Моя історія: Булінг. Інструкція з виживання

моя історія, #мояісторіядлятебе, Булінг в інтернеті, шеймінг, кібербулінг, цькування, булінг, жертва та агресор, проблеми у школі, персональний досвід, підлітки, цькування, дискримінація, проблеми дітей, дорослі та діти, стигматизація, права людини, тінейджери, підліткові проблеми

«Cicada», Shaun Tan ©

Що робити, коли тебе цькують? Чи варто обговорювати проблему з дорослими? І як поводити себе з агресором, агресоркою чи агресорами? Булінг, або ж цькування, завжди був гострою темою, але останнім часом це явище набуло особливого резонансу. Про це боляче говорити, та сталося це через історії дітей, які не змогли протистояти ситуації — Алексіс Пілкінгтон, Меган Майер, Райан Хелліган, Фібі Принс… Але повернімося до початків.

Термін «булінг» став популярним на початку 90-х років, після публікації статті скандинавського вченого Дана Ольвеуса. Власне, булінгом називають навмисну систематичну поведінка, що включає агресивне переслідування одного з членів колективу з боку іншого члена колективу, інакше кажучи — це просто «травля». Згідно зі статистикою, хлопці більше піддаються прямому булінгу, який проявляється у формі фізичного насильства — коли обзивають, дражнять, б’ють або псують речі. Про дівчат частіше розпускають плітки, їх бойкотують, уникають або маніпулюють дружбою (поспілкувавшись із багатьма дівчатами, розумію, що булінг дівчат частенько починається з бодішеймінгу). Також є таке явище як кібербулінг — коли цькують через соцмережі.

Здебільшого пік булінгу припадає на вік 13-15 років, коли підлітки найактивніше соціалізуються, шукають своє місце у світі та вчаться співіснувати одне з одним. Для тих, хто хоче зрозуміти, про що, власне, йде мова, раджу проглянути серіал «13 причин чому» (котрий можна полюбити з першої серії лише за те, як головний герой їде містом на старенькому мустангу під «Love will tear us apart») або фільм з Мейсі Вільямс «Cyberbully».

Коли ми говоримо про булінг, то можемо виокремити три сторони: агресор, жертва та спостерігачі. Як показують дослідження, агресорами зазвичай виступають або діти, котрі не отримують достатньо уваги, або діти, до яких безпосередньо проявляють агресію. А от у ролі жертви здебільшого опиняються діти, які переживають стресові ситуації вдома, а також діти, які перебувають на периферійних чи проміжних позиціях у соціальній структурі — з малозабезпечених сімей, двієчники, новачки, діти вчителів тощо. Попри усталену думку, жертвами булінгу не завжди є «слабкі» особистості з низькою самооцінкою. Яскравий приклад — Крістіан Бейл, над яким почали знущатися в школі після того, як він став відомим, Блейк Лайвлі, Тейлор Свіфт… Таких прикладів безліч.

Але ось у чому парадокс — ми можемо страждати від цькувань чи пліток, але при нагоді самі стаємо тими, хто маніпулює чи ображає. Як так? Можливо, тому, що у підлітковому віці, коли ми лише починаємо шукати своє місце у світі, ми нерідко доволі жорстокі, а наше прагнення здаватися кращими, крутішими та яскравішими часом змушує нас іти на такі вчинки, якими складно пишатися.

У будь-якому разі — треба знати, як постояти за себе, оскільки майже всі ми стикаємося з цькуваннями в тому чи іншому вигляді. Так, за даними ЮНІСЕФ, майже 50% українських підлітків стають жертвами булінгу. Однак 36% із них нікому не розповідають, що їх цькують. А це справді лякає, адже сили нерівні. І тут важливо зрозуміти, що перед тобою не стоїть задача довести всім, що ти сильний і впораєшся сам, а знайти вихід із ситуації. Тож, коли я кажу «постояти за себе», то не маю на увазі задиркуваті фразочки, котрі ні до чого хорошого не приведуть (і байдуже, що вони так ретельно підготовані перед дзеркалом). Нещодавно мені трапилося дуже корисне відео, в якому автор розповідає, що говорити треба, а що — ні, коли тебе цькують. Бо ніколи не варто вестися на провокації.

Чисельні дослідження та американський і європейський досвід боротьби із булінгом переконують, що самостійно впоратися з ним неможливо і мовчати про цькування сенсу немає. Насамперед необхідно залучати шкільного психолога, ключове завданням якого — пробудити емпатію у «спостерігачів», тобто вивести жертву зі слабкої позиції. Якщо ж тобі не пощастило зі шкільним психологом (що, на жаль, часто трапляється в українських школах), завжди знайдеться хтось адекватний серед учителів, хто допоможе впоратися з ситуацією, або батьки, або інші дорослі.

