Як виконувати багато справ одночасно і не збожеволіти

Як виконувати багато справ одночасно і не збожеволіти, мультизадачність, ефективність, психологія, мозок, нейробіологія

Illustration: iStock

Готувати вечерю, прибирати, відповідати на екзистенційні запитання дитини та на робочі повідомлення — і все це одночасно! Знайома ситуація, чи не так? Одначе, хоча у нашому щоденні ми звикли паралельно займатися одразу кількома справами, насправді всього 2,5% з нас є мультизадачними — тобто здатними спокійно, врівноважено, а головне, якісно виконувати багато завдань в один і той самий час. Але, як переконує психіатр Сріні Пілле, використовуючи певні техніки та стратегії, ми всі можемо навчитися цього.

Якщо вам потрібно відповісти на електронного листа, коли ви розмовляєте телефоном, то вам одночасно треба буде читати, писати та слухати. Проте якісно ваш мозок може виконувати тільки одне завдання. Так, ніби у ньому є єдиний контрольно-пропускний пункт, і всі завдання, які вам потрібно виконати, повинні пройти через нього. Коли багато завдань намагаються протиснутися через вузький прохід, результати можуть бути катастрофічними. Спробуйте уявити собі з’їзд із автостради на забите шосе. Щось подібне відбувається і у вашому мозку, коли ви намагаєтеся виконувати кілька справ паралельно. Кожна нова думка сповільнюється, і зрештою мозок із шосе перетворюється на стоянку для думок. Але все це відбувається тоді, коли ви намагаєтеся бути мультизадачними. А натомість маєте перейти до режиму, який я називаю supertasking, тобто надзадачність.

Надзадачність — це наче режим мислення жонглера. Адже перед тим, як зробити кожен новий кидок, жонглеру не треба думати про нього — він робить це несвідомо, що дозволяє йому бути гнучкішим у разі потреби. У 2015 році нейробіолог UCSF Омар Аль-Хашімі та його колеги дослідили, як думки деяких людей долають ці «вузькі» місця у мозку — як вони спритно перемикаються з однієї мозкової лінії на іншу. Для досліджень вони використовували розроблену нейробіологом Адамом Газзалі відеогру NeuroRacer, у якій гравці спочатку виконували окремі завдання, а потім працювали над складними багатокомпонентними задачами. Так, наприклад, гравці повинні були тримати машину в межах мішені, одночасно реагуючи на різні дорожні сигнали, при цьому кількість сигналів постійно збільшувалася, а сама гра ставала важчою. Оскільки кількість речей, на які гравці повинні були звертати увагу, зростала, у їхньому мозку утворювалося вузьке інформаційне поле. Але деякі гравці були значно успішнішими за інших. Вони швидко реагували, робили менше помилок і загалом були точнішими та вправнішими. Дослідники відзначили, що швидко перемикатися між завданнями їм допомагала верхня тім’яна частка (ВТЧ), а також те, що сфокусованість у них зменшувалася. Річ у тім, що ВТЧ ефективно управляє мозковими ресурсами, зберігаючи речі у короткочасної пам’яті на триваліший час, аби людина могла легше та швидше зрозуміти, на якому місці вона зупинилася.

Один зі способів «розширення» цих вузьких ділянок полягає у тому, що мозок поєднує виконання кількох задач для економії часу. Насамперед тих, які мають щось спільне.

Один зі способів «розширення» цих вузьких ділянок полягає у тому, що мозок поєднує виконання кількох задач для економії часу. Насамперед тих, які мають щось спільне. Наприклад, якщо у вашому списку планів на день є зустріч із другом і похід до супермаркету, що розташований біля будинку цього друга, ви розумієте, що і те, і те завдання вимагає від вас приїхати у один і той самий район. Звісно, вам потрібно буде зупинитися та свідомо пошукати шляхи найоптимальнішого виконання цих задач, і це спочатку може зайняти певний час. Але зробивши крок назустріч вашим окремим цілям, і поміркувавши, які з них можна об’єднати, щоби розширити ту вузьку ділянку у своєму мозку, ви надалі матимете значно більше вільного часу. І з практикою цей пошук стане автоматичним.

Ви також можете інтегрувати завдання у свій список і керувати вузькими ділянками. Я був свідком такої когнітивної гнучкості під час однієї вечері у подруги. На кухні я спостерігав за тим, як вона ставила запіканку в духовку, на сковорідці готувала курку та овочі, одночасно обсмажуючи бекон і розігріваючи пюре у мікрохвильовій печі. І робила вона все це, розмовляючи зі мною та прислухаючись до своєї донечки, яка час до часу приходила поставити дивні (але тим не менш чарівні) екзистенційні запитання.
Врівноважено, спокійно та зібрано моя подруга увійшла у ритм кожної дії, не виконуючи кожну задачу окремо, а вільно рухаючись між усіма одночасно. Я бачив, як її когнітивні колеса обертаються. Вона перевіряла і корегувала температуру в духовці, вчасно зменшила вогонь під сковорідкою з куркою й овочами, не забуваючи їх час до часу перевертати, а за кілька хвилин до того, як все приготувалося, додала бекон. Коли я нарешті побачив смажену курку, бекон, картопляне пюре, овочі та запіканку на своїй тарілці, я зрозумів, що моя подруга була майстринею із подолання вузьких ділянок. Її дивовижний когнітивний ритм врятував день. Вона плавно перемикалася між завданнями так, аби мати можливість залишати справу на півдорозі, а потім повертатися до неї.

