Книжки мого дитинства: Катерина Лісунова

Катерина Лісунова, улюблені книжки дитинства, Достоєвський, Багряний, Довженко, Лєсков, Едгар Алан По, шкільна програма, що читають підлітки, радянські книжки

Сьогодні про своє літературне минуле й улюблені книжки дитинства у рубриці «Книжкова полиця» розповідає журналістка та ведуча телеканалу NewsOne Катерина Лісунова.

У дитинстві я обожнювала мультики про різних розумників. А парубків в окулярах люблю і досі. Так от, була така собі американська мультиплікаційна історія про хлопчика-генія, «Лабораторія Декстера». У той період я навіть змусила всіх дітей у дворі будувати мені лабораторію…під землею. Але то геть інший епізод моєї біографії. Відтак, на гребні інтелектуальних захоплень (я зараз говорю про клас третій), під час перегляду якоїсь наукової програми, я почула, що в людському мозку є цілий відділ, що відповідає за прочитану інформацію (до слова, підтвердження цьому я досі не знайшла). Але тоді я не на жарт перелякалась: «Тобто, якщо я не читатиму, — цілий відділ мого мозку буде пустим?». І почала, з переляку, читати все:  рекламу, оголошення, вивіски на крамницях — одним словом, забивала свій мозок усіма буквами, бо читати справжні книжки я ще лінувалася… але я розуміла, що таким чином заповню той “таємничий відділ мозку” нісенітницями… і от настав той день — моя перша книга:

Катерина Лісунова, улюблені книжки дитинства, Достоєвський, Багряний, Довженко, Лєсков, Едгар Алан По, шкільна програма, що читають підлітки, радянські книжки

1. Повісті Миколи Семеновича Лєскова

Я одразу зрозуміла всю перевагу різних повістей, — книгу задавалося б прочитала одну — а в результаті можна похизуватись одразу кількома творами. Я обрала ту, що давно припала пилом і ніхто не пам’ятав, звідки вона взялася. І мені пощастило — бо це був Микола Семенович Лєсков. Чарівна Грушенька у творі «Подія з Грушею», всім відомий «Шульга» і авжеж «Леді Макбет Мценського повіту» — молода купчиха Катерина Ізмайлова, чоловік якої постійно в роботі, але встигає дорікати дружину. Катерина закохується в молодого красивого прикажчика Сергія,… а потім пішли численні вбивства, як заради коханого так і заради спадку, детективні розслідування, зрада молодого коханця і класичний трагічний фінал: Катерина вбиває свою суперницю і тоне разом з нею в холодних водах річки. Тоді Лєсков описав мені трагічні жіночі долі кінця XIX століття…»О Боже! Та ж від чоловіків одне горе”, —  була певна я у початкових  класах.

Катерина Лісунова, улюблені книжки дитинства, Достоєвський, Багряний, Довженко, Лєсков, Едгар Алан По, шкільна програма, що читають підлітки, радянські книжки

2. «Брати Карамазови», Федір Достоєвський

«Від чоловіків все ще одне горе — але роблять пакості вони не лише жінкам, але й самим собі. А всі переживання треба тримати десь глибоко у надрах особистості», — переконав мене згодом мій улюблений інтроверт Достоєвський. У творі «Брати Карамазови» він познайомив мене з неповторним Іваном Карамазовим. Учений, відвертий цинік та переконаний атеїст. Згодом втрачає ґлузд і починає розмовляти з бісом, який час від часу відвідує його. З одного боку Іван заперечує реальність цього самого чорта, з іншого зізнається, що імовірність його існування підтверджує буття самого Бога. Тоді я зрозуміла, як сильно люблю образи навіжених, — бо зрештою, всі ми ненормальні. А ексцентричність та дивність зазвичай межує з геніальністю. Суперечку Івана з його братом Олексієм, я досі перечитую при кожній вільній хвилині.  Але це навіть не головна сюжетна лінія твору, — сам твір, геть про інше, і набагато цікавіший.

Катерина Лісунова, улюблені книжки дитинства, Достоєвський, Багряний, Довженко, Лєсков, Едгар Алан По, шкільна програма, що читають підлітки, радянські книжки

3. Едгар Аллан По

Улюблений письменник американського кінорежисера, майстра чорного гумору — Тіма Бертона. По — це знову ПОвісті. Навіть не намагатимусь виокремити якусь одну. У більшості своїй, вони схожі. Головні герої успадкували гени творця —  вони всі несповна розуму. До прикладу, в повісті «Чорний кіт» — протагоніст так сильно зненавидів свого кота, що вбив власну дружину та замурував її в стіну (шукаєте логіку? — див. поперед. речення) …щоправда, чоловік заховав  труп у стіну разом із живим котом, — відчайдушний крик замурованої тварини, власне і здав вбивцю поліцейським.

Катерина Лісунова, улюблені книжки дитинства, Достоєвський, Багряний, Довженко, Лєсков, Едгар Алан По, шкільна програма, що читають підлітки, радянські книжки

Взагалі, якщо у творі ПО з’являється жінка, будьте певні — вона незабаром ПОмре. Іноді, письменник може навіть дістати холодний жіночий труп із труни, щоб вирвати її білі зуби, які так подобались головному герою.

