Усі ми не без зловтіхи: чому радіти чужим невдачам не соромно

Усі ми не без зловтіхи: чому радіти чужим невдачам не соромно, емоції, емоційний інтелект,виховання дитини,емпатія,розвиток емоційного інтелекту,розвиток дитини,шкільна освіта,покращити самопочуття, приборкати емоції лицемірство,емоційне здоров'я

Illustration: Carina Vo

Чи раділи ви колись через невдачі інших людей? Чи намагалися приховати задоволення, коли хтось із вашого оточення зазнавав провалу? Чи зловтішалися чужим промахам? Що ж, ласкаво просимо до клубу. До клубу під назвою «Всі ми — люди», членство у якому має чи не кожна та кожен. Але не поспішайте засмучуватися та розчаровуватися у світі. Усе не так погано, як здається. І культурологиня Тіффані Ватт Сміт розповість вам чому, а також поділиться порадами, які допоможуть отримувати максимальну користь зі своєї зловтіхи та, що важливіше, тримати її під контролем.

Я маю зізнатися. Я люблю дивитися телевізор удень. Я палю, хоча офіційно кинула кілька років тому. Я часто спізнююся і завжди вигадую для того причини. І час до часу я почуваюся добре, коли комусь погано.
В англійській мові немає слова, щоби максимально чітко пояснити цю дивну насолоду, тож ми використаємо німецьке слово «schadenfreude» (вимовляється ша-ден-фрой-де) — «schaden» означає «збиток» або «шкода», а «freude» має значення «насолода» або «задоволення». Задоволення-збиток (в українській мові найвідповіднішим словом буде «зловтіха», тож надалі ми використовуватимемо його — ред.).
Сьогодні «schadenfreude», тобто зловтіха, оточує нас повсюди. У наших дмуках про політику, знаменитостей, навіть під час перегляду смішних відео
на YouTube. Вивчення зловтіхи дало мені зрозуміти, яку велику роль ця емоція відіграє у нашому житті. Зараз я вже звикла й пристосувалося  до цього. Та коли раніше я відчувала приємну хвилю збудження через чуже страждання, то намагалася схопити це почуття, наче павука склянкою, щоби детальніше вивчити його, перш ніж я неминуче відчувала такий знайомий кислий присмак огиди до себе. А що, якщо щось таки варто робити із відчуттям зловтіхи?  Я не психологиня та не моралістка, і навіть не гуру з самодопомоги. Але витративши так багато часу міркуючи на цю тему, я так чи інакше змирилася. Як мені це вдалося? І як ви можете змінити своє розуміння зловтіхи та ставлення до неї? Нижче наведу кілька способів.

Зловтіха може допомогти

Ви сприймаєте зловтіху як «погану» емоцію, як щось обмежене і підступне, щось, через що варто відчувати свою провину? Та я не думаю, що зловтіха не є чимось «хорошим» або «поганим». Так, через це відчуття можуть виникати проблеми, але, здебільшого, це така собі невинна розвага. Ба більше, вона може принести вам користь і допомогти. Тож зосередьмося на перевагах. Пе-перше, це відчуття змушує вас почуватися краще, коли відчуваєте себе неповноцінним або приниженим. По-друге, це свідчить про те, що всі ми — звичайні люди, зловтіха нас об’єднує. По-третє, зловтіха допомагає нам побачити абсурдність у нашому житті. І по-четверте, вона може допомогти вам віднайти у собі бунтарські риси або дати незначне відчуття переваги, необхідне для того, щоби зробити крок уперед.

Зловтіха не визначає вас

Ви хвилюєтеся, що ваша тремтлива насолода через погані новини у друга знищує те співчуття, котре ви також відчуваєте? Боїтеся, що ви можете бути найгіршим з усіх? Переймаєтеся, що ви є лицеміром?
Більшість людей, котрі справді думають про зловтіху, тобто намагаються аналізувати це відчуття, погоджуються, що можна відчувати задоволення і водночас справжню турботу та співчуття до друга. А все тому, що ми, люди, володіємо дуже високим рівнем емоційної гнучкості, що є куди цікавішою за моральну стійкість, а ще — значно чеснішою.

Зловтіха показує вам те, чого ви не знали

Чи можете ви назвати усі ті тонкі смаки та текстури, котрі відчуття зловтіхи привносить у ваше життя? Помічати та визнавати відмінності у наших емоціях — важливий етап у розвиткові емоційного інтелекту, і це дуже цінно, коли мова йде про почуття, котрі ми ігноруємо, адже саме вони змушують нас соромитися самих себе.

