Диявольскигеніальнокорисний ескапізм Міхаеля Енде

Міхаель Енде, Михаэль Энде, Безкінечна історія, Нескінченна історія, Момо, Джим Ґудзик і машиніст Лукас, Бесконечная история, пригодницька літерара для дітей, фантастика, що читати дітям, книжки про пригоди, читання, класика диятчої літератури, казки, німецькі казки

Кадр з фільму «Нескінчення історія»

«Діти не читають таких грубих книг» – казали видавництва. «Ескапіст» — казали критики. А у час, що розділяв ці два твердження він встиг отримати Німецьку премію дитячої літератури за книжку, що сягала понад 500 сторінок і була фантастичною казкою від першої та до останньої своєї літери. Міхаель Енде вважається одним із найуспішніших дитячих письменників Німеччини, його книжки видано понад 20-міліонними тиражами і перекладено більше ніж 40 мовами світу.

Можна сказати, що писати фантастичні історії Енде спонукали самі обставини дитинства та юності, що його казки існують не всупереч, а, навпаки, завдяки тому, що він сам виріс серед не зовсім типового для німецького виховання оточення. Батько Міхаеля, Едгар Енде, художник-сюреаліст не тільки перетворює світ на дивні образи у своїх полотнах, а ще й диктує стиль життя родини. Не дивно, що як найщасливіші роки дитинства Міхаель Енде згадує той час, коли слухав їхнього сусіда Фанті, художника та неймовірного оповідача «диких фантастичних історій», що їх він сам і вигадував. Згадує одне з їхніх помешкань, ательє на 4 поверсі по Каульбахштрассе, 90, де не було вікон, проте вся стеля була зі скла, тож уночі можна було бачити зірки. Згадує, як на віллі Флосманів, де мешкав і Фанті, фрау Бухнер надала притулок на цілу зиму родині циркачів, які вчили усіх сусідських дітей акробатичним трюкам, жонглюванню, а також мистецтву гриму та фокусам.

Міхаель Енде, Михаэль Энде, Безкінечна історія, Нескінченна історія, Момо, Джим Ґудзик і машиніст Лукас, Бесконечная история, пригодницька літерара для дітей, фантастика, що читати дітям, книжки про пригоди, читання, класика диятчої літератури, казки, німецькі казки

Далі в країні його дитинства вибухнула Друга світова війна. Картини батька названо дегенеративним мистецтвом, Міхаеля, який ненавидить школу, примушують вступити до Гітлерюгенд, але він знаходить привід не робити цього через ідею, що йому треба вчитися їздити верхи, і вчиться у кінній школі СА. У цей же час батька Енде забирають до лав армії. У 12 років Міхаель Енде опиняється під бомбардуванням Гамбургу, і навіть багато років потому згадує те відчуття пекла, серед якого його охопила ейфорія, коли він біг вулицями крізь полум’я. Згадує кошмар, який сниться йому все життя, про лабіринти вулиць зруйнованого міста, серед яких блукають люди в пошуках своїх близьких. У 1945 році, у 15 років, Енде отримує повістку і розриває її: троє його друзів загинули у перший день свого призиву, німецькі війська відступають, польові жандарми полюють на дезертирів. Міхаель бере участь у визвольному русі Баварії і повертається до матері у Мюнхен. Після війни батько Міхаеля звільняється з американського полону, сам Енде закінчує вальдорфську школу у Штутгарті, а мати змушена закінчити курси кінезіотерапії та годувати всю родину. Стосунки між батьками дедалі гіршають.

Кожен його казковий текст – це синтез досвіду та пошуків філософа, у яких він не наважуються ні собі, ні читачу нав’язати готових рецептів.

Вальдорфська школа була лише однією з багатьох сходинок у житті Міхаеля Енде у пошуках філософської думки, прийнятної саме для нього. Не можна сказати, що він зупинився на чомусь одному. Усі його фантастичні історії, можливо, й мали такий шалений успіх через те, що не давали якихось застиглих уявлень про життя та сенси існування. Кожен його казковий текст – це синтез досвіду та пошуків філософа, у яких він не наважуються ні собі, ні читачу нав’язати готових рецептів.

«Джим Ґудзик і машиніст Лукас», «Диявольскигеніальноалкогольний пунш бажань», «Нескінченна історія», «Момо» та інші – жодна з його казок не могла пройти непоміченою – вони читалися, видавалися великими тиражами й отримували престижні премії: Німецьку премію дитячої літератури, Срібний грифель Роттердаму, грамоту Букстехудера, премію книголюбів ZDF, премію Вільгельма-Гауффа за внесок в дитячу та юнацьку літературу, Велику премію Німецької академії дитячої та юнацької літератури Volkach, Європейську премію літератури для юнацтва, премію Януша Корчака італійську премію Лоренцо іль Магніфіко та Бронці ді Ріас, і тут треба згадати Почесний список Андерсена, до якого Енде також потрапив.

Міхаель Енде, Михаэль Энде, Безкінечна історія, Нескінченна історія, Момо, Джим Ґудзик і машиніст Лукас, Бесконечная история, пригодницька літерара для дітей, фантастика, що читати дітям, книжки про пригоди, читання, класика диятчої літератури, казки, німецькі казки

А почалося все у той час, коли Енде був актором, грав у театрі, писав п’єси і якось випадково, через одне із завдань Баварського радіо, опинився у Палермо. Там його вразили знову ж таки оповідачі історій (вдруге після Фанті!), навколо яких юрмилося багато людей. Один із них (як уже потім у приватній розмові з ним дізнався Енде) колись отримав у спадок від свого дідуся роман Дюма «Три мушкетери», прочитав його і зробив артистичний переказ на площі своєю професією. Оповідача не було видно крізь щільний натовп чоловіків та хлопців, іноді він зупинявся і продовжував розповідь лише тоді, як до його ніг сипалися дрібні гроші. Енде вразила думка, що це і є мета автора: щоби після смерті його твори хотіли слухати на вулиці у Палермо. Але де межа? Коли «стилістичне кокетство» захоплює, а коли дратує? Енде навіть вважав, що його якраз дратує, але розумів, що «з “Уліссом” Джеймса Джойса такий варіант розповіді на площах не пройде».

