Аліна Штефан: Як я так і не навчилася обирати дитячі книжки

що читати дітям, де купувати дитячі книжки, барабука, книжкові блогери, Аліна Штефан, що читати дітям, українські книжки для дітей, підліткова література

Справжня історія наших книжкових полиць почалася у 2005 після народження першої читачки дитячих книжок. Зараз першій читачці вже 11 і обирати для неї книжки стає все важче. Звісно ми мали і свої власні книжкові полиці, ще до народження трьох доньок, але то був зовсім інший формат, ніж зараз. Їх було тільки 2 і книжки, майже все фантастика, ротувалися на них швидко – у студентських гуртожитках так завжди.

А от обирати книги для дітей актуальним стало тільки з появою немовля. Усе, що я вміла робити на той момент, щоб розважити маленьку дитину – це читати. Ну, тому, що це була і моя улюблена ідея для вільного часу, і хоч тут нічому новому вчитися не довелося. Але то лише так здавалося. Щоб читати, треба було мати, що читати, а мої дитячі книжки залишилися у батьків в іншому місті, і привозила я їх потроху. До того сама я книжки купувала дуже мало, навіть собі, у дитинстві це робила мама (шукала де можна, щось цікаве, Андерсена якось привезла з Літви) , а насамперед була бібліотека. Студенткою брала почитати в когось, або навіть на прокат на книжковому базарі.

Тому виявилося, що обирати дитячі книжки теж треба вчитися. І я почала! Перші я купила у книжковому кіоску біля супермаркету, вірші Хармса та Успєнского. Потім моя знайома, теж мама дівчинки, але вже старшої за мою, показала мені «Улюблені вірші», які тоді усіх просто заворожували своєю красою, і «Абетку». «Вірші…» і у нас теж тепер були. «Абетка» додалася значно пізніше. Потім ще одна моя знайома мама показала мені «Казки Туманного Альбіону» Єрка. І ось тут у мене виникли якісь сумніви, що до того чи варто і далі купувати книжки у кіоску біля супермаркету. Але де? І знову ж таки, як і усе у мам малюків спрацювало «сарафанне радіо».

Тепер я знала де у Дніпрі є книжкові магазини, але, як швидко виявилося, вони від мого супермаркетного кіоску нічим особливо не відрізнялися. Десь якимось щастям я знайшла більш цікаву мені книгарню і почали з’являтися «Мед для мами», «Повітряні рибки», «Жирафчик і пандочка» Уся іх яскравість мене вражала і ми розглядали малюнки, а тексти я тоді, читаючи вголос, ще перекладала російською. Потім кожну новинку, яку мами, що ми водили дітей разом на дитячі заняття, показували з книжок або розповідали, усі скрізь шукали. Відчинялися і зачинялися нові книгарні. В одній з таких одноденних я схопила тоді вірші Яснова «Детское время» з Детгіза з якимись ілюстраціями, що досі у дитячих віршах мені не траплялися. Такий собі дитячій сюр фарбами. На наступному тижні вона закрилася. Але обирала книжки більше імпульсивно, побачила-сподобалось-купила. Ні про авторів, ні про художників майже не замислювалася. Віддавала перевагу тим автором, яких сама любила читати у дитинстві. Тому у нас багато було Астрід Ліндґрен, а «Мадікен і Пімс з Юнібаккена» я для себе відкрила вже, читаючи з дівчатами, і ми були у захваті. Якщо ми читали Вестлі «Восьмеро дітей, тато, мама і вантажівка», то я знаходила потім ще її книжки «Олауг і Пончік», або «Аврорз з корпусу Ц». Можна сказати тоді в нас був період світової дитячої класики більше.

петсон і фіндус, навчальна книга-богдан, свен нордквіст, петсон сумує, фіндус загубився, шведська література, казки для дітей, скандинавська література, що читати дітям

А потім для мене виник ще один канал інформації – Живий журнал. Там я відкрила для себе зовсім інші реалії вибору дитячих книжок, читаючи тематичні спільноти і окремих дитяче-книжково орієнтованих жж-юзерів)) Усі вони були російські, зрештою і я була більше зорієнтована на російськомовні книжки. Можна було подивитися розвороти книжок, почитати кому що з дітей чи мам сподобалося читати і якого віку була дитина, подивитися найкраще і найновіше з дитячих ілюстрованих книжок. Почитати про класні букіністичні видання. Але як замовити? Якось мені усе це було нереально замовляти з Росії. І тоді моя подруга, теж мама тільки хлопчиків, Стефана Цебренко просто у себе вдома організувала «книгарню». Вона замовляла книжки у видавництв , а ми, усі її знайомі мами з дітьми приходили у гості і обирали, кому що схочеться. Так я відкрила для нас книжки Джулії Дональдсон, «Тату і Пату», «Петсона та Фіндуса», «Квака і жаба», «Сашу і Машу», Роальда Дала, Шела Сільверстайна, перші неймовірні, нерадянського штибу «картонки», об’ємні книжки «Енциклопедії древностей. Звірі», «Акули», «Динозаври». Читачок в нас вже було дві. І ми насолоджувалися доступом до зовсім інших по своєму формату і текстам книжок малих російських видавництв, які і привозила нам Стефана, господарка «домашньої книгарні» Зараз її книгарня виросла вже до чудового книжкового інтернет-магазину Bookbox і співпрацює з українськими видавцями, а і ми і досі із задоволенням обираємо там книжки.

