Будьмо відвертими: як розмовляти з дітьми в епоху онлайн-цькувань

Булінг в інтернеті, шеймінг, кібербулінг, цькування, digital education, цифрове виховання, діти й планшети, гаджети, виховання дитини, коли можна давати дитині телефон, перші кроки в Інтернеті, чи дозволяти дітям користуватися гаджетами, медіа

Illustration: Anna Parini

Чи можливо навчити своїх дітей протистояти жорстокості в Інтернеті? Як уберегти їх від кібербулінгу та ненависті? Що зробити, щоби вони самі не стали Інтернет-тролями? Розібратися у цьому спробувала психологиня й авторка популярних книжок для батьків про безпеку та цькування в Інтернеті Сью Шефф.

 _______

Коли мова йде про виховання дітей, кожне покоління має свій набір викликів. Зрозуміло, що сьогодні, через розвиток технологій, батьки зіштовхуються з абсолютно новими проблемами. Вони не лише зобов’язані вивчати нескінченний потік нових пристроїв та додатків, але й повинні бути готовими стати цифровими лідерами у світі, про який вони мало знають.

Ось кілька ключових моментів, на яких варто зосередитись, аби допомогти дітям рухатися цим новим світом.

Усе починається вдома

Минулого Різдва я подарувала своїй онуці її перший стільниковий телефон. Їй було 9 років. Я довго боролося з рішенням, намагаючись зрозуміти, чи готова вона до цього пристрою, адже, як прихильниця Інтернет-безпеки, я знаю про ризики та небезпеки, приховані у Мережі. 

Рівень зрілості та почуття відповідальності різняться для кожної дитини.

Тому я провела невеличке дослідження. Онука сказала, що всі її друзі вже мали телефони. І це правда, вони їх мали. Її батьки хотіли, щоб у неї з’явився телефон, який допомагав би їм спілкуватися з нею, коли вона на спортивних заняттях, у друзів чи в інших місцях поза домом. До того ж вона відповідальна та вельми зріла дівчинка, тому я вирішила подарувати його їй.
Я не вірю, що існує якийсь магічний вік, коли кожна дитина має отримати свій перший цифровий пристрій. Рівень зрілості та почуття відповідальності різняться для кожної дитини. (Я не думаю, що мій онук повинен мати телефон, коли йому буде 9.)

Хоча я подарувала їй телефон, ми дуже уважно ставимося до того, що вона може з ним робити. У такому юному віці моя онучка має дуже обмежений доступ до Інтернету і не є користувачкою таких соціальних мереж, як Facebook, Instagram або Twitter.

Але одним з її найулюбленіших сайтів є YouTube. Якби їй дозволяли дорослі, вона б годинами переглядала відео з гімнастикою або смішні відеоролики з тваринами. Але зараз вона проводить в Інтернеті лімітований час і лише тоді, коли вона зі мною або з батьками. Її текстові повідомлення та дзвінки обмежуються близькими друзями та родиною — на її телефоні є лише дев’ять контактів. 

Говорячи про цифрову ненависть

Одним із моїх найбільших побоювань щодо внуків є те, що вони зіткнуться з жорстокістю в Інтернеті. Як жертва, я знаю, що люди у Мережі можуть бути злими, і що цькування в Інтернеті може бути більш руйнівним для дітей і молоді, ніж традиційні знущання. 

Цькування в Інтернеті може бути більш руйнівним для дітей і молоді, ніж традиційні знущання.

Ми повинні підготувати наших дітей до реальності, що є частиною нашого світу, і що більш важливо, ми повинні забезпечити їх навичками для того, щоби вони були активними цифровими громадянами, а не реактивними. 

Я не прихильниця тактики нагнітання страху, однак, я ділюся з онуками історіями, які можуть їх чомусь навчити. Сподіваюся, що до того часу, коли вони потраплять до середньої школи, уроки цифрової грамотності будуть частиною їхнього навчального плану.

Проблеми, з якими зіштовхується молодь

Інтернет-конфлікти особливо шкодять молодим людям. Поширеність депресії та самогубств підлітковому віці зростає, а оцінки знижуються. Вульгарні скандали, непристойні сторінки життя середньої та старшої школи, а також обмін ню-фотографіями є лише частиною того, з чим молодь зіштовхнеться у своєму цифровому світі.