Протягом усього життя він не дуже радіє власній шаленій популярності, а у книжках завжди намагається уникати «стилістичного кокетства», що надає його героям цікавої дорослості чи навіть інтровертності, заглибленості у свій світ.

Далі зірки складаються так, що Енде отримує замовлення написати коротеньку історію для книжки з картинками. Та історія врешті-решт і стає першою дитячою книжкою Міхаеля Енде – романом «Джим Ґудзик і машиніст Лукас», що мав 500 сторінок. Після майже двох років відмов у видавництвах – «На жаль не відповідає політиці нашого видавництва», «Діти не читають настільки грубих книжок» – Енде має бажання викинути роман на смітник. Однак його подруга, Інґеборґ Гофманн, дуже підтримує його у цей час і знаходить маленьке сімейне підприємство Штутгартске видавництво К. Тінеманн, керівниця якого, Лотте Вейтбрехт, береться видати рукопис. Щоправда, за однієї умови – розділити його на два томи.

Міхаель Енде, Михаэль Энде, Безкінечна історія, Нескінченна історія, Момо, Джим Ґудзик і машиніст Лукас, Бесконечная история, пригодницька літерара для дітей, фантастика, що читати дітям, книжки про пригоди, читання, класика диятчої літератури, казки, німецькі казки

Читайте також: П’ять пригодницьких історій для весняного читання

Після видання першої книжки Енде стає відомим і фінансово незалежним. Протягом усього життя він не дуже радіє власній шаленій популярності, а у книжках завжди намагається уникати «стилістичного кокетства», що надає його героям цікавої дорослості чи навіть інтровертності, заглибленості у свій світ. Такі враження тільки наростатимуть з кожною книжкою, і якщо Джим Ґудзик говорить про важливе у площі дитячих метафор, то у «Нескінченній історії», а особливо у «Момо», Енде вже впевнено не відділяє проблем дітей від проблем дорослих – ці світи у його книжках перетинаються, і це виводить їх за межі звичайної казки, навіть якщо їх зручно так називати.

За видаленням його імені з титрів у відомій кіноверсії «Нескінченної історії» стоїть грандіозний скандал з усіма причетними, судовий процес не на користь автора…

Саме через намагання передати не просто пригодницький зміст у своїх історіях Енде дуже погано сприймав екранізації своїх творів, і часто таки мав для того підстави. За видаленням його імені з титрів у відомій кіноверсії «Нескінченної історії» стоїть грандіозний скандал з усіма причетними, судовий процес не на користь автора та неможливість вплинути на те, щоби «гігантська мелодрама з кітчу, комерції, плюшу та пластика» не виходила у прокат. Енде вважав, що за візуальною «нестриманістю картинки можна втратити початкові сенси книжки» і що не кожен режисер намагатиметься зрозуміти таку його позицію.
Проте екранізація «Диявольскигеніальноалкогольного пуншу бажань» — мультсеріал «Вуншпунш» (2000-2002) та серіал «Джим Батон» (2000 -2001) залишають досить яскраві враження, а фільм «Момо» (1986), попри всю свою несучасність, у візуальному сприйнятті є максимально наближеним до атмосфери книжки.

Міхаель Енде, Михаэль Энде, Безкінечна історія, Нескінченна історія, Момо, Джим Ґудзик і машиніст Лукас, Бесконечная история, пригодницька літерара для дітей, фантастика, що читати дітям, книжки про пригоди, читання, класика диятчої літератури, казки, німецькі казки

Міхаель Енде разом із Маріко Сато перекладав німецькою казки Кендзі Міядзави. Це ще одна грань захоплень Енде, яка розповідає про його пошуки відповідей на запитання життя в усьому світі. І дзен та Японія також були такими відповідями.

«Момо» важливо було б прочитати і батькам, адже «ескапізм» Енде надав йому змогу ще тоді побачите те, що трапилося з часом у нашому житті сьогодні…

Книжки Енде, а багатьом сучасним дітям відомою взагалі лишається лише екранізація «Нескінченної історії», не зовсім відповідають сучасним закликам про успішність та важливість високого темпу життя разом із мультизадачністю. Вони трохи про інше. Їх видають українською, а «Джима Ґудзика» навіть включено до шкільної програми, але чомусь аж у шостому класі, хоча більш актуальною у цьому віці вже був би роман «Момо». «Момо», до речі, важливо було б прочитати і батькам, адже «ескапізм» Енде надав йому змогу ще тоді побачите те, що трапилося з часом у нашому житті сьогодні, коли ми, як друзі Момо, здаємо наш час у банки часу «сірим панам». І настільки вдало іде цей бізнес, що знову вже чутно, що «Діти не читають таких грубих книг». А дорослі встигають? Тому, попри мотивацію не витрачати ні хвилинки без користі, зупинимося і перечитаємо Енде, і, може, знайдемо свій Диявольскигеніальноалкогольний пунш бажань, навіть якщо ризикуємо податися в ескапісти. Адже інколи, щоби краще все розгледіти, потрібно далеко відбігти.

Аліна Штефан
Аліна Штефан

Блогерка, авторка