Я тобі довіряю: секрет виховання успішних і щасливих дітей

довіра, виховання, впевненість у собі, віра в себе, самооцінка, виховання дітей, проблеми підлітків, слухняні діти, успішні діти, поради для батьків, поради для вихователів, психологія, педагогіка

Illustration: Vivian Mineker

Якщо діти не відчувають, що їм довіряють, що у них вірять, або якщо вони не мають поряд нікого, на кого вони могли б покластися, вони можуть страждати. Естер Войчицька, вихователька та мати трьох зіркових доньок, пояснює, чому довіра є важливою і як її плекати у наших дітей у ​​сучасному світі.

За свою 35-річну кар’єру журналістики та вчительки англійської мови у середній школі у Пало-Альто, що в Каліфорнії Естер Войчицкі надихнула тисячі дітей. Вона та її чоловік Стенлі також виростили трьох талановитих і успішних дочок: Сьюзен, яка є генеральною директоркою YouTube, Джанет, яка є відомою антропологиню, професоркою педіатрії та науковицею, та Енн — співзасновницю й генеральну директорку компанії 23andMe. Тож навряд у когось виникнуть сумніви, що Естер дещо таки знає про те, як допомогти молодим людям стати видатними дорослими. І довіра, яку потрібно плекати у дітей, починаючи з самого раннього віку, відіграє тут надважливу роль.

Як переконує Естер Войчицькі, усе, що вам потрібно, — це одна, лише одна людина, яка довіряє вам і вірить у вас, і тоді ви відчуваєте, що можете зробити все, що завгодно. На жаль, у багатьох дітей, як от, наприклад, у Майкла, колишнього студента Естер, немає навіть такої однієї людини. Майкл був головним редактором газети Campanile, газети середньої школи Пало Альто у 2013 році, і його страждання є знайомими багатьом іншим підліткам.

На Майкла тиск розпочався рано. «У мене були дуже суворі батьки», — розповідає він. «Вони казали, якщо я не буду навчатися в школі добре, то стану бездомним». Перші вчителі теж не були прихильними до хлопця. Люди загалом часто неправильно трактували його поведінку та не дуже розуміли. «Мене постійно повчали, і однолітки, і вчителі казали, що мені потрібно завжди слідкувати правилам і бути уважнішим, щоби бути кращим. Ця недолугість і недосконалість стала ніби невід’ємною частинкою мене. Усе, що я робив, нагадувало якийсь моральний недолік».

До того моменту, коли Майкл потрапив до класу Естер, він описував себе як «повністю згорілого, як купу попелу». Шкільна газета була єдиним, у чому він бачив сенс, і все-таки він ледве міг назбирати залишки власної волі, щоб проявити себе. Але він це зробив. І він був яскравою, але «вимкненою» дитиною. Він прийшов у клас і не мав уявлення про те, що він хотів би зробити чи написати.

Вони повсякчас намагаються довести собі й іншим, що вони кращі, ніж усі думають, але постійно бояться, що зазнають поразки.

Таких підлітків багато — вони бояться, але також і бунтують. Вони не співпрацюють. Вони важкі, навіть агресивні, і це тому, що кожен із них почуває себе погано. Вони повсякчас намагаються довести собі й іншим, що вони кращі, ніж усі думають, але постійно бояться, що зазнають поразки.

Одного вечора у школі Майкл ніяк не міг впоратися з домашніми завданнями з теорії музики. Поки інші студенти дражнили його, він, як і завжди, просто думав про, що не зможе впоратись із цим завданням. Коли Естер побачила, що відбувається, вона підійшла до дітей і сказала: «Все добре. Йому просто потрібно більше часу, бо він розумний». І, як зізнається Естер, в глибині душі вона вірила в це, бо знала, що Майкл справді хотів якнайкраще виконати завдання, а не просто поквапом його розв’язати. Та річ у тому, що для Майкла це був перший раз, коли він почув, як дорослий говорить, що поважає його та вірить у його здібності й інтелект: «Почути від когось, що в мене вірять, навіть у присутності інших учнів, які цього не зробили — це було приголомшливо. Це допомогло мені не розсипатися».

Батьки та вчителі часом можуть забувати, наскільки вони важливі у житті дітей.

Цей день став для хлопця переломним. Він почав вірити в самого себе, і це заклало у ньому нову впевненість, яка рятувала його, коли він зіштовхувався з перешкодами або коли хтось сумнівався в тому, що він щось зробить. Після школи Майкл продовжив здобувати ступінь нейронауковця в Університеті Джонса Гопкінса, де зараз займається науково-психологічними дослідженнями. Він випадково знайшов свою одну людину, яка повірила в нього, і це все змінило.

Батьки та вчителі часом можуть забувати, наскільки вони важливі у житті дітей. Ми маємо стільки впливу та контролю у процесі формування їхньої впевненості та самооцінки. І все починається з довіри та віри, віри в те, що дитина здатна досягнути всього, навіть попри невдачі, неприємні сюрпризи та всі труднощі, які виникають на її шляху дорослішання.

Основа почуття безпеки дитини у світі — дорослий, на якого можна покладатися.

Довіра та віра в себе дають дітям надзвичайну силу — чи то просто в класі, чи то в цілому широкому світі. І процес розвитку цієї віри починається раніше, ніж ви думаєте. Немовлята, які перебувають під надійною опікою батьків, які відчувають, що можуть довіряти їм і покладатися на них, у майбутньому уникають багатьох поведінкових, соціальних та психологічних проблем. Основа почуття безпеки дитини у світі — дорослий, на якого можна покладатися.

