Уроки мислення: чи є сенс у стилях навчання?

 The New York Times, стилі навчання, візуальний стиль навчання, вербальний, наукові дослідження про стилі навчання, як простіше вчитися, як краще запам'ятовувати нову інформацію, стили обучения, вербальный или визуальный стили обучения, какие есть стили обучения, научные исследования стилей обучения, как проще запоминать новую информацию, как начать лучше учиться

Вам простіше вивчати щось нове, коли інформацію подано з купою картинок? Чи ви сприймаєте інформацію на слух краще, ніж вербально? Чи, можливо, щоби дізнатися щось, ви ліпше проглянете відео? Ви, звісно, можете надавати перевагу котромусь одному метолу, та насправді, вам підходять усі. Чому? Щоби зрозуміти це, вам потрібно прочитати цю статтю, але багато людей будуть переконані, що їм для того, щоби краще зрозуміти сенс, потрібно зовсім не прочитати текст, а, наприклад, прослухати його або побачити у діаграмі. Втім, як переконують нові дослідження, вибір стратегії сприйняття нової інформації залежить не від людини, а від конкретного завдання.  

Якби хоча б одна з цих теорій була правильною, навчатися та працювати було б значно простіше.

Свого часу дослідники проаналізували різні види сприйняття інформації та сформулювали їх у «теорії стилів навчання». Сьогодні ці теорії мають такий великий вплив, що багато держав вимагають від майбутніх вчителів вивчати їх і використовувати під час навчання. Але немає жодних вагомих наукових доказів того, що ці стилі навчання дійсно існують. Так, протягом лише останніх десятиліть дослідники запропонували купу теорій, кожна з яких має свою схему класифікації людей. Найвідоміша та найпопулярніша стверджує, що існує два типи людей: перший ліпше сприймає слова, а другий — картинки. Проте існує ще безліч теорій, які охоплюють інші відмінності: наприклад, чи хочете ви інтуїтивно вирішувати проблеми, чи аналізувати їх, чи складну ідею розглядатиме в цілому, чи будете занурюватись у подробиці тощо.
Якби хоча б одна з цих теорій була правильною, навчатися та працювати було б значно простіше. У класі короткий тест категоризував би дітей за типами й учитель міг би подавати інформацію кожному учню відповідно до його типу. На роботі менеджер міг би одному співробітнику надіслати письмове нагадування, а іншому — передати цю ж інформацію, але вже під час розмови.
Чи працює такий розподіл? Щоби дізнатися, дослідники провели безліч експериментів, де вони визначали стиль навчання, який підходив би певній групі людей, а потім просили їх вивчити щось відповідно до визначеного стилю. У дослідженні з тестування візуально-вербальної теорії науковці визначали стилі опитуваних, запитуючи їх: Ви запам’ятовуєте незнайоме слово, вимовляючи його по літерах чи візуалізуючи його? Ви даєте вказівки словами чи малюєте карту?

Люди намагаються вчитися відповідно до того стилю, який вони вважають своїм.

Потому дослідники читали текст, а учасники оцінювали, чи легше їм було уявити, про що йдеться у ньому (візуальний стиль навчання), чи промовити його (вербальний стиль навчання). Учні-вербали мали б запам’ятовувати текст краще, коли вони зосереджували увагу на звуковій силі, а не уявляли те, про що йдеться, а учні-візуали повинні були показати протилежний результат. Але цього не сталося. Бо уся ця теорія хибна. Втім, цікаво, що люди все одно схильні діяти так, начебто вона має сенс — намагаються вчитися відповідно до того стилю, який вони вважають своїм. У одному експерименті учасникам запропонували вивчити щось нове та надали їм доступ до письмових інструкцій і схем. Люди, які вважали себе вербалами, почали читати інструкції, а самопроголошені візуали обрали картинки. Але тести показали, що, дотримуючись свого стилю, вони не вивчали завдання швидше.
В іншому експерименті дослідники спостерігали за активністю мозку, щоби показати, що люди подумки змінюють завдання, аби узгодити його з тим стилем навчання, який вони вважають своїм. У дослідженні використовували подразники, які були або зображеннями (блакитно-смугастий трикутник) або вербальними описами («зелений», «пунктирний», «квадрат»). Під час сканування мозку учасникам довелося послідовно підходити до подразників, але вони ніколи не знали, що буде з’являтися — зображення чи слова. Коли самопроголошені візуали бачили слова, активно працювала їхня візуальна частина мозку — вони перетворювали словесний подразник у картинку. Аналогічно були активними ділянки мозку, що відповідали за сприйняття словесної інформації, коли учасники, які вважали себе вербалами, бачили картину — вони описували зображення для себе. Але ці зусилля були марними. Люди не виконували завдання краще, коли подразники відповідали тому стилю навчання, який вони вважали найкращим для себе.

Проблема полягає не лише в тому, що спроби вчитися виключно в одному обраному вами стилі не працюють — вони можуть навіть нашкодити.

Проблема полягає не лише в тому, що спроби вчитися виключно в одному обраному вами стилі не працюють — вони можуть навіть нашкодити. Теорії стилів навчання ігнорують той факт, що одна розумова стратегія може набагато краще підходити для вирішення певного завдання, ніж інша. Наприклад, розглянемо теорію, яка відрізняє інтуїтивне і рефлексивне мислення. Інтуїтивне — швидке і спирається на асоціації в пам’яті, а рефлексивне — повільне й аналітичне.
Незалежно від обраного вами стилю, інтуїтивне мислення краще застосовувати для проблем, які потребують творчого підходу, а рефлексивне мислення — для формальних проблем, таких як розрахунки ймовірності. І саме тому інтуїтивний мислитель, який застряг в самостійно обраному для себе стилі навчання, постійно провалюватиме тести зі статистики.

Найкраща стратегія для вирішення завдання — найкраща стратегія, незалежно від того який стиль ви вважаєте своїм.

Але не зважаючи на те, що відповідність до стилів навчання не має жодного сенсу, ми можемо вивчити кілька уроків з цього дослідження.
По-перше, замість того, щоби пробувати трансформувати завдання відповідно до вашого стилю, змінюйте своє мислення відповідно до задачі. Найкраща стратегія для вирішення завдання — найкраща стратегія, незалежно від того який стиль ви вважаєте своїм.
По-друге, не дозволяйте своєму самообраному стилю пророкувати вам невдачі або виправдовувати помилки. «Вибачте, я переплутав датування — я просто не лінійний мислитель» — це нісенітниця. Також не звинувачуйте вчителя вашої дитини, що їй тяжко вчитися у класі лише через те, що він не підлаштовується під її стиль навчання.
І, нарешті, ідея налаштування завдань під стиль індивідуума дає надію, що проста зміна може підвищити продуктивність у школі та на роботі.  Ми бачили, що це не працює, але це дослідження підкреслює надію іншого характеру. Наш стиль навчання не обмежує нас. Будь-який стиль є відкритим для будь-кого з нас.

Джерело: The New York Times

Катерина Шпирко
Катерина Шпирко

журналістка, редакторка рубрики Події