Згадуючи власний досвід булінгу, розумію, що мій випадок був досить легким. Коли я навчалась у школі, я багато спілкувалася з хлопцями з іншого класу, чим викликала сильні ревнощі їхніх однокласниць. Часто, коли я йшла шкільним коридором, чула, як дівчата кидали мені в спину образи, вони ж розпускали про мене плітки, писали брудні слова в жіночому туалеті, відбирали речі… Тоді мені допомогла потужна команда друзів, які не давали мене в образу, всіляко підтримували та переконували в тому, що я не порожнє місце.

Юрій, 45 років

Коли сину було 11 років, ми зіткнулися з булінгом з боку класного керівника. Ми помітили, що в нього почалися проблеми з успішністю. І син розповів нам про ситуацію, що склалася з ним у школі, але не одразу. Як виявилося, Вчитель постійно робив сина винним у дрібницях («Хто це зробив? Це, мабуть, Даня, так?») і жалівся на нього іншим батькам.  Звісно, ми вели дуже багато розмов із класним керівником, котрі, на жаль, ні до чого не приводили. Ми навіть думали змінити клас. А от до директора вирішили не звертатися, думали, що самостійно зможемо розв’язати це питання. Під час останнього місяця навчання в 4-му класі, перед закінченням четверті, ми навіть дозволили сину не ходити на якісь заняття, бо йому часто ставало зле, навіть нудило. Ситуація вирішилася сама собою, коли в 5-му класі змінився класний керівник. Не можу сказати, що це одразу позитивно позначилося на успішності сина, досі вважаю, що це була «бомба сповільненої дії», наслідки якої помітні і сьогодні.

моя історія, #мояісторіядлятебе, Булінг в інтернеті, шеймінг, кібербулінг, цькування, булінг, жертва та агресор, проблеми у школі, персональний досвід, підлітки, цькування, дискримінація, проблеми дітей, дорослі та діти, стигматизація, права людини, тінейджери, підліткові проблеми

«Cicada», Shaun Tan ©

Анна, 31 рік

На сьомому році навчання я перейшла до паралельного класу. Я була товстенькою і мене дуже дражнили через мою повноту. Казали, що я жирна, що я товстуха. Це робили хлопці, дівчата ж вважали, що я товста, отже у них менше конкуренції. Я нікому не жалілася — вирішила, що мені необхідно сильно схуднути. Я цього неймовірно хотіла. Це бажання перетворилося на манію. Я пила виключно воду, мінімально їла. Мама готувала мені їжу, а я її викидала. І на цьому підґрунті у мене розпочалася анорексія. Мене навіть хотіли покласти до психіатричної лікарні, але мама відмовилася. І тоді ми вирішили, що мені треба змінити клас. Я перейшла до іншого класу, де в мене з’явилася хороша подруга, а разом із нею — підтримка. Справи одразу пішли на поправку, я почала нормально харчуватися, у мене покращився настрій. Мої стосунки з колишніми однокласниками обірвалися назавжди. Зараз я заводжу лише таких друзів, які якимось чином перевірені, і я теж «люблю очима».

Антон, 31 рік

Мені здається, все починається з того, що хтось хоче самоствердитися за рахунок іншого. Щонайменше у хлопців все починається саме з цього — коли ти, щоби стати лідером, знаходиш слабку ланку… І, оскільки ви вчитеся разом, цей процес затягується. А якщо в тебе немає якоїсь підтримки, на кшталт, старшого брата, який може захистити, чи компанії друзів, то ти потенційна жертва. Так, у нас у школі бували випадки, коли ми з хлопцями «затискали» когось у коридорі, дражнили, а одного разу навіть скинули рюкзак однокласника з третього поверху посеред уроку. Цей рюкзак застряг на дереві, і хлопцеві довелося лізти за ним. Так, незручно вийшло. Але тоді для нас це було наче грою — нам було весело.
Але ігнорувати булінг не варто. Огризатися у відповідь — хіба якщо впевнений у власних силах і вмієш кусатися. І тільки якщо сам на сам. Проте зазвичай ти один проти компанії, а це вже важко. Тож, хоча більшість не наважуються розповісти про те, що їх цькують, боячись, що потім їх вважатимуть стукачами, найкращий спосіб — знайти підтримку у класного керівника або батьків, які можуть вирішити проблему, поспілкувавшись із батьками агресора.

