До Дня Святого Валентина підліткова редакція Teenside підготувала для вас дещо особливе. Те, що допоможе згадати, що ж таке любов. Така різна і така схожа, така нереальна і водночас – максимально справжня.
Teenside / TEENWRITE
14 Лютого 2021
1863
Любов це…
TeenSide

день святого валентина, любов це, love is, teenside, teenwrite, підлітки пишуть, підліткова література, підліткове кохання, література для підлітків, любовь это, подростки про любовь, підлітки про кохання

Любов — це очікування, близькість, червоне. Тривога, терпкість, тепло. Свобода і залежність. Про любов говорять багато, але, мабуть, найкраще про неї виходить мовчати. Тож ми не стали говорити. Ми написали.

день святого валентина, любов це, love is, teenside, teenwrite, підлітки пишуть, підліткова література, підліткове кохання, література для підлітків, любовь это, подростки про любовь, підлітки про кохання

Любов це…

…віддати свою улюблену толстовку, знаючи, що вона ніколи до тебе більше не повернеться

…дозволити помити себе, як в дитинстві

…ніколи більше самому не ловити павуків

…не розповідати про версію себе того одного літа

…після стількох зауважень, на цей раз просто змовчати

Ти прокидаєшся. Я прокидаюсь. Звонимо одне одному. Намагаємося вгадати настрій за інтонаціями голосу. Ти знаєш, як звучить сум. Я знаю, як звучить радість.

У мене мало часу, і в тебе також. Більшу частину дня ми думаємо, як побудувати своє особисте майбутнє, щоб найближчим часом воно не розвалилося. Ти знаєш, що плани можуть змінюватися декілька разів на день. Я знаю, що одне повідомлення може переписати весь графік.

Ти знаєш, який вигляд мають стиглі банани. Я знаю, як вибирати соковиті яблука. Під час традиційної фруктової вечері ми традиційно обмінюємося скаргами на життя. Тобі хочеться спати, мені теж. Але ми закінчуємо скаржитися і починаємо мріяти. І мріємо, поки не згадуємо про старанно склеєне майбутнє. І розходимось. І лягаємо спати. Перед сном я складаю іще одну версію майбутнього, де є ти, а ти складаєш таку саму для мене. 

Наступного дня ми згадуємо, що теперішнє теж важливе. Знову нарікаємо на життя. Ти не знаєш, як вижити сьогодні, а я не знаю, як вижити завтра. Але ми обоє знаємо, що одне повідомлення може переписати весь графік.

Аня Мусієнко

день святого валентина, любов це, love is, teenside, teenwrite, підлітки пишуть, підліткова література, підліткове кохання, література для підлітків, любовь это, подростки про любовь, підлітки про кохання

Любов це…

…розкладатися до прозорості

…зізнатися, що слухаєш кантрі

…разом гріти ноги на батареї після того, як валялись у снігу

…перевірити тебе, послухати пульс світу: пульс досі є, добре, ти досі є — добре

очі порочні поперек горлянки

Маша точно знає чого хоче. Коли вона чогось хоче, вона про це каже. Коли вона твереза — цілує в щоку, коли п’яна — кладе руку трохи вище мого коліна. Коли Маші кажеш стоп, вона зупиняє руку, але ніколи не очі, вона дивиться в моє обличчя і чекає, що я скажу, чого я хочу. Я кажу, Машо, давай подивимося цей фільм, давай сходимо у парк, Машо, давай складемо плани на понеділок і список покупок, давай я помасажую твої ноги, давай познайомлю зі своїми друзями зі школи, давай з’їздимо до моєї мами, і на виставку, і по нову куртку, і в старе французьке кафе, давай я помию посуд, давай зробимо кілька фото на пам’ять. І все ж нічого не можу зробити з рум’янцем. 

Маша ставиться до всього з розумінням і нічого не розпитує. Тільки поглядає. Артур каже, я дурне створіння, і питає, що зі мною не так. Бабуся Іра підслуховує і радіє, і напевно думає, що я чекаю до весілля. Чи чекаю когось іншого. Нікому з сім’ї не подобається Маша.

