П’ять способів здолати страх публічних виступів

П’ять способів здолати страх публічних виступів, страх перед промовами, ораторське мистецтво, хвилювання, поради, школа, сором'язливість, як навчитися говорити, як привернути увагу аудиторії

Illustration: Elizabeth Pich

Знайти людину, яка не боїться публічних виступів, імовірно складніше, ніж навпаки. Та час до часу кожному з нас доводиться говорити перед аудиторією — однокласників, колег чи й зібранням родичів. Тож Букмоль переклала добірку з п’яти коротких практичних порад від Адама Гранта, що стануть у пригоді всім, хто кидає виклик своїм фобіям.

_______

Кілька років тому мене запросили виступити з промовою на публіці, і я припустився величезної помилки: я погодився. Та я був нажаханий, бо ще під час навчання навіть думка про те, щоби підняти руку на занятті змушувала моє серце битися частіше. Уже за кілька тижнів перед виступом мене діймали нічні жахи, снилося, що я забув слова, і я прокидався з холодним потом на чолі. Попри те, що я не жалів сил на тренування, за три дні до виступу я ледве міг дихати.
Під час промови нічого катастрофічного не трапилося. Я зітхнув був з полегшенням… а тоді прочитав відгуки від слухачів. Ось кілька найбільш пам’ятних:
«Спробуй менше нервувати. Ти виглядав наче маріонетка, і здавалося, що ти просто зазубрив усю промову».
«Враження, наче ти читав з екрана. Просто дихай! Занадто механічно».
«Ти був настільки напружений, що аж мене трусило у кріслі».

За минулі півтора року я виступив із більше ніж сотнею промов і сотнями презентацій, і все змінилося до непізнаваності. Час до часу я досі нервую, та публічні виступи тепер — моє найулюбленіше заняття. Ці п’ять кроків надзвичайно допомогли мені стати менш тривожним промовцем:

Не намагайтеся заспокоїтися

У своєму дослідженні Гарвардська професорка Елісон Вуд Брукс попросила учасників прочитати промову про те, що робить їх хорошими колегами. Причина для паніки: всі промови зніматимуть на відео й оцінюватимуться спеціальною комісією. Більше ніж 90% людей сказали, що їхня стратегія успіху — намагатися бути спокійними. Та вона провалилася. Оцінюючи виступи, незалежна комісія помітила, що розслаблені промовці презентували промови, яким бракувало переконливості й упевненості.
Замість повторювати «Я спокійній/а», промовці виступали значно краще говорячи собі «Я схвильований/а». Та саме стосувалося людей, які боялися співати у караоке. Звідки такий ефект? З точки зору психології, ми маємо дві системи: «іди» та «стій». За словами Сюзен Кейн, інтровертки й авторки книжки «Тиша», яка здолала власну фобію, аби виступити з мегапопулярною ТЕД промовою, сигнали «іди» збуджують нас і додають енергії, а сигнали «стоп», навпаки, уповільнюють нас і роблять обережними та нерішучими.

Тривога є дуже сильною емоцією, тож просто та швидко «вимкнути» її у стресовій ситуації надзвичайно складно.

Кейн стверджує, що спроби вимкнути «стоп»-систему помилкові — натомість треба вмикати «руш»-систему. Тривога є дуже сильною емоцією, тож просто та швидко «вимкнути» її у стресовій ситуації надзвичайно складно. Значно легше перекрити її іншою потужною емоцією, як-от збудженість.
У караоке-барі ви мене ще довго не зустрінете, та щойно я починаю панікувати щодо виступу, я більше не намагаюся боротися зі «стоп-сигналами». Я зосереджуюся на причинах, аби і далі йти: насамперед тому, що розповідатиму іншим про те, що глибоко хвилює мене самого. Я обожнюю кидати виклики упередженням, ділитися думками та трохи розважати. Що швидше росте мій ентузіазм, то швидше падає тривожність. Утім, вона ніколи не зникає повністю. За словами Річарда Бренсона (а він перефразовує афоризм, приписуваний Маркові Твену): «Існують лише два типи промовців: перелякані та брехуни».

Тренуйтеся перед аудиторією

Репетируючи виступи, я завжди був наодинці. Та класичні дослідження Стенфордського психолога Роберта Зайонця свідчать, що сама лише присутність людей збуджує нас. І практикуючись на самоті, ви не маєте змоги навчитися давати змогу цій емоції.

Якщо хочете підготуватися до максимально стресових ситуацій, практикуйте промову перед нечисленною публікою.

Ключова ідея — практикуватися в умовах якнайбільш наближених до справжнього виступу. Та водночас, я з’ясував, що готуючись виступати перед тисячним натовпом, найкориснішим виявилося тренуватися говорити перед невеликою аудиторією. Тоді ви маєте змогу бачити вирази облич та відчувати як їхні погляди просто випалюють діру всередині вас. (Не знаєте як гарантовано настрахати стривоженого інтроверта? Дивіться на нього/неї. Усвідомлення того, що вони у центрі уваги, серйозно стурбує будь-якого інтроверта.) Коли перед вами натовп слухачів, обличчя розмиваються і зоровий контакт менш інтенсивний. Отже, якщо хочете підготуватися до максимально стресових ситуацій, практикуйте промову перед нечисленною публікою. Сюзен Кейн не випадково тренувала свій виступ на ТЕД у кімнаті з 20-ма незнайомцями.

Вимкніть світло

Я помітив, що коли у залі чи кімнаті присмерок, обличчя слухачів менш чіткі, моя тривожність значно зменшується. Є й інший бонус: люди більше сміються. Пітер МакҐроу та Джоель Ворнер пишуть у «Коді гумору», що коміки надають перевагу «погано освітленим просторам», адже це допомагає публіці почуватися більш прихованими, тож вони готові сміятися з того, з чого ймовірно не сміялися б серед білого дня. Авжеж темрява також допомагає публіці швидше заснути, тож я стишую світло тільки коли впевнений, що моя промова достатньо захоплива.

Знайте вашу аудиторію

Що більше я знаю наперед про людей, перед якими виступатиму, то менше я нервую. Крім того, що це усвідомлення допомагає мені у підготовці матеріалу, воно дозволяє мені уявляти перед собою людей замість сірої безликої маси. Щосерпня я викладаю тижневий курс для сотень МВА студентів у Вортоні. Це їхній перший курс із бізнесу, і я не маю змоги досить близько познайомитися з ними. Та витративши кілька днів на читання їхніх біографій, я відчуваю ентузіазм замість тривоги. Я бачу живих людей: один у минулому був олімпійським гребцем, інший — виріс у моєму рідному місті.

Розпочніть промову з загадки, питання чи історії

Ділан Чалфі, обдарований викладач публічних виступів і професійний актор, навчив мене, що починаючи з загадки, ви привертаєте слухацьку увагу до ідей, а не промовця. Те саме стосується питань: ви спонукаєте публіку думати, а не судити. Малькольм Ґладвел зробив схоже спостереження щодо оповідок: слухачі настільки занурюються в історію, що зосереджуються на сюжеті та персонажах, а не нараторові.

Нещодавно я виступив на Google Zeitgeist. Я вже давно так не нервував: у залі було повно видатних людей, відео мали записати та викласти онлайн. Хоча мій виступ був геть не досконалим, я міцно спав напередодні. На початку чути, що я говорю занадто голосно — чітка ознака нервування. Та потім я спромігся знайти свій ритм і виправитися:

Наступний крок —робити дихальні вправи з моїм дядьком, Дартом Вейдером.

Джерело: Huffington Post

Букмоль
Букмоль

"тебе з'їмо ми вмить" ©