Страх і відраза 1 вересня

1 вересня, Першовересня, День знань, шкільна лінійка, застарілі свята, школа, освіта, традиції, історії про перше вересня

Перший день школи зазвичай пов’язаний зі змінами, що відбулися з нами за літо, та тими, що от-от настануть із приходом осені. Так, вирішивши у другому класі радикально змінити зачіску та проміняти своє доволі довге волоссячко на зачіску «під хлопчика» (тато казав, так швидко виросте нове, ще красивіше), єдине, що я не врахувала, це реакцію однокласників.

1 вересня, Першовересня, День знань, шкільна лінійка, застарілі свята, школа, освіта, традиції, історії про перше вересня

Поки подружки раділи за мене (або робили вигляд, що радіють), хлопчик, який мені тоді сильно подобався, не дуже церемонився. Він підійшов і посміхаючись сказав: «Я думаю, чому наш новенький однокласник прийшов на 1 вересня у спідниці. А тут він повертає голову і виявляється, що це ти, Софіє». Краще б він класично вдарив мене книжкою по голові або ж зробив підніжку. Я б знесла це достойно. Але такий удар для малого закоханого створіння винести було не сила. Я приходила в себе поступово. Волосся росло безкінечно довго, а коротка стрижка підкреслювала мої великі щоки. Все рятували блакитні оченятка та почуття гумору. З того часу з короткими зачісками я більше не експериментувала. Втім, порівняння із хлопчиком взагалі не видається тепер страшним. Але 1 вересня стало символом усвідомлення того, що зміни не завжди приносять радість.

Свято 1 вересня вже давно є традицією, яку ніхто не розуміє, але боїться порушити.

Здавалося б, ані вчителям, ані учням святкування цього дня не приносить насолоди. Свято 1 вересня вже давно є традицією, яку ніхто не розуміє, але боїться порушити. І поза всією врочистістю одягу, музики та церемонії загалом, цей день радше навіює відчуття мізерності та страх…

1 вересня, Першовересня, День знань, шкільна лінійка, застарілі свята, школа, освіта, традиції, історії про перше вересня

Маріам Найем
культурологиня

Я не дуже любила серіал «Баффі: переможниця вампірів», але сама ідея того, що вхід у пекло знаходиться в школі, мені достатньо близька.
Коли йшла до першого класу, існував цікавий обряд ініціації: 11-класники щось дарували першокласникам. У руках у них були книги, тому було зрозуміло, що саме вони нам будуть дарувати. Книги були яскраві та з малюнками, що викликало у мене неймовірну радість. КНИГА З МАЛЮНКАМИ!!! За часів, коли плеєри були з касетами, а заміть фіджетспінерів були райдужні пружинки, ми раділи книгам з малюнками.

…школа у мене буде завжди асоціюватись з Середновіччям, про неї цікаво згадувати, але краще там не перебувати. Добре, що вона закінчилась.

До мене підходить якийсь старшокласник і віддає мені книгу, нічого не кажучи. Його обличчя було б найкращою ілюстрацією слова «Нудота». Звісно, він мав такий вираз обличчя, бо вже знав, що таке школа.
І от я беру до рук подаровану книгу і читаю назву: «История раннего западного Средневековья». Думаю, що мені не треба зауважувати, які картинки були в цій книзі? Я була настільки розчарована і зла, що ще довгий час терпіти не могла цей історичний проміжок.
Тому школа у мене буде завжди асоціюватись з Середновіччям, про неї цікаво згадувати, але краще там не перебувати. Добре, що вона закінчилась.

1 вересня, Першовересня, День знань, шкільна лінійка, застарілі свята, школа, освіта, традиції, історії про перше вересня

Валентин Пугачов
блогер

1 вересня 1998 року – мій перший клас. Учні стоять на стадіоні, всі в один ряд. Лише першокласники та майбутні випускники стоять один навпроти одного, а між ними метрів сто зеленого футбольного поля. Директор школи говорить патетику в мікрофон, а уже давно списані звукові колонки хрипло кричать на все село, щоби всі могли впевнитись, що перший дзвоник – свято конче важливе.

Уже тоді, в 1998-ом, я відчував, що всі проблеми людства від НЕДОкомунікації.

Я тоді (досі пам’ятаю) думав лише про дві речі: де піти попісять (бо дуже хотілось) і що значать мамині слова «Синок, по команді директора школи біжи стрімголов на отих хлопців і дівчат, що стоять протів тебе». Мені було інтересно, чого треба бігти до них, чого треба вобще бігти, що далі? Уже тоді, в 1998-ом, я відчував, що всі проблеми людства від НЕДОкомунікації.