Я не хочу казати чого хочу. Не хочу дивитися в Машині карі очі, тримати за руки і, затинаючись, просити, благати, вимагати. Оголошувати. Тонке лезо місяця зникає у міській ночі, але я все ще бачу обриси її обличчя на подушці поряд у темряві. Складки на животі, лінії від лукавих усмішок на щоках. Темне волосся у довгій косі. Я хочу взяти ножиці й відрізати волосся ближче до коренів. Хочу обхватити руками холодну і заспокійливу ручку кухоного молотка, проломити ніс, можливо, ребра, просто над сонячним сплетінням. Взяти ніж і окреслити лінії ніг, занурити кожен палець в гарячий віск, пласкогубцями з її ж набору інструментів вирвати корінні зуби. Машу будить моє переривчасте дихання або, можливо, холодні від жаху ноги. Вона дивиться на мене співчутливо і цілує в чоло, як завжди, коли думає, що мені наснився кошмар. Я почасти хочу кричати на неї, поки вона не заб’ється в куток кімнати і не перетвориться на маленького білого кролика. Маша притягує мене ще більше в обійми, ліниво цілує шию і за мить легко сопе під моїм підборіддям. Я дуже хочу ніколи не отримати дозволу робити, що хочу. Ніколи не здатися під натиском погляду.

Катя Кіщинська

день святого валентина, любов це, love is, teenside, teenwrite, підлітки пишуть, підліткова література, підліткове кохання, література для підлітків, любовь это, подростки про любовь, підлітки про кохання

Любов це… 

…не спілкуватись, доки він не відпочине від людей

…нагадувати одне одному, що не варто пити більше трьох чашок кави за день 

…запитувати одне в одного, чи не забули поїсти сьогодні

…панічні атаки через відсутність обіцяної відповіді другу добу

Однажды по дороге ко мне домой мы с N зашли в кондитерскую между старым кинотеатром, где крутят только патриотическое кино и нет попкорна, и гигантским недостроенным небоскребом. Была зима, в кондитерской играл плейлист клишированных колядок. От ярких цветов сладостей и декора болели глаза. N было не важно, что покупать, — она лишь ходила туда-сюда с равнодушным видом и время от времени произносила «эстетично» или «двесте гривен за один эклерчик?». Я попробовала чуть ли не все и наткнулась на карамельки со вкусом одуванчиков. В детстве я ела одуванчики в парке. Вместо того, чтобы сдувать свои желания, я их сглатывала. У желаний был кисловатый вкус. От них мои руки еще долго были липкими.

— Давай возьмём, — сказала я.

Мы взяли. Мы покупали те же конфеты каждую неделю, даже когда нам не хотелось. По вечерам мы сидели у меня на кровати и смотрели какой-то глупый фильм, — хороших фильмов мы не смотрели, — или начинали партии настольных игр, в которых никогда не выигрывали. Иногда мы держались за руки. Рука N была красной от холода, с длинными пальцами и родинкой между большим и указательным. Она никогда не носила кольца. 

Все эти вечера слились в один. Они были короткими, как бессмысленные сны. Неделя перетекала в следующую в безостановочном цикле. Иногда казалось, что так будет вечно, что мы будем вечно, как и эта зима. 

N собиралась уехать, когда закончит школу. Я не разрешала себе об этом думать. Я в это не верила. Наша жизнь наконец-то укусила себя за хвост, наконец-то заснула. Я уже забыла, что такое волнение, что такое начало и конец. 

Я не помню, когда мы ели конфеты со вкусом одуванчиков в последний раз. Наверное, все было как обычно: мы играли в версию «Монополии» с городами. Я купила Кейптаун, она купила Монреаль; у нее было больше денег, чем у меня; мы обещали себе продолжить в следующий раз, но обе знали, что этого не случится. А на следующей неделе кондитерская слилась с кинотеатром и недостройкой. Ее витрина почернела. Следы ярко-желтого объявления с часами работы упрямо не отлипали от двери, но над ними висело новое, белое «Закрыто». Мы не знали, навсегда оно закрыто или нет. 

N собиралась уехать. У меня на губах застыл последний в моей жизни привкус одуванчиков.

