Погуляй надворі: як спонукати дітей полюбити природу

екологічна свідомість, любов до природи, виховання, психологія, воспитание детей, життя, досвід, турбота про світ, екосвідомість, упередження та стереотипи

Illustration: Siiri Väisänen

«Люби природу не для себе, люби для неї» — закликав Максим Рильський в одному зі своїх віршів ще на початку минулого століття, тоді, коли природа була у значно кращому стані. Але якщо тоді ці слова ми пропустили повз вуха, то сьогодні знову припуститися такої помилки просто не маємо шансів. Тепер піклуватися та дбати про природу — обов’язок кожного та кожної. Так само, як і потреба вчити дбайливому, сповненому любові та турботи ставленню до природи дітей. На щастя, щоби закохатись малечу у природу, не потрібно докладати багато зусиль, не потрібно їхати до найкрасивішого у світі парку чи штовхатись у черзі до ботанічного саду. Прогулянки кварталом може бути цілком достатньо. Принаймні саме в цьому переконує палеонтолог, генеральний директор канадського наукового центру Science World і автор бестселера «Як виховати дику дитину» (How to Raise A Wild Child) Скотт Сампсон.

Хоча сам Скотт Сампсон у дитинстві щороку разом із сім’єю вирушав у походи у чарівні Скелясті гори на заході Північної Америки, у природу він закохався зовсім не там, а у рідному Ванкувері. Бо ж шукати скелі на власному подвір’ї, грати у квача чи піжмурки на вулиці, робити вилазки до місцевого лісочка чи парку було куди цікавіше та захопливіше. Звісно, сучасні діти не можуть тішитися з такої свободи та вільно досліджувати своє місто, але й вони мають шанс полюбити природу. Для того їхнім батькам варто зробити три прості кроки.

#1
Помічайте!

Нема потреби вкладати море грошей у туристичне спорядження та дорогий відпочинок, треба просто бути уважнішими та помічати, що відбувається навколо.

Метелик на гілці, гусінь на листочку, ящірка на бруківці, яструб, який мовчки полює на свою здобич, ширяючи над головою, білка, що випрошує горішки у відвідувачів парку, фантастичне вечірнє небо чи просто хмаринки — вони ж бо ніколи не стоять на місці! Якщо спробувати звертати на все це увагу, то можна швидко переконатись у тому, що навіть прогулянка знайомим кварталом може справити сильне враження та ще й стати вирішальною. Так, відомий американський біолог, еколог, двічі лауреат Пулітцерівської премії та професор Гарвардського університету Едвард Осборн Вілсон уперше зацікавився комахами, коли у віці семи років побачив армію мурах на вулиці, а життя самого Сампсона, за його словами, змінилося після зустрічі з пуголовками у міському ставку.

Навіть у найурбаністичнішому місті є можливість споглядати природу та, що найголовніше, отримувати від того задоволення.

Як же ж зробити цей крок до уважного споглядання? Для початку, можна призвичаїтися щодня, коли ви виходите на вулицю, робити паузу на 10 секунд, протягом якої спробувати відповідати разом із дітьми (або й просто самому/самій собі) на запитання про світ навколо: Скільки різних птахів можна почути? Чи є на небі хмари? Чи є під ногами комахи?.. Уже після кількох таких пауз ви збагнете, що навіть у найурбаністичнішому місті є можливість споглядати природу та, що найголовніше, отримувати від того задоволення.

#2
Взаємодійте!

Ми повинні дозволити дітям взаємодіяти зі світом природи, щоби вони могли вивчати його. Насправді, малечі для того достатньо палиці та калюжі, або їхніх же ніжок та калюжі. Трохи старшим дітям варто допомагати — вигадувати активності, які дозволять їм  підвищувати інтерес і дізнаватися щось нове. Це може бути риболовля, катання на лижах або походи.

Прагнучи вберегти дітей від ризиків сьогодні, ми прирікаємо їх на ще більші ризики завтра.

Дуже часто, коли мова йде про контакт дитини з природою, ми чуємо від батьків суворе «ні». Ні, не залазь на той пагорб. Ні, не торкайся того камінчика. Ні, не дерися на це дерево…і так далі. Причини на те є й вони очевидні, але, заважаючи дітям брати участь у подібних іграх, ми заважаємо їм вчитися оцінювати ризики та небезпеки, не даємо нагоди отримати навичок, які їм неодмінно знадобляться у майбутньому. Інакше кажучи, прагнучи вберегти дітей від ризиків сьогодні, ми прирікаємо їх на ще більші ризики завтра.

