
любителька літератури, математики та нарікань на долю, учасниця підліткової редакції TeenSide

17 фестиваль Docudays вперше за свою історію відбувається онлайн. Та це не єдине «вперше» — цього року фестиваль має також підліткове журі! Учасники й учасниці журі розповіли нам про свій новий досвід, враження від роботи та улюблені документальні фільми. 

Марія Федоренко  

Марія живе у Києві, цього року закінчує школу, останні кілька місяців перебуває на домашньому самостійному навчанні через значну зайнятість у зйомках повнометражного фільму Катерини Горностай «Стоп-Земля» у головній ролі. Після закінчення школи збирається вступати до творчого вишу. Цікавиться театром та кіно.

— В мене було два мотиви надіслати заявку — просто потрапити на фестиваль і спробувати новий для мене вид роботи. Мене дуже зацікавили цьогорічна програма і тема фестивалю, але я розуміла, що не зможу купити квиток на всі дні (коли це ще не мав бути онлайн-захід із вільним переглядом). Якщо ти в журі, то таку можливість отримуєш. Але не можу сказати, що не мала інтересу до самої роботи журі — мені подобається аналізувати переглянуті стрічки, обговорювати їх і дискутувати. Це ніби додатковий «вимір» у знайомстві з фільмом — так чи інакше, якщо ти в журі, то глибше і довше тримаєш фільм у пам’яті. Також зі змін у собі я помітила більш активне сприйняття. Під час перегляду починаєш думати, що можна було б сказати про фільм, намагаєшся упевнитись в тому, що розумієш контекст, навіть трохи придираєшся — словом, дивишся більш відповідально, ніж дивився би у ролі простого глядача. Місцями це трохи заважає.
Для мене у фільмі історія важливіша, ніж візуальна складова. Тут можна довго сперечатись про те, що «це ж кіно», і тому візуалка має бути певного рівня, але я все ж не думаю, що документальне кіно покладається на візуальний аспект. Я дивлюсь документалки не заради візуалу, і, відповідно, сильніший візуал у фільмі не буде для мене пріоритетною складовою картини. Можливо, це через те, що естетика якоїсь «ручної зйомки» мені подобається. Але в інших аспектах я, зазвичай, дуже вибаглива.
В мене немає улюбленого фільму (ані ігрового, ані документального). Та можу порадити останній переглянутий фільм — «Боулінг для Колумбіни» Майкла Мура. Він розповідає про всесвітньо відому трагедію у школі Колумбайн 1999 року, коли двоє підлітків застрелили 13 людей (а потім і самих себе), і загальну проблему повсюдного озброєння в США. Не сказала б, що всюди згодна із підходами Мура, але переглянути варто, хоч і тема загалом важка.

Лео Джішіашвілі

З раннього дитинства захоплювався документальними фільмами про тварин та природу. У вісім років познайомився із творчістю Джима Джармуша і Квентіна Тарантіно. У 2018 році пройшов курс сценарної справи. Зараз працює над власним фільмом, головним героєм якого став грузинський пекар у постіндустріальному гірському містечку. Навчається у києвській школі № 133.

— Я вже давно захоплююся кіно і збираюся вступати на кінофакультет, а членство в журі Docudays — можливість отримати новий досвід і спробувати себе в новій сфері кіно. Тим більш, я відвідую фестиваль вже протягом трьох років.
Перед початком фестивалю з нами зв’язалася наша координаторка і пояснила як буде проходити фестиваль в нових умовах і як буде проходити наша работа. Для фестивалю такого рівня онлайн формат використовується вперше.
Коли дивишся фільми як член журі, відчуваєш чималу відповідальність. Мені здається, я повинен бути набагато уважнішим, щоб нічого не пропустити, не випустити з уваги, гідно оцінити фільм і мати можливість раціонально оцінити його якості. Я вважаю, що в ігровому кіно роль візуальної і змістової складових приблизно однакові, на відміну від документального, де неймовірна історія іноді може бути розказана сухо або навіть «негарно». Звичайно ж краще, коли зображення настільки ж якісне та естетичне як і тема фільму — це завжди добре. Але ж цінність документального кіно саме в тому, що не потрібно будувати декорації або підбирати персонажам костюми, витрачаючи на це мільйони, можна показувати життя таким, яким воно є, не використовуючи при цьому крани, стабілізатори або ж знімальні команди по 100 чоловік. Справжня майстерність, на мій погляд, полягає у тому, щоб робити винятковим і візуальний ряд, і змістове навантаження.
За все життя, з усіх переглянутих мною фільмів я не можу виділити улюблений. Кожен фільм унікальний, немає двох кінострічок, які ми б сприймали однаково і цінували за одне і теж, адже у кожного режисера і оператора — свої прийоми, свій смак і почуття стилю. Проте, я можу виділити режисерів-документалістів, творчість яких найбільше мене вразила: Вернер Херцог і Павло Лозинський.

Данило Єрмаков

Народився у Донецьку, вчиться в 11 класі київської школи № 169. Колишній редактор у медіаагентстві «Життя Ютубу». Захоплюється IT та карате. Член шкільного самоврядування.

— Про фестиваль Docudays я почув вперше цього року. І трохи шкодую, що не знав про нього раніше. А коли з’явилася можливість взяти участь у журі — відправив заявку без роздумів. Це ж круто! Побути в журі — дуже цікаво! Я радий, що у мене в житті з’явився такий досвід.
Особливої підготовки до фестивалю не було. І не було чогось, що треба було б обов’язково знати, щоб стати учасником журі. Нам розповіли про сам фестиваль і про те, як це все відбуватиметься. Конкретних критеріїв для оцінки фільмів ми не дотримувалися. Оцінювали їх з нашої суб’єктивної точки зору і, звичайно ж, обговорювали між собою.
Зазвичай, просто дивишся фільм, стежиш за подіями і насолоджуєшся переглядом (якщо фільм цікавий, звичайно), а коли ти переглядаєш фільм як член журі, то сприймаєш його зовсім інакше. Доводиться глибше занурюватися в картину, намагатися зрозуміти сам фільм і про що він. Також під час перегляду доводиться порівнювати кіно з усіма іншими, що дуже впливає на оцінку фільму і на те, як я його сприйняв.
Хоч я, напевно, подивився не дуже багато документалок і не дуже на них знаюся, щоб комусь радити, але десь в кінці минулого року я подивився документальний фільм на Netflix «Зима у вогні» про події у Києві 2014 року. Картина дуже класно знята і занурює в атмосферу тих подій. Ось, напевно, цей фільм можу порадити з упевненістю в 100 відсотків.

Docudays UA документальне кіно підлітки фестивалі