Соня Коптюх

день святого валентина, любов це, love is, teenside, teenwrite, підлітки пишуть, підліткова література, підліткове кохання, література для підлітків, любовь это, подростки про любовь, підлітки про кохання

Любов це… 

…купувати прокладки і прати її білизну, коли в неї раптово почалися місячні 

…ставати навколішки при всіх і вибачатися, захлинаючись сльозами

…дозволити їй провести пальцями по своїх зубах, дивлячись в очі

…сміятись і не боятися відпустити її руку, падаючи вниз

Заварюю каву на кістках мого щастя. Ребро і пара хребців із хрустом пострілюють під днищем збляклого кавника. Майже так хрустять понеділкові ранки, коли я відкриваю очі у прохолодне повітря і зустрічаюся зі щастям поглядом. Тоді воно простягає скреготливу руку і причиняє вікно. Охайно пригладжує попрасовані завіски. 

Хребець вибухає і найбільший його друзок падає у затінь кутка ліворуч. Здається, дрізка втрапила у мій обідній рис. Більше щастя для мене. Кава починає дихати трошки дрібніше, ніби хоче заховати стукіт свого кавового серденька. Миска з вугіллям ледь дзвенить, коли я притупцьовую жевринки кавником. Пакую рис у робочу сумку. Хребці й ребро — час для зеленої чашки і блюдечка з квітами. Обачливим поступом прямую до спальні, до мого щастя, у м’яке повітря, що пахне пергаментом і згадкою про коктейльні вишні. Моє щастя потроху тане у кремезному, приземистому кріслі, що синіми звивинами проглядає крізь товсте пластикове покриття. Я віддаю каву у тонкі руки, і шкіра пальців воском тане від теплої порцеляни, лишає разючо-білі, прозоро-білі, блакитнуваті кістки. Я поправляю сумку на плечі. Ремінець ріже. Я поправляю подушки під рештками торсу, щоб стовбурець хребця і дужки ребер не впиралися у слизький пластик. Від першого ковтка щоки мого щастя зсуваються нижче, і в обличчя тепер тужливий вираз. На маківці проступає кістка черепа, сяє зародком німбу. Я ніколи не звикну до цього моменту, думаю я, а ще ціла долоня мого щастя огортає дві моїх. Я підводжу погляд і пірнаю у ці ясні очі, в уособлення земного тяжіння, моє щастя. Стало легше дихати. Я смакую момент, бо тільки зараз, коли від мого щастя лишається кілька ребер і останній день, коли я можу глянути в ці очі, я можу глянути в них прямо, не задираючи голови, і відпустити. Мої руки вислизають. Виходжу з дому зі спокоєм і пружністю.

Заварюю каву на газовій плитці. Гола кава. Мутна склянка. Зі спальні вгадуєтся легкий дзвін. Складаю фрукти у робочу сумку. Ремінь ріже. У спальні акуратно згортаю пластик. Кістяк мого щастя геть потоншав. Він трощиться на друзки, коли я затягую мішок. Шурхотлива пластикова крапля, набрякла густими рештками мого щастя, ріже друге плече. Дзвін луною відскакує від світанку, коли я вигортаю мішок у болотистий закут саду. Краплі і друзки мого щастя тонуть у зелені.

Заврюю каву у великому кавнику. Плескаю собі рому. У другу чашку доливаю вершки, додаю корицю. Подаю моїй самотності. Браслети дзвенять на її мармуровому зап’ястку. Повітря в’язке і тоскне. Я закриваю всі дзеркальні поверхні й ховаюсь у підвалі від дзвону пустоти.

Заварюю каву вдруге за день. Нетерплячим кроком дістаюсь до краю саду, тягну за собою кислуватий післясмак кави і найбільше покривало. Із затверділого болота прокльовуються пальці, руки, плечі. М’язи напинають осяяну повним місяцем шкіру і витягують моє щастя назустріч мені й ночі. Виглядаєш оновлено, думаю я, але не хочу казати і руйнувати такий тремтливий момент. Моє щастя загортається у простирадло і ми прямуємо до дому, я ледь не біжу, аби встигнути за широкими кроками. Моє серце не вміщується у грудях.

— Наступного разу я хочу померти на веранді.

— Добре. Я розгорну для тебе гамак.

Повітря пахне прозорістю. Ми засинаємо на підлозі біля каміну.

Юля Мурашова

Фотографії: Paolo Raeli

teenwrite коротка проза кохання