Отож, замість того, щоби душити дітей надмірною опікою, краще дайте дітям свободу. Не кружляйте над ними, наче гвинтокрили, будьте, як та колібрі. Сидіть собі поодаль, спостерігайте, зберігайте спокій, втручайтеся лише тоді, коли це справді необхідно. А з часом намагайтеся поступово збільшувати цю дистанцію, залишаючи між вами усе більше вільного простору та дозволяючи дитині бути справді незалежною.

Ще один спосіб розігріти інтерес дітей до природи — розповісти їм про власний досвід. Гуляючи вулицею, поділіться історією про те, як уперше побачили затемнення, про збирання яблук чи грибів, полювання на молюсків і крабів, вирощування лимонного дерева тощо. Так ви не просто матимете додаткову тему для розмов, яка буде об’єднувати вас із дітьми, а й заохотите своїх синів і дочок збирати власні історії.
Як зазначає Сампсон, батьки часто нервують, коли діти перебувають на природі через те, що вони починають задавати безліч запитань. Запитань, на які дорослі не завжди мають відповіді. Та секрет у тому, що їх і не потрібно знати. Часто самі питання, поставлені дитиною, значно важливіші. Та й шукати на них відповіді разом або спонукати дітей самостійно аналізувати побачене та знаходити інформацію справді весело, цікаво та корисно.

Якось під час прогулянки Сампсон та його тоді ще семирічна донька Джейд помітили велику блакитну чаплю, яка виписувала у небі дивовижні віражі. Джейд одразу ж запитала в тата, що то за птаха, але той, хоча чудово знав відповідь (він же ж біолог та й ця чапля — одна з його найулюбленіших пташок!), сказав наступне: «Гадки не маю. А ти як думаєш?». На що Джейд відповіла: «Я думаю, що це чапля». Тоді Сампсон продовжив: «Ну, і що, як ти думаєш, вона робить?». «Я думаю, це полювання». «І на кого?». Джейд уважно подивилася на тата та сказала: «На гризунів».
За кілька митей вони побачили, як чапля зробила черговий маневр у повітрі, кинулася вниз, до землі, та знову злетіла, але вже із кротом у дзьобі. Повернувшись додому, Джейд зазирнула до енциклопедії та дізналася точну назву птаха. Сампсон каже, що про цю невеличку вона й досі пам’ятає, хоча нині їй вже виповнилося 16 років. А тепер спробуйте уявити, що було б, якби на її запитання я би просто дав відповідь? Це була втрачена можливість, чи не так?

Але рідкісні й унікальні тварини не потрібні для того, щоби розпочати дослідження. Ви можете зробити те ж саме з голубами, шпаками, їжаками або ящірками, з мухами, бджолами та комарами, які залетіли до кімнати крізь прочинене вікно, цвіркунами, цикадами та світлячками, що стрекочуть, гудуть і сяють. Просто запитуйте! Що вони їдять? Де вони сплять? Які їхні найважливіші здібності? Які тварини є їхніми ворогами?

#3
Досліджуйте!

Якщо мова йде про природний світ,  любов і цікавість повинні йти рука об руку — якщо ми хочемо, щоби наші діти мали зв’язок із природою, вони повинні мати шанс нею захопитись. Заохочуйте їх активно комунікувати зі світом природи. Так, малеча отримає море дивовижних незабутніх вражень, коли поласує овочами чи фруктами, які самостійно виросла чи назбирала. Крім того, вирощуючи рослини біля свого будинку чи навіть просто на підвіконні, спостерігаючи за тим, як квіти приваблюють комах, а комахи пташок… вони матимуть змогу на власні очі побачити, що таке екосистема.

І, що важливо, це все не нагадуватиме утопічно-романтичний рух повернення до природи, не применшуватиме ролі та важливості сучасних технологій (хоча, звісно, у користуванні з ними теж варто дотримуватися золотої середини). Ба більше, ви можете використовувати технології — різноманітні додатки, програми та науково-пізнавальні веб-сайти — для того, щоби досліджувати природу навколо себе. Також існує величезна кількість камер, встановлених у різних місцях світу, які можуть дати дітям можливість у реальному часі спостерігати за дикими тваринами та іншими істотами у природних місцях їхнього існування (не лякаючи їх і не завдаючи їм шкоди).

Крім того, вибудовування подібних відносин із природним світом є чимось більшим, аніж просто способом поліпшити самопочуття дитини. Це важливо як для їхнього майбутнього, так і для нашої планети. Бо, коли ти щось любиш, ти піклуєшся про це.

У статті використано промову Скота Сампсона на TEDx Talks.

Міра Київська
Міра Київська

авторка, редакторка сайту Букмоль