…розуміючи, чому саме ми зловтішаємося, ми можемо допомогти собі розібратися у складніших почуттях

Зловтіха має причину. Коли ви будете готові зазирнути їй в очі, запитайте себе, що саме спонукало вас відчути його. Ви думаєте, що людина заслужено отримала покарання? Чому? Ви заздрите людині, страждання якої приносять вам задоволення? Або через неї ви почуваєтеся неповноцінним? А, може, вразливим? Зрадженим? Недооціненим? Злим? Визнаючи власну зловтіху та розуміючи, чому саме ми зловтішаємося, ми можемо допомогти собі розібратися у складніших почуттях.

Зізнавайтеся у тому, що зловтішаєтеся (час до часу)

Це може прозвучати абсурдно та ризиковано, але не поспішайте з висновками – я все поясню. Навряд чи це гарна ідея зізнатися у тому, що ви потай зловтішаєтеся, вашому керівникові або двоюрідному братові-параноїку. І, звісно, ніхто не любить людей, котрі відкрито глузують і радіють з поганих новин інших.
Але кожен із нас може відчувати зловтіху у найнеочікуваніші моменти. Тоді, коли це збиває нас із пантелику і змушує почуватися дуже незручно. Та якщо ви відчуваєте це до близької людини, котрій ви довіряєте, найкращий вихід – все їй розповісти.
Так, наприклад, психотерапевтиня Філіпа Перрі пропонує сказати щось на кшталт: «Я помітила, що відчула себе краще, коли ти не отримав ту нову роботу. Я думаю, що це неправильно з моєї сторони, але мені також цікаво, чи ти мав подібні почуття, наприклад, коли я не могла дозволити собі новий автомобіль, на відміну від тебе?»

Зловтіха – монета з двома сторонами

Останнє і найважливіше. Що робити, коли ви помітили, що хтось інший намагається приховати свою насолоду від вашої невдачі? Що ж, це дійсно обурливо, і вам потрібно негайно припинити цю жахливу дружбу! Але що, якщо ви не можете цього зробити? Перш за все, не вказуйте на це. Це буде підступно та жорстоко з вашого боку. Одна справа – зізнатися у зловтішанні самому, але зовсім інша – вказувати на це відчуття іншим. Але якщо інші, на вашу думку, достатньо сміливі, щоби визнати це, говоріть прямо.
Крім того, чужа зловтіха може подарувати вам можливість відчути самовдоволення (але з цим краще не перебирати зайвого). Розглянемо ситуацію детальніше. Якщо ви стали жертвою чийогось зловтішання, якщо помітили, що хтось радіє вашій невдачі, значить вас сприймають як гідного супротивника. Ви маєте (або мали, втім, не засмучуйтеся, ви матимете це знову) щось, чого бажають інші.
Згадайте той час, коли ви раділи їхній невдачі.  Якщо ж ви зовсім не заслуговуєте своєї невдачі  —  радість інших покаже вам, наскільки неадекватно ви можете змусити їх почуватися. Це своєрідний подарунок, момент заспокоєння на тлі вашого гніву та провалу.

…ми не самотні у наших розчаруваннях, ми є частиною соціуму, котрий час до часу помиляється і провалюється.

Іноді може здаватися, що ми живемо у світі, схибленому на прагненні до досконалості, у світі, де наші невдачі та недоліки повинні бути подоланими та знищеними. Та якщо придивитися до зловтіхи ближче, можна побачити зовсім інше — радість та полегшення, які можна знайти в помилках інших людей, так само, як і у наших. І хоча відчуття зловтіхи може видаватися злим (в українській мові ми буквально апелюємо цим словом до зла — ред.), якщо подивитися на нього з іншої сторони, з’являється набагато складніше емоційне забарвлення. Воно може вказати вам на ваші слабкі місця. Може допомогти побачити у ненависті незвичний різновид любові та бажання приналежати вашій компанії.
Зрештою, те, що ми відчуваємо піднесення, коли ми чуємо про чужу невдачу, свідчить, що ми не самотні у наших розчаруваннях, ми є частиною соціуму, котрий час до часу помиляється і провалюється.
І хоча відчуття зловтіхи є вадою, воно необхідне нам.

Джерело: Ideas.Ted

 

Катерина Шпирко
Катерина Шпирко

журналістка, редакторка рубрики Події