Коли я вичитувала про якусь книжку, що виходила не зараз і вважала, що вона мені конче потрібна, то вже знала про існування Alib.com.ua . Своєю перлиною звідти я вважаю книжку «Джек и Золотая табакерка» казки народів Великобританії та Ірландії 1989 року з ілюстраціями Іткіна. Читана-перечитана в нас. Проте ціни на Alibi були «нецікаві» і шукала щось іноді у «Дяді Вані» букініста, в Дніпрі.

що читати дітям, де купувати дитячі книжки, барабука, книжкові блогери, Аліна Штефан, що читати дітям, українські книжки для дітей, підліткова література

З того часу багато чого змінилося. Зараз я майже не купую книжки російських видавництв, а книгарня Bookbox співпрацює лише з українськими видавцями. Купувати більше українських книжок, окрім абабигаламагівських почала, коли дівчата пішли до школи і читали, і слухали усе двома мовами, аби було цікаво. Ну, і мабуть тоді, коли у міських книгарнях стали з’являтися більш цікаві і непересічно гарні українські книжки. Про те, що можна замовляти книжки на сайтах видавництв та видивлятися нове і цікаве самостійно я додумалася вже з появою у моєму житті фейсбука та «Нової пошти». А потім «Барабуки».

До «Барабуки» жодного сайту чи жж-дописувача, які б писали про українські книжки мені не трапилося. Я не знаю, як так сталося. Мабуть їх і правда не багато і було, а мабуть щось з’являється лише тоді, коли виникає запит. Але з появою «Барабуки» я відкрила ідею, що можна заходити на сайти видавництв і там цікаво, що про книжки пишуть (і спробувала сама), що дитячі книжки мають широке коло фахівців, які про них розповідають, їх пишуть, малюють, видають, не десь абстрактно, а ось тут поруч, що це цілий потік нової інформації.

як обирати книжки дітям, читання вголос, пробелми батьків, дитячі книжки, казки, пеннак, правила читання, сторітелінг

Стало ще цікавіше. Діти подорослішали. На полицях поряд з Роальдом Далем вагомо встав Херріот і «Гаррі Поттер», а потім «Ірка Хортиця» (дяка рецензії на «Барабуці» — тепер вже по декілька разів перечитані усі книжки серії). Ще ми якось добралися до Книжкового Арсеналу. І побачили, що книжки можуть створювати навкруг себе жвавий рух цікавих людей. А далі я навіть насмілилася сама писати казки та статті ще й українською. Тобто для мене це був вже зовсім інший досвід про дитячі книжки.

найкращі українськи книжки, дитячі книжки, день незалежності України, українські казки, абабагаламага, видавництво старого лева, видавництво братське, урбіно, що читати дітям, книжки для дітей, дитячі казки, народні казки, вірші, лаурус, хто зробить снгі, прохаськи

Тепер в нас є вже і третя читачка. Багато книжок, які ми читали з маленькими Сашою і Машою я потім дарувала. І з Варєю ми обирали вже багато чого знову. Зовсім з нового. Так не було у 2005-2010 і є тепер у Варі – неймовірні книжки Аґрафки, що ми їх, тільки вони з’явилися, привезли з Арсеналу. Є «Хто зробив сніг» і «Куди зникло море», є Шел Сілверстайн українською. Є великі нові книжкові полиці геть усі у книжках. У Дніпрі відкрилися одразу дві книгарні Є, але дитячих книгарень-кав’ярень ще так і нема жодної. Наші старші читачки вже давно навчилися читати і обирають самі, що і коли читатимуть.

А от обирати книжки мені стало важче. Якщо раніше усе, що я принесу додому і сяду читати — слухали і я вважала себе крутою «мамусею», яка обрала найкраще, то зараз Саша вже читає тільки те, що обере сама, і це її «королівство», де читання уголос не вітається. А я стала відчувати, що обирати книжки для неї вже не моя компетенція. Дещо з них залишається на полицях після одного разу читання чи зовсім не читаних. Сашка читачка тематична. Тому я більше стала розпитувати у фейсбуці хто, що читав про тварин та пригоди-фентезі, потім їй показую, і скачуємо електронний варіант, ідемо у бібліотеку або у книгарню. З Машею, я зловила себе на тому, що наскільки із захватом я читала вголос дитячі книжки раніш, то зараз іноді мені стає нудно і ми читаємо менше, або беремо іншу книжку. Я перестала вважати, що книжку треба будь-що дочитувати. З Варєю ми просто читаємо менше, ніж з маленькою Сашею, тому що я навчилася робити з дітьми багато цікавого разом окрім читання. Це не добре і не погано, просто по-іншому.

А ще мені стає важко щось обрати через великий обсяг інформації, який я зараз маю про дитячі книжки взагалі. Не завжди виходить скласти своє враження про книжку до того, як про неї вже начитаєшся чужих. Тобто, я стала більше читати про дитячі книжки, ніж обирати, купувати і власне читати. І це теж має право бути. І говорить лише про те, що зараз я можу вже тільки надавати інформацію про щось цікаве, а обирають вже читачки самі, мені лише залишається звикати і ділитися своїми сумнівами з подругами або у Фейсбуці. Або самій написати для них/про них дитячу книжку.

Мабуть нема таких книг, про які б я вважала, що купила даремно, або обрала зовсім невірно, тому що її не взяли читати з полиці одразу. Просто кожна книжка чекає на свого читача і якщо це буде не донька, а онук-онучка, чи діти друзів, яким книжка сподобалася, то це те, що треба. А на моїх полицях все ще стоять Пратчетт, Гейман, Хайнлайн, Толкін. Цікаво чи будуть вони їх колись читати?

Аліна Штефан
Аліна Штефан

Блогерка, авторка