Як вивчають літературу там: досвід США

Як вивчають літературу там: досвід США, шкільна програма, українська література в школі, вивчення літератури, об'єднання української мови та літератури, школа, освіта, реформи, проблеми в освіті, досвід інших країн, американські школи, популяризація читання

illustration: Y.X.Chen

На онлайн-майданчиках точаться жваві дискусії щодо того, чи варто змінювати шкільну програму з літератури і якщо варто, то як? Що важливіше – хоч якось запхати в голови школярів класичні тексти чи дати змогу читати сучасних авторів, які пишуть на актуальні для школярів теми і в чиїх творах вони можуть впізнати себе?

_______

Нещодавно Букмоль надала слово українським старшокласникам – що вони думають з цього приводу. Гадаю, цікаво буде почути й розповіді заокеанських школярів – що і як вони читають на уроках Language Arts.
В американських школах мова й література вивчаються разом. Це інший підхід до вивчення літератури, і я не беруся стверджувати, кращий він чи гірший. Діти вільніше почуваються у виборі книжок, а «програмні» твори здебільшого читають і обговорюють у класі. Найважливіше – рефлексії з приводу прочитаного. Немає «правильної» інтерпретації, завдання вчителя на Language Arts – навчити усно й письмово висловлювати свою думку і підштовхнути до роздумів. Що відбувається на уроках? Даємо слово школярам.

Як вивчають літературу там: досвід США, шкільна програма, українська література в школі, вивчення літератури, об'єднання української мови та літератури, школа, освіта, реформи, проблеми в освіті, досвід інших країн, американські школи, популяризація читання

Марія Бессолова
11 років, 6 клас, Каліфорнія

У нас немає поділу на мову та літературу. Немає чіткого окреслення вивчення граматики. Дуже багато вчимо, як правильно писати твори чи есе. У процесі зачіпаємо також і граматику, але більш загально. Окремо є наголос на пунктуацію.
Коли починається урок, відбувається «розігрів». Учителька ставить запитання про прочитану книгу чи вчорашній день. Ми пишемо про це, і вчителька вибірково може взяти кілька робіт на перевірку. Потім клас ділиться на групи, у групах ми обговорюємо якісь запитання, робимо нотатки або презентуємо результат обговорення перед класом.
Щотижня здається reading log, щоденник читача. В нього ми записуємо книжки, які самі обираємо для читання. Пишемо автора, назву, скільки сторінок прочитано і скільки часу ми читали (мінімум 60 хвилин на тиждень). Не дуже люблю записувати в щоденник, бо треба засікати час, протягом якого ти читаєш, щоби це вказати. Це руйнує настрій для читання.

Діти вільніше почуваються у виборі книжок, а «програмні» твори здебільшого читають і обговорюють у класі.

Є список книжок, обов’язкових для прочитання. Їх дають як домашнє завдання, потім ми всі разом обговорюємо їх у класі і пишемо тест на знання прочитаного.
Щоразу, коли починаємо нову книжку, учитель дає список нових слів, які треба вивчити, написати визначення, придумати з ними речення. Згодом по них буде або тест на знання, або презентація.
Тест на зріз знань відбувається в кінці кожної теми, є також тести за прочитаними книжками або, наприклад, контрольна, як написати есе.
Урок дуже цікавий, оскільки ми багато обговорюємо як у групах, так і за участі вчителя. Ми вчимося правильно оформлювати думки, і це також допомагає на інших уроках.

Як вивчають літературу там: досвід США, шкільна програма, українська література в школі, вивчення літератури, об'єднання української мови та літератури, школа, освіта, реформи, проблеми в освіті, досвід інших країн, американські школи, популяризація читання

З останніх «програмних» книжок запам’яталися «The True Confessions of Charlotte Doyle» by Avі та «The Giver» by Lois Lowry. У першій – захопливий сюжет, який тримав до самого кінця, а другу було дуже цікаво обговорювати в класі й чути, що інші думають про цю книжку.