моя історія, #мояісторіядлятебе, Булінг в інтернеті, шеймінг, кібербулінг, цькування, булінг, жертва та агресор, проблеми у школі, персональний досвід, підлітки, цькування, дискримінація, проблеми дітей, дорослі та діти, стигматизація, права людини, тінейджери, підліткові проблеми

«Cicada», Shaun Tan ©

Водночас, не варто забувати, що школа є лише одним із багатьох етапів у житті. І роки навчання швидко минають. Та і як на мене, то жертви булінгу потім не рідко стають успішнішими, адже вони ще з дитинства вчаться протидіяти агресорам, тобто давати опір. Так, наприклад, один із хлопців, котрих ми цькували, зараз поважний викладач, інший — хірург, третій — айтішник. Якось в одного з них, з яким ми зараз часто бачимося та п’ємо пиво, я попросив пробачення за те, що було у школі, а він відповів, що йому зі мною комфортно і він давно забув про це. Люди взагалі схильні багато чого пробачати, навіть якщо у них не просять вибачення.

Дар’я, 27 років

За освітою я психологиня, три роки я пропрацювала психологинею у школі, де я спілкувалася з вчителями, батьками та дітьми — інакше кажучи, була медіаторкою.
Згадую один яскравий епізод у своїй практиці. До десятого класу прийшла новенька дівчинка. На перший погляд, досить упевнена у собі. Але в класі був хлопчик нарцисичного характеру, який був авторитетом для групи і почав розпускати плітки про те, що в них з дівчинкою був сексуальний зв’язок. Група підтримала хлопця, у класі почали жартувати на цю тему. Це проявлялося як під час уроків, так і на перервах. Дійшло до групової ізоляції — дівчинка обідала окремо, щоби не провокувати жарти у свою сторону, вона починала виправдовуватися, що лише розпалювало бажання однокласників знущатися.  І ось прийшла її мама й сказала, що знайшла на планшеті у дівчинки вкладку зі статтею про те, як покінчити з життям неболяче… Як виявилося згодом, стаття про суїцид була способом привернути увагу батьків. Способом, який спрацював. Після звернення батьків я почала спілкуватися і з дівчинкою, і з групою. Зрештою, саме спілкування з класом у присутності цієї дівчинки допомогло вирішити цю проблему. Але у таких ситуаціях усе потрібно робити дуже обережно, щоби не спровокувати прихований конфлікт. Має бути група викладачів, проінформованих у ситуації. Крім того, dеличезну роль відіграють спостерігачі. Якщо пробудити у них емпатію, допомогти усвідомити суть ситуації та якщо показати, що жертві справді боляче, то вони перейдуть на її сторону.

моя історія, #мояісторіядлятебе, Булінг в інтернеті, шеймінг, кібербулінг, цькування, булінг, жертва та агресор, проблеми у школі, персональний досвід, підлітки, цькування, дискримінація, проблеми дітей, дорослі та діти, стигматизація, права людини, тінейджери, підліткові проблеми

«Cicada», Shaun Tan ©

Як поводитися жертві? Ігнорувати агресора — часом це працює, якщо в тобі потужний стержень. Агресор не отримує очікуваної реакції і може припинити це. При цьому важливо повідомити агресору свою точку зору — озвучити агресію, яка спрямована на тебе, наприклад: «Я розумію, що не подобаюся тобі, що ти не задоволений тим і тим, але по-іншому поводитися я не буду, б не можу, бо я така людина. Подобається тобі це чи ні, але я не змінюся, тож постарайся це прийняти». Якщо дитина не може цьому протистояти, то обов’язково потрібно звернутися до психолога чи вчителя і довести до відома батьків.

_______

Отож, якщо в тебе є група підтримки — це вже перемога. Нехай навіть вас буде невеличка купка аутсайдерів, нехай це будуть батьки — це повинні бути твої однодумці, люди, які в тебе вірять і підтримують, які можуть за тебе заступитися. Люди, яким можна виговоритися і які залишаться з тобою до кінця, навіть якщо справи кепські.
І запам’ятай дві речі: що б не відбувалося — не втрачай упевненості у собі та пам’ятай, що ти унікальна та варта поваги особистість, що проблема не у тобі, а у середовищі, в якому ти опинився, і ти з цим впораєшся. А другий важливий момент — булери бояться розголошення, а це означає, що ти завжди можеш звернутися до шкільного психолога, улюбленого вчителя за порадою або попросити допомоги в батьків. І не потрібно соромитися, повір, у цьому немає нічого соромітного, не бійся про це говорити, адже ми не повинні боятися сказати про те, що нам некомфортно поряд із вівчаркою без намордника, чи про те, що нам хтось став на ногу в метро і продовжує на ній стояти.

Катерина Бєляєва
Катерина Бєляєва

авторка рубрики «Моя історія»