Що я, як доросла людина, можу зробити, так це передати моїй онуці хоробрість і силу для того, щоби протистояти тиску в Інтернеті, а також переконати її ніколи не надсилати сексуальні фотографії.

Найкращий спосіб боротися з тролями серед нас — вчитися емпатії.

Ми, батьки та дідусі, повинні стати цифровими лідерами. Ми маємо підготувати наших дітей до того, що існує ненависть та онлайн-цькування. Наприклад, оскільки моя онучка так сильно любить YouTube, я змусила її з цієї платформи проглянути від і до останнє послання Аманди Тодд до світу. Через цькування в Інтернеті Тодд покінчила життя самогубством. Дивитися таке — жахливо, але якщо ми даємо дітям у руки гаджети, її послання є важливим.

Цифрова ненависть та Інтернет-конфлікти мають дві сторони

Поширене неправильне уявлення, що ті, хто цькують інших у Мережі, — це якісь потворні монстри. Насправді ними можуть бути будь-хто з нас. Згідно з дослідженням Стенфордського університету, за певних умов усі ми можемо стати тими, кого так не любимо в Інтернеті.

Найкращий спосіб боротися з тролями серед нас — вчитися емпатії. Це хороша новина для батьків, бабусь і дідусів, адже для того, щоби співпереживати, вам не потрібно бути підкованим у цифровому світі.

Нездатність побачити у тих, хто знаходиться по той бік екрану комп’ютера, людей, що заслуговують на співчуття, є одним із найвагоміших рушіїв нашої культури жорстокості.

Психологиня Мішель Борба, авторка книжки «Не-селфі: Чому діти-емпати досягають успіху в нашому «все-про-мене» світі» (UnSelfie: Why Empathetic Kids Succeed in Our All-About-Me World, 2017), стверджує, що культурне підґрунтя для онлайн-цькувань виникло внаслідок зниження загального рівня емпатії.
Так, за підрахунками дослідників з Мічиганського університету, протягом останніх трьох десятиліть рівень співпереживання серед першокурсників знизився на 40%, тоді як нарцисизму виріс на 58%.

Ця нездатність побачити у тих, хто знаходиться по той бік екрану комп’ютера, людей, що заслуговують на співчуття, є одним із найвагоміших рушіїв нашої культури жорстокості. «Деперсоналізація — ось, що відбувається», — говорить Борба. «У багатьох випадках людина знаходиться на відстані сотень кілометрів. Ти ніколи не зустрінешся з нею обличчям до обличчя. Отож, усе перетворюється на просте клацанням».

Батьки, дідусі та бабусі повинні розвивати емпатію у наших дітей в автономному режимі, щоби, коли перед ними стояла необхідність приймати складні рішення в Інтернеті, вони приймали правильні. Це може бути настільки ж просто, як вирішити, чи поділитися сумнівною фотографією друга, чи поширити образливий мем, який хтось вважає смішним, або чи залишити уїдливий коментар, який був би неприйнятним. Існує купа варіантів, але трохи співпереживання допоможе дітям обрати вірний.

Подивіться на себе — будьте рольовою моделлю 

Найкраща порада, якою я ділюся з батьками, дідусями та бабусями, — це не лише моніторинг Інтернет-життя дитини, але й моніторинг власної поведінки у Мережі.

Моя онучка любить читати про мене в Інтернеті та стежити за моєю мою цифровою діяльністю. Але часом це допікає, особливо, коли вона читає деякі сповнені ненависті коментарів, які з’явилися про мене в Інтернеті. Звичайно, іноді я пишаюся тим, що читає і позитивні речі. У будь-якому разі, я там із нею, допомагаю їй зрозуміти, як все це може закінчитися в Інтернеті. 

Будьте впевнені і в тому, що ваші діти або онуки можуть шукати вас в Інтернеті, і в тому, що вони засуджуватимуть вас, якщо натраплять на щось негативне. Відкрите спілкування, освіта та емпатія завжди перемагають цькування та ненависть.

Джерело: Washington Post

Букмоль
Букмоль

"тебе з'їмо ми вмить" ©