Як вивчають літературу там: досвід США, шкільна програма, українська література в школі, вивчення літератури, об'єднання української мови та літератури, школа, освіта, реформи, проблеми в освіті, досвід інших країн, американські школи, популяризація читання

Марія Ясіновська
13 років, 8 клас, Айова

Мова й література у нас разом. У молодшій школі уроки розділяли на кілька блоків – читання, граматика, правопис, а тепер усе разом. Спочатку ми перевіряємо пошту й читаємо. У понеділок і п’ятницю виконуємо творчі письмові завдання. А весь березень – щодня пишемо дописи у блог (не менше семи речень), хто про що хоче: про друзів, погоду, музику, Трампа – про що завгодно.

Творчі завдання зазвичай вільні, майже не буває такого, що треба відповісти на якесь конкретне питання. Щоправда, якщо це не просто поточне завдання, і вчитель ставитиме оцінки, він може запропонувати написати про якусь важливу подію в житті, чи описати якусь дитячу пригоду, чи написати невелике оповідання. Але все одно вибір лишається за нами. Якщо треба, наприклад, написати про стихійне лихо, ми самі вибираємо, про яке саме писатимемо. Вибираємо також, чи це буде історія з життя, чи вигадане оповідання.

Часом ми пишемо довгі твори. Обмінюємося, перевіряємо і обговорюємо їх із партнером або групою. Ті, хто читає твір, мають написати, що їм сподобалося і щонайменше три зауваження – що саме і як можна покращити.

Книжки, які ми всі читаємо, цього року читаємо в класі. Це може бути якась історія з підручника – наприклад, про Громадянську війну, а може бути «Різдвяна історія» Діккенса. Читає учитель і учні по черзі, вголос. Після кількох розділів ми обговорюємо прочитане. Учитель задає питання до тексту, на які ми відповідаємо вдома. Часто відповідь треба підтвердити цитатою. Учитель не чекає «правильних» відповідей, йому важливо почути нашу думку. Не так давно ми читали «A Horseman in the Sky» by Ambrose Bierce. Там ішлося про хлопця, який пішов до армії Союзу (Північ), хоча його батько підтримував конфедератів (Південь), і одного разу постав перед складним вибором – родина чи обов’язок: він мав знешкодити розвідника, а виявилося, що то – його батько. Ми обговорювали, як би ми вчинили в подібних обставинах, і чи справедливо сподіватися, що солдати мають ставити обов’язок понад усе.

Ми багато говорили про тероризм, про ІДІЛ, про Аль-Каїду, про церкву, про те, що люди не можуть використовувати ім’я Бога задля виправдання своїх дій.

Чи пишемо ми твори по прочитаних книжках? Дуже рідко. От, наприклад, після прочитання «Світла в лісі» Конрада Ріхтера – про білого хлопця, який виріс серед індіанців – треба було зробити презентацію якогось індіанського племені. Окрім того, учитель запропонував написати, чи сподобався кінець – і чому. Якщо не сподобався – запропонувати свій варіант закінчення твору.

Як вивчають літературу там: досвід США, шкільна програма, українська література в школі, вивчення літератури, об'єднання української мови та літератури, школа, освіта, реформи, проблеми в освіті, досвід інших країн, американські школи, популяризація читання

У шостому-сьомому класах було трохи по-іншому. По-перше, учителька задавала читати додому. Клас був розділений на групи за рівнем складності. У кожній групі обирали лідера, який відповідав за те, щоб усі виконували своє завдання. Усі групи читали книжки на одну тему. Наприклад, про Анну Франк. Найсильніша група читала «Щоденник Анни Франк». Інші – адаптований щоденник, спогади подруги про Анну Франк (Memories of Anne Frank: Reflections of a Childhood Friend, Alison Leslie Gold) та інші книжки. У кожній групі було по п’ять чоловік, які щоразу отримували інакше завдання. Хтось ставив питання, хтось шукав у тексті складні й незрозумілі слова тощо. Окрім читання, ми заходили на сайт, де могли ознайомитися з подробицями життя Анни Франк, «походити» по будинку, де вона ховалася, роздивитися її речі. На деякі можна було натиснути й почитати про них детальніше. А ще ми їздили на виставу, поставлену студентами по щоденнику Анни Франк.
Мене вразила історія цієї дівчини, та, на жаль, дехто читав її лише для того, аби відповісти на питання, виконати завдання і забути. Це дуже сумно.