Катерина Лісунова, улюблені книжки дитинства, Достоєвський, Багряний, Довженко, Лєсков, Едгар Алан По, шкільна програма, що читають підлітки, радянські книжки

4. Іван Багряний, “Сад Гетсиманський”

Іван Багряний був в’язнем радянського режиму. Його міцне коріння, яке трималося за батьківщину, спецслужби НКВС намагались вирвати тортурами, насильством і приниженнями. Пізніше у романі “Сад Гетсиманський” письменник використає реальні прізвища слідчих, тюремних адміністраторів і в’язнів, — “Для того, щоб нащадки знали катів народу, а жертви не залишились безіменними”. Між гостросюжетними подіями та жахливими методами більшовиків, я весь час намагалась знайти межу де факти поступаються на користь яскравих барв письменника. Зрештою, сюжети не завжди такі драматичні, якими їх бачать чутливі очі митця. Одначе, не було такої межі… згодом я особисто відвідала одну з цих в’язниць. Тюрма НКВС на Лонцького у Львові. Створена у 1889–1890 роках, вона неофіційно, “спеціалізувалася” на політв’язнях. Нині це музей. Ми прийшли туди разом із колишньою зв’язковою УПА, бабусею Олею. Частину свого арешту вона відбула у цих стінах. Тоді я побачила все, про що писав Багряний, — читати роман легше ніж у нього повірити.

Катерина Лісунова, улюблені книжки дитинства, Достоєвський, Багряний, Довженко, Лєсков, Едгар Алан По, шкільна програма, що читають підлітки, радянські книжки

“Сад Гетсиманський” — це цікава літературно оформлена обкладинка жахливої дійсності радянського режиму.

Катерина Лісунова, улюблені книжки дитинства, Достоєвський, Багряний, Довженко, Лєсков, Едгар Алан По, шкільна програма, що читають підлітки, радянські книжки

5. Олександр Довженко, “Зачарована Десна”

Якщо чесно, є таке відверте бажання ділитись чимось українським, але я росла у відчутті “пострадянськості”, — ті книжки, що мала моя сім’я, були переважно залишками комуністичного навчання. Навіть мій перший буквар, вчив мене російської мови. Цікаво, що після розвалу СРСР видавці посклеювали сторінки із пропагандою. Незрозумілим “археологічним” одкровенням, для мене було знаходити такі “хованки”. Я обережно роз’єднувала склеєні аркуші, у яких ховався такий собі бородатий дядько Ленін, — описували його, як справжнього, існуючого Діда Мороза… Сьогоднішня українська дитина має набагато більше вибору. І я би щиро їй радила починати із творів О. Довженка. Кіноповість “Зачарована Десна”, нагадує одразу усі найкращі сцени відомих фільмів. Наприклад, коли малий Сашко сховався в клуні і перебирає в пам’яті приємне і неприємне в його світі:

“Він боїться бабиних прокльонів і Страшного Суду, не любить, коли довго йде дощ і коли п’явка впивається в ногу, коли гавкають на нього чужі пси або гуска сичить і скубе за штани…

Водночас він любить дивитися на малий вогонь і обнімати лоша або прокинутися рано-вранці і побачити в хаті теля…” —  чи це не нагадує вам епізод із фільму “Амелі ”?

Дотепна напівбіографія Олександра Довженка, може змагатися із афоризмами Оскара Уайльда:  “Мати ненавиділа діда і вважала його за чорнокнижника. Ми не вірили матері і захищали діда од її нападів, бо псалтир всередині був не чорний, а білий”.

Але, який серйозний твір без драм? Пам’ятаю як на цій сцені моє дитяче серце завмерло:
“Сінокіс у нас був гуртовий. Його ніхто не міг поділити, …при розподілі копиць ні одна майже косовиця не кінчалася миром. Завжди чомусь здавалось батьку або дядьку, що хтось когось обдурив…Починалися бої та суперечки, — розлючений Самійло кидався на діда, і прохромлював його живіт наскрізь величезними кидальними вилами. Дід так страшенно кричав од болю, що листя на дубах шелестіло, а луна йшла така, що жаби плигали в озера і ворона, про яку йтиме мова далі, піднімалась над лісом. Однак дід устигав якось розмахнутися знизу і так хряснуть Самійла сокирою по лисині, що голова в нього розвалювалася надвоє, як кавун. Ці страшні побоїща закінчувалися десь аж підвечір, проте завжди щасливо. Всі виявлялись живі і неушкоджені, тільки довго і важко хекали від внутрішнього вогню”.

“Зачарована  Десна”, — легко перетворюється на кінострічку з найкращими спец ефектами у вашій уяві, — бо написана харизматичним режисером.

Катерина Лісунова, улюблені книжки дитинства, Достоєвський, Багряний, Довженко, Лєсков, Едгар Алан По, шкільна програма, що читають підлітки, радянські книжки

P.S. Історії своїх 5-ти книжок, я написала сидячі у затишній кав’ярні в Одесі. Натхненна вулицею Дерибасівською і трьома типовими, огрядними одеситками, які сиділи поруч. Яскраво нафарбовані блакитними тінями, із насиченими чорними стрілками, як у єгипетських цариць. Поводили вони себе достатньо претензійно і не було зрозуміло чи знають вони офіціантку особисто — тому що часто тут сидять, чи просто звикли спілкуватись таким чином. Всім літературного натхнення і невичерпних книг, Ваша Катерина Лісунова.

Букмоль
Букмоль

"тебе з'їмо ми вмить" ©