Чому ми повинні сприймати емоційний біль нарівні з фізичним

Чому ми повинні сприймати емоційний біль нарівні із фізичним, емоційне здоров'я, травми, психологічні травми, підтримка, моральна підтримка, психологічні вправи, допомога, розрив у стосунках, трагедія, психологічні проблеми, емоційний біль, депресія, страждання

Illustration: Daniela López

Якщо ми сприйматимемо емоційний біль так само серйозно, як і фізичний, то станемо добрішими та милосерднішими до інших та до самих себе у ті моменти, коли наші серця розбиваються.
переконує психолог Гай Вінч.

Протягом останніх двадцяти років я працював із десятками вбитих горем людей. Більшість із них я добре пам’ятаю. І це не дивно, адже запам’ятовуваність подій значною мірою залежить від їхньої інтенсивності, а справжні емоції та страждання людини, серце якої щойно розбилося, забути неможливо. Особливо ж, якщо пацієнт, що сидить навпроти, є підлітком.
Один мій пацієнт-тінейджер мені особливо запам’ятався, оскільки його історія спонукає замислитися майже про всі проблеми нашого сприйняття горя розбитих сердець.

Якщо ваша нога навіть трішки набрякне, ваш фізичний дискомфорт обов’язково помітять та забезпечать вас і співчуттям, і увагою. Але якщо ваше серце вириватиметься з грудей, а емоційний біль буде настільки сильним, що не даватиме можливості ні на чому сконцентруватися, на вас навіть не звернуть уваги.

Ґреґ був напрочуд розумним сімнадцятирічним юнаком, який нещодавно зізнався у своїй гомосексуальній орієнтації в школі. Через місяць після цього зізнання Ґреґ нарешті насмілився підійти до Девона під час обіду та запропонувати йому разом проводити час. І, як це часто трапляється, коли мова йде про підлітків, відмова Дейва була занадто різкою та жорсткою. Принижений і повністю знесилений Ґреґ поплентався до кабінету, де на нього чекав серйозний іспит з історії. Найкращий друг Ґреґа завжди сидів поруч із ним на уроках з історії, тож хлопець сподівався, що у нього буде декілька хвилин, аби поговорити з ним та отримати підтримку до того, як іспит розпочнеться. Але коли Ґреґ зайшов до кабінету, його друга там не було. Пізніше з’ясувалося, що той підвернув ногу під час обіду, через що вчителька історії звільнила його від іспиту та відправила до кабінету медсестри. Самотній і позбавлений навіть краплі підтримки Ґреґ провів цілу годину у боротьбі зі сльозами, марно намагаючись зосередитися на іспиті. Розуміючи, що іспит провалений, Ґреґ після уроку підійшов до вчительки, щоби пояснити причину погано написаної роботи. Але замість того, щоби бодай трохи поспівчувати хлопцю, вона змусила його відчути себе винним і виправдовуватися.

Таким чином ми переконуємо школярів у тому, що емоційний біль є нічим проти фізичного. Якщо ваша нога навіть трішки набрякне, ваш фізичний дискомфорт обов’язково помітять та забезпечать вас і співчуттям, і увагою. Але якщо ваше серце вириватиметься з грудей, а емоційний біль буде настільки сильним, що не даватиме можливості ні на чому сконцентруватися, на вас навіть не звернуть уваги. Якщо саме так ми виховуємо нашу молодь, то чи є щось дивне в тому, що душевні хвороби настільки погано зрозумілі, а емоційний біль часто просто ігнорується? І якщо вчительці Ґреґа ніщо з її професійної підготовки не дало інструментів для спілкування зі школярами з емоційними проблемами, чи можемо ми дивуватися, що вона саме так відреагувала в цій ситуації?

Ми конче потребуємо відкритого діалогу про те, наскільки серйозно душевний біль впливає на наш емоційний стан та здатність працювати.

Я, звісно ж, не закликаю виправдовувати та звільняти від іспитів кожного підлітка, який каже, що в нього емоційні проблеми. Зважаючи на те, як часто у підлітків розбиваються серця, у нас би просто з’явилася ціла купа школярів, які пропускають свої іспити. Так, відрізнити повсякденні психологічні та емоційні переживання підлітків від серйозних страждань, що бувають у гострих та критичних ситуаціях, — завдання не з легких. Але очевидно, що Ґреґ був не просто підлітком, що днями тримав образу через відмову. Він був учнем, який ледь стримував сльози через очевидний сильний емоційний біль.

Ми конче потребуємо відкритого діалогу про те, наскільки серйозно душевний біль впливає на наш емоційний стан та здатність працювати. І для того, щоби такі розмови були продуктивними, ми повинні відмовитися від стереотипів про те, що переживати серйозні емоційні проблеми — це щось «дитяче», неприйнятне та недолуге. Ми можемо страждати від нестерпного емоційного болю дні, тижні та навіть місяці. При цьому наше тіло переживає стреси, що можуть серйозно зашкодити здоров’ю: горе активізує в мозку схеми, що викликають синдром абстиненції, який відчувають залежні від кокаїну чи героїну люди. Наша здатність зосереджуватися та концентруватися, мислити творчо, вирішувати проблеми та взагалі нормально функціонувати суттєво порушується. Наше життя перевертається догори дриґом, залишаючи нас сам на сам із запитаннями про те, хто ми є та що нам робити у майбутньому.

Що істотно погіршує такий стан, так це те, що ми самі принципово не помічаємо біль і горе.

