Активізм дітям: чому ми повинні вчити дітей змінювати світ

соціальна діяльність, активізм, виховання дітей, реагувати на соціальну несправедливість, расизм, сексизм, як виховувати дітей, діти-активісти, поради для батьків

Illustration: Celia Jacobs

Якщо ми хочемо, щоби наші діти виростали вдумливими та зацікавленими громадянами, ми повинні допомагати їм ставати частиною соціальних змін уже зараз. Чому? Про це розповідає письменниця Керолайн Пол.

У дитинстві я була не на жарт залякана кислотними дощами. Чого варта одна тільки назва! Кислотні дощі навівали на мене жах і цей жах переслідував мене повсякчас. Чи виїдають вони обличчя? Чи виживуть після них дикі тварини? Мої батьки не були активістами, але вони були хорошими громадянами — здавали на перероблення фольгу та не вживали тунцю, виловленого зяберними сітями. Тож, коли я вирішила написати листа президенту Ніксону, вони радо надали адресу Білого дому. Але лист, що я отримала у відповідь, не пропонував ніяких рішень, лише сипав різними банальностями про важливість таких зацікавлених дітей та мав наприкінці підпис, який, як відразу збагнув навіть мій дев’ятирічний мозок, був не справжнім, а надрукованим. Ні мої батьки, ні я не знали інших можливих шляхів діяти. Я залишалася все такою ж наляканою, а на додачу ще й непоправно розчарованою у дорослих.

Чи повинні ми вчити учнів шостого, п’ятого чи навіть четвертого класу бути активістами? Однозначно так.

Сьогодні, аналізуючи своє минуле, я шкодую, що тоді не була обізнана щодо деяких стратегій активізму. Ба більше, я б хотіла вже у тому ніжному віці знати такі поняття як «привілеї», «упередження» й «інтерсекційність», щоби не вступати у доросле життя без будь-яких уявлень про первинні соціальні сили. Саме тому я із захватом спостерігала за тим, як підлітки від Фергюсона до Паркленда, підбурені власним терором озброєного насильства, виходили на вулиці, до міської ради та Конгресу. Але як щодо молодших дітей? Чи повинні ми вчити учнів шостого, п’ятого чи навіть четвертого класу бути активістами? Однозначно так. І зараз я спробую пояснити чому.
Я визнаю, що це доволі суперечливо. «Батьки повинні займатися активізмом, а діти мають бути дітьми», — так один чоловік прокоментував у Твіттері мою останню книгу, що розповідає про різні тактики активізму дітям від дев’яти років. Він нарікав, що навчаючи дітей активізму, ми перекладаємо на них дорослу відповідальність і відбираємо у них «усміхнене щастя».

Ми не готуємо дітей до дорослого життя, якщо відбираємо у них можливість займатися активізмом.

Звісно, мій знайомий з Твіттера має гарні наміри, але він помиляється. Утримуючи десятирічну дитину від вивчення активізму, ми не захищаємо її від несправедливості. Вона бачить безпритульних людей на вулиці. У школі вона ховається під своїм столом під час навчальної тривоги. Можливо, її сім’ю евакуйовано минулого літа через пожежу/повінь/ураган, що відбувся внаслідок кліматичних змін. Якщо колір її шкіри не білий, вона відчуває на собі негативний вплив стереотипів, крізь призму яких її часто сприймають вчителі, продавці та поліцейські.

Соціальні проблеми, такі як расизм, сексизм та класизм, є складними, але в їхній основі лежать прості поняття, з якими їх можуть співвідносити діти.

Навіть якщо ви вважаєте, що вберегли свою дитину від безпосереднього переживання будь-якого з перерахованих вище досвідів, Інтернет, безумовно, похитнув стіни вашої фортеці. Захист від активізму не допомагає захистити дітей. Це лише вводить їх в оману і не дає можливості підготуватися до реального життя.
Ось великий невеличкий секрет: діти знають, що відбувається. Вони також можуть бути глибоко засмучені цим. Те, що ми звикли називати «соціальна справедливість», зводиться до того, що діти називатимуть просто «справедливістю». Як знає будь-який батько чи мама, діти дуже добре розуміють, хто отримує більше винагороди, а хто менше. Різноманітні дослідження переконують нас, що вже у віці 15 місяців вони мають певні уявлення про те, що таке справедливість. Соціальні проблеми, такі як расизм, сексизм та класизм, є складними, але в їхній основі лежать прості поняття, з якими їх можуть співвідносити діти. І, оскільки діти вже відчувають нерівність, ми, дорослі, повинні допомогти їм зрозуміти її.

Ми повинні навчити дітей реагувати.

Захист, який ми хочемо надати маленьким дітям, забезпечується не через ігнорування соціальних проблем і несправедливості, а через впевненість у тому, що ми завжди можемо пояснити все це дітям. Важливо зробити ще один крок. Ми повинні навчити дітей реагувати, використовуючи різні тактики: починаючи волонтерством і закінчуючи збором грошей на бойкоти та марші. Ці громадські заходи не тільки розширюють можливості, але також сприяють цьому «усміхненому щастю», що ним так переймався мій Twitter-друг.
В активізмі існує також безліч інших переваг. Діти, які займаються активізмом, отримують реальні соціальні навички, такі як робота в команді, планування, будування стратегій та спілкування. Вони слухають етичні аргументи і формують власні. І все це відбувається у реальному житті. Адже активізм, попри те, що деякі його тактики можуть бути доповнені соціальними медіа, зрештою, стосується груп людей, що зустрічаються обличчя до обличчя. І сьогодні, коли діти проводять забагато часу за смартфонами, така жива взаємодія є справді важливою та потрібною.

Цілком можливо, розмова про соціальну справедливість сприйматиметься приблизно так само, як розмова про секс. Про що ми повинні говорити, а що варто залишити «на потім»? Коли саме потрібно розпочинати таку розмову? Наскільки глибоко пояснювати? Які деталі згадувати, а яких уникати? Зрештою, усе це вирішувати батькам. Але так само, як і в розмові про секс, ми можемо дозволити собі зруйнувати певні кордони без шкоди та негативних наслідків. Адже діти знайдуть потрібну їм інформацію і без нас, але в такому разі буде значно більше шансів, що вона буде неповною чи/та неправильною.

Джерело: Ideas.TED

Букмоль
Букмоль

"тебе з'їмо ми вмить" ©