Краще один раз прочитати, або Що відбувається у мозку дитини під час сторітайму?

навіщо читати дітям, мозок, дитяче читання, батьки, поради з читання, популяризація читання, діти і книжки, секрети дитячої літератури, сторітайми, виховання, розвиток культури, навчити дитину читати

Illustration: LA Johnson/NPR

Я хочу «Трьох ведмедів»!

Сьогодні у батьків, вихователів і вчителів є чимало варіантів, коли мова йде про виконання такого прохання. Можна прочитати дитині книжку-картинку, включити їй мультфільм, увімкнути аудіокнигу чи навіть попросити про допомогу віртуальну асистентку Амазону Алексу. Але на чому найкраще зупинити свій вибір? На мультиках, аудіокнигах чи звичайному читанні ілюстрованої книжки? Визначитись із цим допоможуть науковці. Так, одне нещодавно опубліковане дослідження дає деяке уявлення про те, що саме відбувається у мозку маленьких дітей у кожній із наведених ситуацій. І, як стверджує провідний автор, доктор Джон Хаттон, при цьому існує очевидний ефект Золотоволоски – деякі види сторітелінгу можуть бути «занадто холодними» для дітей, а інші – «занадто гарячими». І, звичайно, деякі – «саме враз».

Хаттон працює дослідником та педіатром у дитячій лікарні Цинциннаті та має особливий інтерес до розвитку ранньої грамотності – процесу навчання читання.
Для його дослідження 27 дітей у віці до 4 років поміщали в апарат МРТ, де їм були представлені історії у трьох видах: тільки аудіо, ілюстровані сторінки книги разом із аудіозаписом і мультиплікаційний мультфільм. Усі три версії були взяті з веб-сайту канадського письменника Роберта Манча (автора славнозвісної книжки «Принцеса у паперовому мішку»).
Поки увага дітей була спрямована на історії, апарат МРТ вивчав активність у певних мережах їхнього мозку та зв’язок між цими мережами.

«Ми почали дослідження з уявленням про те, на які мозкові мережі може безпосередньо вплинути історія», — пояснює Хаттон. Однією з них була мова. Іншою — візуальне сприйняття. Третьою – зорові образи. Четвертою була мережа за замовчуванням, або ж пасивна мережа роботи мозку (DMN), яку сам Хаттон називає «місце душі, внутрішнє відображення — тобто те, наскільки щось є важливим для вас». Як відомо, мережа за замовчуванням включає частини мозку, які активуються тоді, коли людина безпосередньо не концентрується на певному розумовому завданні, що стосується зовнішнього світу (дізнатися більше про особливості функціонування цієї мережі можна зі статті «Швидше, легше, краще: поради для тих, хто хоче навчитися вчитися»).

Отже, як виявили дослідники, в умовах наявності лише аудіо, тобто під час прослуховування аудіокниги (занадто холодний сторітелінг), мовні мережі були активовані, але в цілому спостерігалась невисока взаємодія між різними мережами мозку. Крім того, як переконує Хаттон, було багато свідчень на користь того, що діти занадто напружувалися, щоби зрозуміти саму історію.

В умовах перегляду анімаційного мультфільму (занадто гарячий сторітелінг) мережі слухового та візуального сприйняття були дуже активними, але зв’язок між різними мережами мозку був низьким. «Мовна мережа працювала для того, щоби встигати за історією», — каже Хаттон. Зрештою, дослідники зробили висновок, що під час перегляду анімація робила всю роботу замість дитини, яка витрачала енергію лише для з’ясування того, що все це означає. При цьому, що важливо, розуміння самої історії за таких умов було найгіршим.

Коли діти не лише чули історію, але й бачили ілюстрації, активність мовної мережі трохи знижувалась, порівняно з тією, що була за умови наявності лише аудіо.

Натомість звичайний сторітайм – тобто ситуація з переглядом ілюстрацій і прослуховуванням тексту – стала тим, що, за словами Хаттона, є «саме враз».
Коли діти не лише чули історію, але й бачили ілюстрації, активність мовної мережі трохи знижувалась, порівняно з тією, що була за умови наявності лише аудіо. Діти мали можливість звертати увагу не тільки на слова, а їхнє розуміння історії, за словами Хаттона, підвищилося, бо вони мали перед собою зображення як таку собі провідну нитку.

Найголовніше ж те, що в умовах читання ілюстрованої книги дослідники бачили більшу зв’язність між усіма мережами мозку, які вони вивчали: візуальне сприйняття, зорові образи, режим за замовчуванням та мова. А це дуже важливо, оскільки, як пояснює Хаттон, у дітей віком від 3 до 5 років зорові образи та мережа за замовчуванням розвиваються пізно і потребують практики для інтегрування з рештою мозку. Коли ми читаємо нашим дітям, вони виконують більше роботи, ніж нам може здаватися. За словами дослідника, таким чином діти розвивають саме ті м’язи, які оживляють образи у їхніх думках.

…діти, які дивляться забагато мультфільмів, ризикують мати недостатню інтеграцію мереж мозку.

Водночас, із анімацією можна проґавити можливість такого розвитку, тому Хаттон занепокоєний тим, що в довгостроковій перспективі діти, які дивляться забагато мультфільмів, ризикують мати недостатню інтеграцію мереж мозку.
Перевантажені необхідністю розвивати мову, без достатньої практики, вони також можуть бути менш досвідченими у вмінні інтерпретувати прочитане та міркувати над змістом історії. Це стереотип «неохочого читача», мозок якого не знає, як узяти максимум від книги.

За словами дослідника, сторітайми з батьками — це абсолютно інший рівень навчання читанню.

Цікаво відзначити, що через «ув’язнення» в апараті МРТ, який обмежує і позбавляє тіло рухливості, ситуація зі слуханням історії, що супроводжувалась переглядом ілюстрацій, насправді програє звичайному читанню на колінах мами або тата.
За словами Хаттона, у дослідженні були відсутні емоційний зв’язок та фізична близькість. Те ж саме спостерігається і при так званому «діалогічному читанні», коли вихователі вказують на конкретні слова або підказують дітям «Покажи мені кота на картинці!». За словами дослідника, сторітайми з батьками — це абсолютно інший рівень навчання читанню.
В ідеальному світі ви завжди могли б читати своїй дитині. Результати цього невеликого дослідження також дозволяють припустити, що коли батьки використовують електронні пристрої для маленьких дітей, вони повинні тяжіти до найстислішої версії розповіді, до ілюстрованої електронної книги, а не до аудіоверсії або анімації.

Джерело: Frame

Валентина Васильченко
Валентина Васильченко

авторка перекладу