Той факт, що все це не сприймається серйозно, якщо взагалі не ігнорується суспільством, робить наші випробування ще складнішими. Наші друзі та близькі люди можуть забезпечити нас підтримкою, але лише на певний час. Навіть наші школи, університети, місця роботи та система охорони здоров’я не можуть цього зробити.
Що істотно погіршує такий стан, так це те, що ми самі принципово не помічаємо біль і горе. Коли помирає хтось із рідних, особливо якщо це чоловік чи дружина, хтось із батьків або дитина, ми, як правило, отримуємо і відпустку, і співчуття, і підтримку, і розуміння того, що найближчі декілька днів ми будемо не в змозі працювати на повну силу. Так само роботодавці майже завжди стають більш співчутливими, коли дізнаються, що ми на шляху тяжкого розлучення. Наше горе в таких випадках визнається незалежно від його величини.
Але інші види горя, наприклад, душевні чи сердечні травми на кшталт тих, які ми тут розглянули, не визнаються взагалі. Вони не дають нам ніяких прав, незалежно від того, наскільки сильно ми спустошені чи розбиті. Мало того, що ми позбавлені підтримки та співчуття, так ми ще й повинні витратити всі залишки емоційних сил на приховування нашого стану, щоби оточуючі не вважали нас слабкими, надто емоційними чи інфантильними.

Якби емоційні переживання були помітними, розбиті серця та страждання, до яких вони призводять, не залишалися б «безправними» надовго.

Моє занепокоєння тим, як ми витісняємо ці види горя, — це не тільки відображення моєї роботи з пацієнтами із розбитим серцем. Дослідження «безправного» горя — а їх достатньо багато — виявили, що якщо суспільство не визнає горе, ми переймаємо таке ставлення та починаємо вважати власні емоції та реакції необґрунтованими. Така відсутність зовнішнього та внутрішнього визнання негативно впливає на наше психосоціальне здоров’я та збільшує ризик розвитку клінічної депресії.
Якби емоційні переживання були помітними, розбиті серця та страждання, до яких вони призводять, не залишалися б «безправними» надовго. Коли ми з’являємося на роботі чи в школі зі зламаною ногою, рукою чи навіть просто розбитим пальцем, то отримуємо значно більше уваги, турботи і піклування, бо люди бачать гіпс чи перев’язку — видимі докази того, що нам боляче. А втім, поламані кістки не спричинюють жодного з глибоких когнітивних, емоційних чи психологічних порушень.

Якби компанії визнавали виснажливість емоційних переживань та давали своїм працівникам час посумувати, отримати підтримку та відновити свій нормальний стан, працівники могли б значно швидше повертатися до продуктивної роботи.

Більшість компаній не мають пільг з «причин емоційного здоров’я», за винятком основних психічних діагнозів, оскільки роботодавці бояться, що співробітники нечесно користуватимуться ними. Проте, як на мене, їхні припущення короткозорі та помилкові. Не надаючи працівникам часу та підтримки, яких вони потребують для зцілення, компанії беруть на себе тягар непродуктивних працівників.
Якби компанії визнавали виснажливість емоційних переживань та давали своїм працівникам час посумувати, отримати підтримку та відновити свій нормальний стан, працівники могли б значно швидше повертатися до продуктивної роботи. Замість того, щоби приховувати емоційний біль від однокласників, колег, вчителів та роботодавців, ми могли б вилікувати його і мінімізувати періоди своєї непродуктивності. І якщо у школах приймуть той факт, що емоційний біль є настільки ж важливим, законним та виснажливим, як і фізичний, вони зможуть навчити своїх вчителів підтримувати та співчувати школярам, які страждають від серйозних переживань. У нас є купа причин для того, щоби вчити дітей уникнути помилок, що погіршують емоційні страждання, та переймати звички, що сприяють емоційному здоров’ю та зціленню. Але ми цього не робимо.

Є речі, які ми можемо зробити, і речі, яких ми повинні уникати, щоби полегшити наш емоційний біль, прискорити наше відновлення та зцілити емоційні та психологічні рани, що приносять нам страждання

Якби емоційні переживання були помітними, ми поводилися б інакше. Ми б знаходили кращі способи розійтися з людьми, з якими зустрічалися, і були б менш жорстокими, відмовляючи тим, хто нами зацікавився. Ми б уважніше ставилися до тих, хто самотньо сидить і страждає. Ми були б більш терплячими та менш суворими до друзів або коханих людей, коли їм складно впоратися із розбитим через своєчасні, на нашу думку, обставини серцем. І коли наше власне серце зламається, ми будемо милосерднішими до себе, менше соромитимемось своїх страждань та не боятимемось попросити необхідної допомоги.
Однак зараз ми повинні нагадати собі, що, попри відсутність медичної підтримки, ми не абсолютно беззахисні у боротьбі з печаллю. Є речі, які ми можемо зробити, і речі, яких ми повинні уникати, щоби полегшити наш емоційний біль, прискорити наше відновлення та зцілити емоційні та психологічні рани, що приносять нам страждання. Розуміючи, яких помилок ми мусимо уникати, і знаючи, що ми повинні робити, щоби якомога швидше відновитися, що ми вже не залишені на милість одного з цілющих інгредієнтів, над яким ми не маємо влади, часу.
Ми можемо допомогти нашим серцям зцілитися. І ми можемо підтримувати й допомагати іншим розбитим серцям зцілюватися.

Джерело: Ideas Ted

Катерина Шпирко
Катерина Шпирко

журналістка, редакторка рубрики Події