У шостому класі ми читали про Голокост. Але, знову ж таки, різні книжки. Щоправда, не було розділення на групи, а учні самі могли вибирати, чи їм читати книжку на 250 сторінок, чи зовсім тоненьку. Цього року всі разом читали «Різдвяну історію» Чарльза Діккенса і «Світло в лісі».

…головне – щоб учні читали, а що – вони вибирають самі.

Коли читали «Різдвяну історію», учитель часом зупинявся, щоб пояснювати незнайомі слова. Дехто нудився на описах, бо, коли Діккенс описує вулицю, це займає три сторінки, він детально змальовує кожну дрібничку. Не всім це було цікаво, думаю, тому що в сучасних книжках немає стільки детальних описів. Сучасні автори бояться, що якщо втратять увагу читача, то втратять її назовсім. Але в цілому «Різдвяна історія» всім сподобалася, бо все, розказане Дікенсом, і досі актуальне, і це те, що робить цей твір класикою. Ми багато говорили про тероризм, про ІДІЛ, про Аль-Каїду, про церкву, про те, що люди не можуть використовувати ім’я Бога задля виправдання своїх дій.
Учитель вибирає, які саме книжки ми читаємо на уроках, хоча в нас немає списків обов’язкової літератури. Щодо іншого, головне – щоб учні читали, а що – вони вибирають самі. Як учитель перевіряє, чи ми справді читали? Минулого року нам потрібно було виписувати з книжок цитати зі спогадами героїв, якісь поворотні моменти у житті героя, пряму мову тощо. Ми вказували сторінки і писали, які висновки можна зробити з того чи іншого епізоду.

Окрім уроків Language Arts, де ми читаємо, на читання протягом дня виділяється 30-40 хвилин (через день). Це так зване SSRSupervised Silent Reading. Я дуже люблю SSR, та, на жаль, у цей час не всі читають. Багато хто говорить.

Нестандартні творчі завдання, постійні обговорення у групах і презентації перед класом вчать краще формулювати думки, захищати свою точку зору і впевнено презентувати свої напрацювання іншим.

Ми ведемо такі собі щоденники читача, де записуємо назву книжки і автора, скільки сторінок і коли прочитали, чи дочитали книжку, якщо ні, то чому. На початку року учитель подивився, хто з якою швидкістю читає, і кожному учню дав завдання, скільки сторінок той має читати щодня. По п’ятницях ми пишемо про те, що прочитали за тиждень, і вчитель це перевіряє. Але ми не обмежені обсягом чи формою викладу думок.

Хлопці, які не надто люблять читати, а віддають перевагу спорту, читають також про спорт. Цікаво про спортсменів, стероїди та інші спортивні штучки пишуть Майк Лупіка (Mike Lupica) і Тім Ґрін (Tim Green). Дівчата ж здебільшого читають про любов, школу, дружбу. Назвати хоча б «Паперові міста», «Провина наших зірок» та інші книжки Джона Гріна. Їх читають навіть ті дівчата, які не дуже люблять читання. Такі книжкові хробаки, як я, ковтають і обговорюють книжки серіями. Це «Голодні ігри», серії Ріка Ріордана тощо.


У США і вчителі, й учні мають більшу свободу у виборі книжок, ніж в Україні. Школярі можуть читати те, що їм до вподоби (про спорт, школу, дружбу), а вчителі – вибирати для класного читання ті книжки, які, на їхню думку, по-справжньому відгукнуться в душах їхніх учнів. Гадаю, ви погодитеся, що згадані дівчатами «Різдвяна історія» і «The Giver» – то справді вартісне чтиво, яке спонукає до роздумів на серйозні теми. Нестандартні творчі завдання, постійні обговорення у групах і презентації перед класом вчать краще формулювати думки, захищати свою точку зору і впевнено презентувати свої напрацювання іншим. Саме ці вміння знадобляться сучасним школярам у майбутньому.

Наталія Ясіновська
Наталія Ясіновська

письменниця, перекладачка