Олівер Джефферс: книжки-картинки, математика і пошуки чистого розуму

oliver jeffers, the best illustrators, how to catch a star, incredible book eating boy, олівер джефферс, як упіймаит зірка, надзвичайних хлопчик-книгожер, ілюстратори дитячих книжок, найкращі ілюстрації, казки, книжка-картинка

Дивовижно вигадливий, глибокий, дотепний, один із наших найулюбленіших творців книжок-картинок Олівер Джефферс розказує про цей жанр, власне поза-книжкове мистецтво, любов до математики та історію створення «Надзвичайного хлопчика-книгожера».

_______

Я – оповідач за покликанням.

Хоча створення книжок-картинок не було моєю першою спробою розказувати історії. Я – також художник і почав цю кар’єру майже двадцять років тому.

Я створив перші картини у формі історій. Багато з цих полотен натякали, що історія триває і поза рамками картини. Можливо, ви бачите лише середину історії або всього лише початковий імпульс й історія ось-ось розпочнеться. Іноді зображене було миттєвим наслідком подій, які лишилися поза картиною.

Словом, це все були наративи. І час до часу я використовував слова, щоби у той чи інший спосіб доповнити чи протиставити візуальне. Це було весело.

Мої книжки не покликані ділитися мудрістю чи вчити погано замаскованій моралі. Натомість вони створені для розваги, можливо, щоби надихнути інших на допитливість, цікавість і захоплення, яке мені пощастило відчувати у дитинстві.

Так я розказував історії, перш ніж відкрив для себе книжки-картинки.

У книжках-картинках я знайшов майданчик, де слова та малюнки можуть взаємодіяти одне з одним. Усе почалося, коли я працював над замальовками до проекту, де герой міг фізично впіймати щось настільки невловиме, як зірка. Та мої розрізнені скетчі мали закінчення, середину та кінець. Хотів я цього чи ні, я мав на руках книжку-картинку.

Оце й усе.

Багато хто казав, що тоді моя робота розділилася на створення книжок-картинок і створення мистецтва. Мої книжки – без сумніву про те, як розказувати історії, моє мистецтво – про те, як ставити питання. Але це не зовсім так – ніякого розгалуження не відбулося.

Мене спантеличив парадокс того, що ми по-різному розуміємо світ. Ось два дуже відмінних, але однаково виправданих погляди на речі: артистичний і логічний. І з такими думками я відтоді творив.

Так, мої книжки-картинки – це найчистіше оповідництво. Я виріс в оточенні оповідачів й усвідомив іще коли був малий, що це – справжнє мистецтво. Мої книжки не покликані ділитися мудрістю чи вчити погано замаскованій моралі. Натомість вони створені для розваги, можливо, щоби надихнути інших на допитливість, цікавість і захоплення, яке мені пощастило відчувати у дитинстві.

І так, моє мистецтво – про те, як ставити питання. Коли книжки-картинки втамували мою спрагу гратися зі словами та малюнками, слова почали зникати з моїх картин. Їх заступити числа: спершу як графічний прийом, тоді намагаючись уникнути неточностей, я почав вчити математику та світобудову загалом. Я мав цікавезні розмови з моєю теперішньою дружиною про наші різні досвіди навчання в університеті. Я вивчав мистецтво, і у межах цієї дисципліни, якщо ти мав досить підвішеного язика, щоби переконати у тому, що твоє творіння має сенс, можна було робити що завгодно. Вона вивчала інженерну справу, де існують чіткі правильні та хибні відповіді, й останні мають відповідні наслідки. Мене спантеличив парадокс того, що ми по-різному розуміємо світ. Ось два дуже відмінних, але однаково виправданих погляди на речі: артистичний і логічний. І з такими думками я відтоді творив.

Ніщо не спростовує це розділення між моїми книжками і мистецтвом краще, ніж моя третя книжка «Надзвичайний хлопчик-книгожер».

Як я казав раніше, я – оповідач за покликанням. Більшість письменників й оповідачів-сторітелерів визнають, що час до часу нам щастить натрапити на ідею-скарб, яка, щойно за неї візьмешся, розказує себе сама. «Надзвичайний хлопчик-книгожер» – саме така історія. Ця книжка з’явилася завдяки трьом речам.

Першою річчю була випадкова замальовка, яку я зробив, чекаючи на запізнілий рейс. Це було зображення людини, яка підкидає книжку угору і та падає їй просто до рота.

Другою річчю була моя колекція старих і списаних бібліотечних книжок. Обкладинки я використовував для мистецького проекту «КНИЖКА», у межах якого я та ще троє художників посилали одне до одного альбом для замальовок. Хоч решта цих книжок мені були не потрібні, я не міг просто так їх викинути. Тож вони лежали купою біля столу доки я намагався знайти ідею кнúжки про книжкú. І коли одного дня я витріщався на цей стос старих книжок, мені спало на думку, що можна малювати на їхніх сторінках.

Третьою річчю були мої картини про математику. Спочатку я хотів був дослідити можливість одночасного логічного й емоційного сприйняття світу. Тоді я почав домальовувати математичні формули на класичних натюрмортах. Завдяки першій із цих картин («Розуміння всього», склянка апельсинового соку та формула відбиття світла) я познайомився з доктором квантової фізики в університеті Квінз у Белфасті, який відкрив мені дослідження у галузі загальної Теорії Всього. Ми вирішили разом працювати над проектом «Додаткова інформація», який поєднує формули з метафоричними зображеннями.

Саме робота над цим останнім проектом поставила останній шматочок пазлу на місце. Я подумав, що побічним ефектом такого безглуздого і буквального поглинання книжок має бути те, що інформацію починає перетравлювати мозок. З цієї миті історія розгорталася сама собою. І не дивно, що обидва проекти були спробами пошуку чистого розуму.

Оригінал допису читайте тут.

Букмоль
Букмоль

"тебе з'їмо ми вмить" ©