Директор школи дав команду бігти і всі першокласники почали гнати вперед – на одинадцятикласників. Розгублені, перелякані, несміливі, ми почали підтюпцем бігти на стадо баранів (метафора). Хтось із нас біг, спотикався, вставав і – біг далі. У когось злітали туфлі, бо були на кілька розмірів більші, але вони – бігли далі. У когось не було сил бігти, в них кололо в боку, але вони все одно – бігли далі. У мене була тільки одна біль, в сечовому міхурі, але я намагався не думати про це – я біг далі.

Всі усміхаються, цілуються, радуються, а я стою сам один посеред поля, до мене ніхто не підійшов. Такий біль, розпач, відчуття непотрібності…

А далі картіна ніби з драматичного фільму: старшокласники зустрічають першокласників з дарунками. Дають їм олівці, ручки, зошити – все те, що першокласникам знадобиться в першому класі. Звісно, це було куплено нашими батьками і втіхаря передано, але сам факт! Так-от, всі отримують ці подарки, але… не я! Всі найшли собі пару, а мені пари нема! Всі усміхаються, цілуються, радуються, а я стою сам один посеред поля, до мене ніхто не підійшов. Такий біль, розпач, відчуття непотрібності…
Потом уже, пару хвилин спустя, дєвочка 11 класу найшлась. Мабуть, перепутала мене з кимось іншим чи не одразу мене знайшла. Хоча я досі думаю, шо вона просто хотіла узаконить канцелярію собі.
Отой розпач мене вибив з колії в той день. Як бачте, пройшло 19 років, а я досі це пам’ятаю.
Либонь, це не дуже жахлива історія. Зараз вона мені навіть кумедна. Але все одно тоді була дуже і дуже жахлива.

1 вересня, Першовересня, День знань, шкільна лінійка, застарілі свята, школа, освіта, традиції, історії про перше вересня

Віолета Борігард
ілюстаторка

Нічого особливого жахливого я не пам’ятаю. Хіба що один випадок у п’ятому класі. Було дуже жарко. Ми стояли на асфальтовому плацу. Ми з подружкою обговорювали «страшенну бабу» з чорним волоссям. І досить грізно та невдоволено на неї витріщалися. А потім виявилося, що її прізвище Смола. І це наша класна керівничка.

Перше враження про неї виявилось правильним, прямо до кінця. Лінійка була безкінечна (особливо для п’ятого класу, забуваєш, навіщо ми тут взагалі стоїмо). Звичайно, ще й нічого чутно і не видно. Окрім, навислого силуету «баби» з волоссям. Тільки потім була радість, коли можна було нарешті ввійти в новий, прохолодний, чистий клас.

1 вересня, Першовересня, День знань, шкільна лінійка, застарілі свята, школа, освіта, традиції, історії про перше вересня

Олена Герасим’юк
поетеса

Скільки б не було в моєму житті першовереснів, та згадую я той єдиний, неповторний, що почав сей тернистий шлях соціальної ієрархії, булінгу, ненависті, неврозів, з вовками жить по-вовчи ото всьо шо ви робите, пізнання зла і так далі.

Двадцять років тому на мене поклали першу важливу місію – закалатати у дзвоник на лінійці. Готували, як Кличка до поєдинку. Готували морально, п’ятсот разів розказували, шо за чим, розучували віршик на чотири рядки, повний трагізму і натяків на дитячий невроз, навіть давали подержать отой лєгєндарний дзвіночок.
Лінійка розпочалась. Я дзвінким голосом розказала, як «боялась запізнитись в перший клас» (насправді ні), а потім пішов-поїхав Бахтін і його каманда зарьованих першачків.

Я впевнено стою перед світом, горда та натхненна, беру розгон – і феєрично луплю себе по голові важезним калаталом.

Мене піднімає на плече одинадцятикласник, спортсмен і атлічнік, спеціально обучєний для цього святкового моменту, несе над морем квітів у хрустящих целофанах. Широко посміхаюся світові голими яснами (чітко перед першим класом у мене повилітали передні зуби, красотка), крізь колготки просвічується зеленка на половину ніг, за плечима залишаю найсвітліші роки свого життя (може ще в старості пощастить заробити маразм і благополучно забути півжизні).
Старшокласник завершує тріумфальне коло зі мною на плечі, як з піратською папужкою, і ставить посеред плацу. Я впевнено стою перед світом, горда та натхненна, беру розгон – і феєрично луплю себе по голові важезним калаталом.
На першому уроці я сиділа вже з ґулею, але у важливий момент і оком не змигнула, не спортила людям празник. Так воно у мене і по жизні пішло, знаєте.

_______

Якби можна було в цей день кудись зникнути, думаю, багато хто з нас неодмінно використав би цей шанс. Поза тим, хіба не самі ми вирішуємо, які традиції підтримувати, а яким вже і справді час залишитись у минулому.  Щоби починати осінь та навчання без страхів та відрази.

Софія Швагер
Софія Швагер

літературознавиця