Рятівні книжки: навіщо підліткам антиутопії

користь від читання, антиутопії, підліткова проза, читання приносить користь, фантастичні книжки, навіщо читати атиутопії, читання і розвиток, емоційне здоров’я, психологія

Illustration: LA Johnson/NPR

Світ, у якому над людством проводять експерименти, намагаючись «поліпшити» його та створити певний ідеал суспільства. Світ, який проти тебе, де ти не маєш прав і змушений підкорюватися обурливим правилам. Світ, у якому дорослі роблять фатальні помилки… Для підлітків антиутопії не рідко виглядають досить реалістично. Що саме приваблює їх у такій літературі? Розповідає Еліс Надворни.

Сюжети антиутопійних романів можуть бути по-справжньому дивовижними. Група підлітків з Голланду, штат Мічіган, розповіла мені про кілька своїх фаворитів. Так, у романі «Деліріум», який написала Лорен Олівер, любов вважається хворобою. І вакцину проти неї роблять усім героям книги. А в романі Марісси Мейєр «Ренегати» крах суспільства залишив лише невелику групу людей з надзвичайними здібностями. Тож вони працюють над тим, аби відновити справедливість і мир у своєму новому світі.
«Потвори» Скотта Вестерфельда очолюють усі списки найулюбленіших антиутопій. Сюжет досить незвичний. Кожен у місті хоче бути красивим. І у 16-річчя підлітки отримують свою «вроду» завдяки хірургічним втручанням. Проте під час цієї операції хірурги втручаються і у їхній мозок, провокуючи ураження, які потім можуть викликати хвороби чи стати на заваді нормальному мисленню. Тож, якщо пізніше герої отримують важливу роботу, вони змушені видаляти ці ураження.

Підлітки обговорюють ці книги, сидячи за столом у публічній бібліотеці в Голланді, ідилічному західному районі штату Мічиган. Цього разу книжковий клуб зібрався, щоби поговорити про «Будинок Скорпіона» Ненсі Фармер. Ці зустрічі — частина підліткової програми бібліотеки.

Якісь фрагменти антиутопій здаються дуже знайомими – саме це робить книги страшними, але досить хорошими.

Попри те, що книга вважається антиутопійною, підлітки мають іншу думку щодо неї (у цьому книжковому клубі недовіра до «дорослих та їхніх висновків» не є чимось несподіваним).

Після короткого обговорення сюжету (є наркобарон, клони і, звісно, повстання проти сталого устрою), 17-річна Тейлор Горт, посилаючись на головного героя книги, Ела Патрона, починає: «Це питання про те, скільки етичних правил ви готові порушити». Аманда Хайдема, бібліотекарка, ведуча дискусії, киває, Тейлор продовжує: «Я маю на увазі, чи вчиняє клон етично?». Западає мертва тиша, перш ніж Вірд Андерсон хитає головою: «Ні, я так не думаю».

Розмова триває майже годину. До чого призводить клонування? Чи є маніпуляція цілковитим злом? Як дорослі все зіпсували? Якщо ви вважаєте, що вони дійсно повірять у те, що ця книга є фантастичною антиутопією, то ви неабияк помиляєтесь.
Останнє — як сильно дорослі все псують — є відмінною ознакою антиутопії, особливо у підліткових книжках. Коли я запитую в групи, чому, на їхню думку, цей тип книжок є таким популярним серед підлітків, вони відповідають мені, що це все дуже відносно.

«Як правило, у них є щось спільне для всіх підлітків — загальний підлітковий страх чи сум, наприклад: весь світ проти мене, весь світ так облажався», — пояснює Вілл. Аарон Йост додає, що підлітки доволі цинічні, тож задля справедливості вони народились у світі, який їхні батьки дійсно зіпсували.

В антиутопіях підлітки бачать відлуння того світу, в якому вони живуть.

Кожен із присутніх погоджується. Якісь фрагменти антиутопій здаються дуже знайомими – саме ця співвіднесеність із реальним життям робить книги страшними і водночас справді досить хорошими. Чому? Уявіть це так: Самі підлітки-читачі — це герої у чужому світі. Правила не мають сенсу. Школа не має сенсу. І вони не мають жодної влади.

«Їхні батьки вводять комендантську годину і ніхто не дає їм керувати, байдуже, готові вони до цього чи ні», — каже Джон Остінсон, котрий вивчає підліткові антиутопії в Університет Бріґама Янґа в штаті Юта. Якось він провів цілі місяці за читанням підліткових антиутопій, аби потім опублікувати  доповідь із цього питання. «Опісля я потребував перерви бодай на якийсь час, та, на жаль, у світі немає достатньо утопічної фантастики, щоби відновити баланс». І так, на його думку, в антиутопіях підлітки бачать відлуння того світу, в якому вони живуть. Усі такі книжки розповідають, по суті, про вибір та наслідки. Крім того, вони не завжди мають щасливий кінець. І це добре, оскільки, як зазначає Остінсон, саме усвідомлення того, що речі не поділяються на чорні та білі, що у світі є ще ціла купа сірого, є визначною рисою переходу дорослішання.

Через це, переконує Лоренс Штайнберг, психолог Університету Темпл, антиутопії — це просто ідеальні для розвитку підлітків книжки. Річ у тім, що їхній мозок дуже чутливий до емоційних подразників, адже саме у підлітковому віці з’являється дуже багато нових емоцій, які набагато сильніші, ніж ті, що люди відчувають у дитинстві.

Антиутопії пропонують безпечне місце, де діти можуть фліртувати з небезпекою, але не робити нічого такого, що може принести їм справжні неприємності.

Коли підлітки сумують, то найчастіше вони провокують такі ситуації, через які їм стає ще сумніше: слухають сумну музику,  дивляться сумні фільми. Тож антиутопії ідеально підходять — у них вдосталь суму, але водночас є потужні емоційні ідеї, як-от справедливість, чесність, вірність та смертність.

Підлітковий період у житті людини часто ототожнюють із імпульсивною поведінкою, але це помилкова інтерпретація того, що насправді відбувається. Насправді у тінейджерстві не так багато бунтарства, скільки запитань.

У цей час розвивається як мозок, так і вміння та здатність приймати рішення. Люди починають сприймати аргументи, логічні міркування та гіпотетичні умови. Як зазначає Лоренс Штайнберг, саме у підлітковому віці діти проходять через етап розвитку, коли вони «приміряють» різні
ідентичності, напружуючи м’язи, котрих у них раніше не було.

Отож, той факт, що антиутопії пропонують безпечне місце, де діти можуть фліртувати з небезпекою, але не робити нічого такого, що може принести їм справжні неприємності, — достатньо сильний аргумент на користь того, щоби викладачі та батьки купували їх.

Джерело: NPR

Катерина Шпирко
Катерина Шпирко

журналістка, редакторка рубрики Події