У 2019 році українською вийшли перші книги трилогій «Ходячий хаос» Патріка Несса і «Спадок Ор’їші» Томі Адеємі. Цього року ми чекали на продовження, але не судилося. Проте ми все ж рекомендуємо почитати їх на зимових канікулах чи січневому карантині й приєднатися до тремтливого очікування продовження, бо читаючи їх, живеш у двох світах одночасно й ненадовго забуваєш про підмерзлі калюжі, нестачу сонця і «найгірший рік».
Діти кістки й крові, Томі Адеємі
14+
Історій про боротьбу за визволення свого народу дуже багато. Особливо таких, де у головного героя (чи героїні) майже немає можливостей перемогти, зате є сильний дух. Підлітковий роман Томі Адеємі «Діти кістки і крові» теж про це. Тут у частини населення фентезійної країни Ор’їші відібрали можливість користуватися магією. І повернути її чи не єдиний шлях до звільнення.
«Діти кістки і крові» — перша частина трилогії «Спадок Ор’їші». Країна задумувалася авторкою як аналог Західної Африки, тож тутешня природа нагадує африканську. Усі ор’їшанці належать до одного народу, але одні засмагли на сонці, а інші ніколи не виходили з палацу. А говорять тут цілком реальною західноафриканською мовою йоруба.
У центрі сюжету 17-річна Зейлі Аденбола. Вона разом з братом Зайном та принцесою Амарі намагається повернути магію, що зникла 11 років тому. У історії є три оповідачі. Перша — сама Зейлі. Її народ страждає під владою короля, тому вона хоче повернути магію. Друга — Амарі. Вона втікає з королівського палацу до зовнішнього світу, про який нічого не знає. Третій оповідач — брат Амарі, Інан. Король посилає його запобігти поверненню магії.
Авторка приділяє багато уваги опису почуттів персонажів. Коли читаєш, сприймаєш події їхніми очима. Розповідь ведеться у теперішньому часі. Це ще більше занурює читачів у внутрішній світ оповідачів. Вчишся розуміти їхні почуття зі слів. Аналізуєш їхні думки. Разом з тим просто цікаво, що станеться далі.
На тлі центральних персонажів дещо програє тільки головний негативний персонаж — король Ор’їші. Він постає якимось надто злим і жорстоким, хоча іноді й проявляє людські почуття, а декого навіть любить. Він знищив усіх магів через сімейну трагедію, однак нам про неї майже нічого не говорять. Сподіваюся, їй буде приділено більше уваги у наступних частинах трилогії.
«Діти кістки і крові» — це фантастична мандрівка дивовижною Ор’їшою, де у лісах бродять лисери і горильйони. Де доводиться пізнати не тільки людську жорстокість, але й силу віри. І те, як люди змінюються, побачивши зворотний бік реальності. Там є легенди про богів, царства живих і мертвих. Там є магія. Та щоб її контролювати треба немало віри і зусиль. Книгу варто читати навіть не заради сюжету, а задля нових відчуттів.
Діти кістки й крові / Томі Адеємі / пер. з англійської Олена Оксенич / Київ: Книголав, 2019. — 480 с.
Ходячий хаос. Ніж, якого не відпустиш, Патрік Несс
14+
Коли Земля стане непридатною для життя, люди, як припускають деякі фантасти й Ілон Маск, житимуть на колонізованих планетах. Але чи так просто вижити на іншій планеті? Там можуть виявитися несподіванки, наприклад, аборигени, на яких росте одежа з моху, і вірус, інфікувавшись яким, починаєш чути думки інших. Таке чекало на поселенців у фантастичному романі Патріка Несса «Ходячий хаос. Ніж якого не відпустиш». У Прентісстауні живуть лише чоловіки, бо жінки начебто вимерли від вірусу Шуму. Шум — це думки людей і тварин, тут він завжди і всюди. Навіть уві сні чути чужі думки. Головний герой і оповідач історії, Тодд Хьюітт, живе на фермі і доглядає овець. Через місяць йому має виповнитися тринадцять і тоді останній хлопчик в місті стане чоловіком. Та одного разу, Тодд випадково зустрічає тишу, діру в Шумі, не заповнену думками. Власницею тиші виявляється дівчинка, разом з якою Тоддові доводиться тікати з міста.
Текст написаний з граматичними помилками. Спочатку це дратує, але потім звикаєш. Деякі слова написані в дужках або виділені курсивом, іноді оповідач звертається прямо до читачів. Правда, що далі, то менше розумієш, навіщо вони потрібні. А іноді трапляються зображення Шуму у вигляді купи різних переплетених між собою слів. Під час читання звертаєш увагу не так на описи природи чи міст, або на сюжет, як на відчуття персонажів. Буквально переживаєш голод, страх і радість разом з ними. Відчуття підсилює й опис Шуму. Думки якоїсь людини в тексті можуть ставати яскраво-червоними, пласкими або обвалюватися. Такі візуальні акценти дозволяють побачити зміни внутрішнього світу головного героя. Долаючи перешкоди, він розуміє, що в ньому вже є щось від справжнього чоловіка, і щоб стати ним, зовсім не обов’язково чекати тринадцятого дня народження.
Це історія про підлітка, світ якого раптово перевернувся з ніг на голову. Тепер його веде лише надія і віра в тих, кого ще можна назвати друзями. Саме надія допомагає героям рухатися далі, не дивлячись на біль. І хоча «Ходячий хаос…» не дасть морально відпочити, але приємно здивує оригінальною ідеєю та вірою в краще.
Ходячий хаос. Ніж якого не відпустиш / Патрік Несс / пер. з англійської Остап Українець / Харків: АССА, 2019. — 464 с.