Стилі навчання — чи є в них сенс?

 The New York Times, стилі навчання, візуальний стиль навчання, вербальний, наукові дослідження про стилі навчання, як простіше вчитися, як краще запам'ятовувати нову інформацію, стили обучения, вербальный или визуальный стили обучения, какие есть стили обучения, научные исследования стилей обучения, как проще запоминать новую информацию, как начать лучше учиться

Illustration: Giulia Lanaro

Вам простіше вивчати щось нове, коли перед вами є безліч картинок? Чи, можливо, ви сприймаєте інформацію на слух краще, ніж вербально? Насправді, будь-яка з цих ментальних стратегій може підходити вам більше за інші — все залежить від конкретного завдання.

Щоб зрозуміти це, вам потрібно прочитати цю статтю, але багато людей впевнені, що їм для того, щоб краще зрозуміти сенс, потрібно зовсім не прочитати текст, а, наприклад, прослухати його або подивитися у діаграмі. Дослідники проаналізували ці види навчання і сформалізували їх у «теорії стилів навчання». Ці теорії мають такий великий вплив, що багато держав вимагають від майбутніх вчителів вивчати їх і використовувати під час навчання. Але немає жодних вагомих наукових доказів того, що ці стилі навчання дійсно існують.
Протягом останніх десятиліть дослідники запропонували десятки теорій, кожна з яких має свою схему класифікації людей. Найвідоміша стверджує, що частина з нас любить слова, а інша — щось інше, на кшталт картинок. Але існує ще безліч теорій, які охоплюють інші відмінності: наприклад, чи хочете ви інтуїтивно вирішувати проблеми або аналізувати їх, чи ви хочете вирішити складну ідею з оглядом або занурюючись у подробиці.

Якби хоча б одна з цих теорій була правильною, навчатися й працювати було б значно простіше.

Якби хоча б одна з цих теорій була правильною, навчатися й працювати було б значно простіше. У класі короткий тест категоризував би дітей за типами й тоді вчитель міг би подавати інформацію кожному учню відповідно до його типу. На роботі менеджер міг би одному співробітнику надіслати письмове нагадування, а іншому — передати цю ж інформацію, але вже під час розмови.
Чи працює такий розподіл? Щоб дізнатися, дослідники провели безліч експериментів, де вони визначали стиль навчання, який підходив би певній групі людей, а потім просили їх вивчити щось відповідно до визначеного стилю. У дослідженні з тестування візуально-вербальної теорії науковці визначали стилі опитуваних, запитуючи їх: Ви запам’ятовуєте незнайоме слово, вимовляючи його по літерах або візуалізуючи його? Ви даєте вказівки словами або малюєте карту?
Далі дослідники читали текст, а учасники оцінювали, чи легше їм було уявити, про що йдеться у ньому (візуальний стиль навчання), або промовити його (вербальний стиль навчання). Учні-вербали мали б запам’ятовувати текст краще, коли вони зосереджували увагу на звуковій силі, а не уявляли те, про що йдеться, а учні-візуали повинні були показати протилежний результат. Але так не сталося.

Люди намагаються вчитися відповідно до того стилю, який вони вважають своїм.

Теорія неправильна, але цікаво, що люди діють так, начебто вона має сенс — намагаються вчитися відповідно до того стилю, який вони вважають своїм. У одному експерименті учасникам запропонували вивчити щось нове і надали їм доступ до письмових інструкцій та схем. Люди, які вважали себе вербалами, почали читати інструкції, а самопроголошені візуали обрали картинки. Але тести показали, що вони не вивчали завдання швидше, дотримуючись свого стилю.
В іншому експерименті дослідники спостерігали за активністю мозку, щоб показати, що люди подумки змінюють завдання, аби узгодити його з тим стилем навчання, який вони вважають своїм. У дослідженні використовували подразники, які були або зображеннями (блакитно-смугастий трикутник) або вербальними описами («зелений», «пунктирний», «квадрат»). Під час сканування мозку учасникам довелося послідовно підходити до подразників, але вони ніколи не знали, що буде з’являтися — зображення чи слова.
Коли самопроголошені візуали бачили слова, активно працювала їхня візуальна частина мозку — вони перетворювали словесний подразник у картинку. Аналогічно були активними ділянки мозку, що відповідали за сприйняття словесної інформації, коли учасники, які вважали себе вербалами, бачили картину — вони описували зображення для себе. Але знову ці зусилля були марними. Люди не виконували завдання краще, коли подразники відповідали тому стилю навчання, який вони вважали найкращим для себе.
Проблема полягає не лише в тому, що спроби вчитися виключно в обраному вами стилі не працюють — вони можуть навіть нашкодити. Теорії стилів навчання ігнорують той факт, що одна розумова стратегія може набагато краще підходити для вирішення певного завдання, ніж інша. Наприклад, розглянемо теорію, яка відрізняє інтуїтивне і рефлексивне мислення. Інтуїтивне — швидке і спирається на асоціації в пам’яті; інше ж повільне й аналітичне.
Незалежно від обраного вами стилю, інтуїтивне мислення краще застосовувати для проблем, що потребують творчості, а рефлексивне мислення — для формальних проблем, таких як розрахунки ймовірності. Інтуїтивний мислитель, який прилип до самостійно обраного собі стилю навчання, постійно провалюватиме тести зі статистики.

«Вибачте, я переплутав датування — я просто не лінійний мислитель» — це нісенітниця.

Але не дивлячись на те, що відповідність до стилів навчання не має жодного сенсу, ми можемо вивчити кілька уроків з цього дослідження.
По-перше, замість того, щоб пробувати трансформувати завдання відповідно до вашого стилю, змінюйте своє мислення відповідно до задачі. Найкраща стратегія для вирішення завдання — найкраща стратегія, незалежно від того який стиль ви вважаєте своїм.
По-друге, не дозволяйте своєму самообраному стилю пророкувати вам невдачі або виправдовувати помилки. «Вибачте, я переплутав датування — я просто не лінійний мислитель» — це нісенітниця. Також не звинувачуйте вчителя вашої дитини, що їй тяжко вчитися у класі лише через те, що він не підлаштовується під її стиль навчання.
І, нарешті, ідея налаштування завдань під стиль індивідуума дала надію, що проста зміна може підвищити продуктивність у школі та на роботі.  Ми бачили, що це не працює, але це дослідження підкреслює надію іншого характеру. Наш стиль навчання не обмежує нас. Будь-який стиль є відкритим для будь-кого з нас.

Джерело: The New York Times

Катерина Шпирко
Катерина Шпирко

журналістка, редакторка рубрики Події