Без аналізу ситуації, тобто без зворотного зв‘язку, ваш мозок забуває про результати. А це неабияк ускладнює багатозадачність.

Ви повинні бути гнучкими та рухатися між кількома задачами без одержимості бажанням завершити кожну окремо, тобто по черзі. І хоча обід моєї подруги приготувався швидко, їй би це не вдалося, якби вона повсякчас не аналізувала ситуацію — перевертаючи курку, перевіряючи запіканку тощо. Без аналізу ситуації, тобто без зворотного зв‘язку, ваш мозок забуває про результати. А це неабияк ускладнює багатозадачність.

Але, як виявляється, неабияку роль відіграє обсяг і рівень такого аналізу. Дослідник когнітивної науки Гансьорг Нет з Університету міста Констанц у Німеччині та його колеги порівняли локальний і загальний зворотні зв’язки в контексті багатозадачності. Вони використовували комп’ютерну програму Tardast, назва якої пішла від перського терміну «жонглер», аби дослідити багатозадачність, складне управління системою та постійний контроль. Під час експерименту учасники повинні були пройти 10 випробувань на комп’ютері. За кожне п’ятихвилинне випробування їм потрібно було виконати шість завдань. Виконання «завдання» означало натискання кнопки, що заповнювало вертикальну білу смужку на моніторі чорним. Натискання кнопки піднімало рівень чорного, а відпускання — знижувало. Метою учасників було змусити чорний піднятися на найвищий рівень у кожній вертикальній смузі. Але натискати кнопки можна було лише по одній і дуже швидко. Деякі смужки було складніше заповнити, ніж інші, і всі вони заповнювалися та спустошувалися з різною швидкістю. Після кожного п’ятихвилинного випробування учасники отримували відгуки про свою роботу.

Дослідники виявили, що будь-який зворотний зв’язок позитивно впливав на багатозадачність, але локальний (тобто те, як учасник пройшов останнє випробування) допомагав отримати кращі результати, ніж загальний (тобто те, як учасник виконував всі задачі протягом дня). На кухні, коли моя подруга готувала вечерю та перевертала курку, щоби перевірити стан її готовності, вона також аналізувала ситуацію й отримувала зворотний зв’язок, який допомагав їй визначити кількість часу, необхідного для завершення готування. Якби вона перевернула курку, а потім почала роздумувати про всі свої попередні виконані задачі, вона б, звісно, була у захваті від виконаної роботи. Але вона зосереджувалася на теперішньому стані готовності курки та рухалася далі, її пошуки зворотного зв’язку не були глибокими та далекоглядними. І це мало гарний результат.

Річ у тім, що без отримання зворотного зв’язку ваш мозок переповнюється. Якщо ви відчуваєте, що протягом дня маєте зробити мільярд речей, то свідоме занурення в аналіз — це спосіб підбити підсумки. Але не сприймайте як належне, що ваш мозок оновлює інформацію, поки ви виконуєте завдання. Дайте йому завдання аналізувати та отримувати локальні відгуки — зупиніться і подумайте про те, що ви щойно зробили, і про те, як воно стосується того, що вам потрібно зробити далі. Це миттєве фокусування дозволить вам зробити свій підхід до виконання справ загалом ефективнішим.

Але важливо ставити правильні запитання — ті, які справді принесуть локальний зворотний зв’язок. Наприклад, травматолог, працюючи у лікарні, може сказати собі: «Три пройшло, сім залишилося». Це загальний зворотний зв’язок його роботи, акцент на весь день. Або він може сказати: «З цим останнім пацієнтом усе пройшло добре», — що є локальним зворотним зв’язком, який зосереджений лише останнє завдання. Отримуючи ще локальніші, тобто конкретніші дані: «З цим останнім пацієнтом усе пройшло добре, але наступного разу перед накладанням швів варто переконатися, що вся рана очищена», — лікар матиме змогу покращити свою роботу. І хоча на те, щоби дати собі такий відгук, треба витратити певний час, це дозволить травматологу виконати наступне завдання краще та швидше.

Коли ви мислите таким чином, ви тренуєте мозок для надзадачності. А коли ви перебуваєте в режимі надзадачності, ваш мозок запам’ятовує напівзавершені завдання, поки ви рухаєтеся далі, щоби повернутися до них потім. Це допомагає вам пам’ятати про залишену каструлю на плиті, коли ви перериваєтеся на телефонний дзвінок.

Джерело: Ideas.TED

Катерина Шпирко
Катерина Шпирко

журналістка, редакторка рубрики Події