І пам’ятайте, що така довіра є взаємозалежною. Ви зможете покладатися на них настільки ж, наскільки вони можуть покладатися на вас. Дослідження показують, що діти, яких учителі оцінюють як таких, на яких не можна покластися, проявляють вищий рівень агресії та нижчий рівень просоціальної поведінки, зокрема менше співпрацюють, менше комунікують і гірше працюють у команді. Недостатня віра у дітей також стає причиною різноманітних соціальних відхилень і самотності.

Якщо ми не відчуваємо довіри у дитинстві, якщо у юному віці у нас немає нікого, на кого ми можемо покластися, — нам важко позбутися наслідків цього навіть у дорослому віці. Ми виростаємо з переконанням, що не заслуговує на довіру, і приймаємо це як невід’ємну рису свого характеру. Як і Майкл, ми стаємо такими, якими нас вважають, і страждаємо через це.

Як же ж ми можемо плекати довіру до своїх дітей? Зазвичай, ми вважаємо актом прояву довіри те, що даємо нашій дитині у підлітковому віці ключі від машини та дозволяємо їй самостійно керувати автомобілем, або що дозволяємо нашому дванадцятирічному сину вперше залишитися вдома самому. Але довіру потрібно починати проявляти одразу ж після народження дітей.

Діти уважно стежать за кожним нашим порухом, оскільки саме через нас вони вчаться отримувати те, що їм потрібно. Вони знають, як змусити нас посміхнутися. Вони знають, як змусити нас плакати. Вони можуть залежати від нас у всьому, але вони набагато розумніші, ніж ми вважаємо. І вам справді потрібно реагувати на їхні потреби, особливо ранні, щоби вони відчували, що ви та їхнє оточення є надійними. Водночас, перші роки життя дитини — це саме той час, коли потрібно навчити її важливих уроків життя.

Ваші діти можуть і будуть спати самостійно, якщо ви повірите, що вони можуть це зробити, і якщо ви навчите їх, як це зробити. Діти вчаться самостійно заспокоюватись, коли їм надається можливість — вони смокчуть великі пальці, соски, граються з улюбленими іграшками, співають або знаходять будь-який інший свій спосіб розважитись.

Поступово, коли діти ростуть, їм можна давати все більше кредитів довіри, а заразом і можливостей відчувати себе впевненішими. Так, маленькі досягнення можуть допомогти закласти міцний фундамент довіри та віри в себе у зовсім маленьких дітей. Вони самостійно зав’язують власне взуття — і це вже працює на їхню користь! Вони самостійно одягаються — і це працює! Вони йдуть до школи — і це теж працює! Завдяки цим маленьким перемогам вони можуть побачити відчутні результати своїх зусиль.

Хоча ви не завжди можете довірити маленькій дитині зробити розумний вибір, ви можете допомогти їй розглянути усі варіанти та скерувати обрати найкращий. Якщо дати дев’ятирічному хлопчику льодяник і сказати йому, щоб він його не їв, він навряд послухається. Але якщо пояснити, чому він не повинен їсти його, розповісти, що цукор  шкідливий, що псує зуби, що його вживання до обіду зіпсує апетит, він міг би зробити кращий вибір. Гаразд, він все одно може з’їсти льодяник, але, якщо ми постійно працюватимемо над цим, поступово він би сформував навички здорового життя та навчився дбати про себе.

Кожен вік має свої власні Рубікони довіри. Так, трошки старшим дітям, школярам, можна поступово довірити займатися своїм раціоном, а із підлітками батьки можуть вибудовувати довіру за кілька кроків. Наприклад, поступово довірити їм закупівлі:

Крок 1: Батьки роблять усе: ідуть до магазину, вибирають і купують усі необхідні дитині речі.
Крок 2: Батьки дозволяють дитині піти з ними до магазину і приймати більшість рішень щодо придбання. При цьому даючи дітям конкретний бюджет, ви маєте чудову  нагоду навчити їх фінансової відповідальності.
Крок 3: Батьки дозволяють дитині самостійно збирати потрібні речі. Після основних закупівель, ви зустрічаєтесь у певному місці у встановлений час та разом здійснюєте решту покупок. Наприклад, докуповуєте те, про що забули, або те, що дитині самостійно було важко обрати.
Крок 4: Після того, як ви заклали фундамент довіри та навчили свою дитину відповідальності з грошима, ви можете дати їй свою кредитну картку та дозволити самостійно робити покупки. Звичайно, ви перевірите витрати та навчите їх перевіряти виписку з кредитної картки разом із вами наприкінці місяця.

Якщо діти не наділені довірою, і якщо вони не відчувають довіри, їм буде дуже важко стати незалежними.

Ще один спосіб оцінити надійність вашого підлітка — перевірити, чи відповідають вони за свої слова. Вони сказали, що до восьмої вечора будуть удома. Якщо вони запізнювались, чи зателефонували, щоби попередити вас заздалегідь? Після того, як вони виправдають сподівання, збільшуйте їхні свободи та обов’язки.

Якщо ж вони все ще не навчилися приходити додому вчасно, поговоріть про те, що пішло не так, і спробуйте усунути виявлені проблеми наступного разу. Деяким дітям просто важко встигати, але не здавайся — дай їм більше шансів, більше можливостей вчитися. Зрештою, управління часом — це навичка, якої не вистачає і багатьом дорослим.

Якщо діти не наділені довірою, і якщо вони не відчувають довіри, їм буде дуже важко стати незалежними. Вони не навчаться довіряти, не навчаться вірити в себе та поважати себе. Коли ми занадто переймаємося за своїх дітей, коли повсякчас нависаємо над ними, вони починають боятися.

Джерело: Ideas.Ted

Міра Київська
Міра Київська

авторка, редакторка сайту Букмоль