Осінь на Плутоні 2.0: як підлітки фільмують минуле

Осінь на Плутоні, проект для підлітків, кіно, досвід, навчання для підлітків, неформальна освіта, практика, режисерська практика, документалістика, документальні фільми, документальне кіно, TEENSIDE підлітки навчання травматичний досвід проекти підліткове кіно проблеми підлітків

Часто кажуть, що важливо поважати старших, але майже ніколи не згадують, що з ними потрібно спілкуватися. Небагато підлітків цікавиться життям власних бабусь чи дідусів, часом навіть просто поговорити зі старшим поколінням буває складно. Вони мають інший світогляд, який може здатися застарілим чи навіть обмеженим. Їхній життєвий досвід іноді так відрізняється від нашого, що нам важко його зрозуміти. Але цей досвід неможливо просто відкинути як щось непотрібне: це частина нашої особистої історії. Як же подолати комунікаційну прірву між поколіннями?

Напевно, саме про це задумався режисер Сашко Брама, коли їздив до геріатричного пансіонату двічі на тиждень збирати історії його мешканців. У 2017 році ці історії стали основою вистави «Осінь на Плутоні». І хоча її персонажами були літні люди, у створенні вистави брала участь здебільшого молодь. Потім почався карантин і змусив учасників проєкту шукати новий формат роботи. Так з’явилася «Осінь на Плутоні 2.0» — курс кінодокументалістики, в рамках якого підлітки створюють фільми про власних бабусь і дідусів. За словами режисерки і кураторки мастер-класів Олени Апчел, він має дати молоді «нову оптику», щоб по-іншому подивитися на власну родину та звернути увагу на деталі. Сама Олена жалкує, що в дитинстві не цікавилася досвідом мами й бабусі, і радить сучасним підліткам не пропускати можливості спілкуватися з ними.

Участь у проєкті «Осінь на Плутоні 2.0» безкоштовна, усе відбувається здебільшого онлайн. Щоб доєднатися, треба лише заповнити форму. Почався він влітку й триватиме до 31 жовтня, а набір учасників триватиме, доки не набереться 120 підлітків. З тих, хто приєднався до проєкту влітку, справу довели до кінця не усі: близько 30 підлітків пішли посередині проекту. Серед тих, хто залишився — п’ятнадцятирічна Поліна з Черкащини. Вона вирішила приєднатися до проєкту, бо відразу почула його зв’язок з власним життям. З дитинства Поліна любить дивитися, як бабуся випікає хліб. Саме це стало темою її фільму. Цей процес трактується в її родині майже як священний ритуал: прапрабабуся Поліни не пускала нікого у дім, поки не допечеться хліб, бо вірила, що у цей час у хаті повинна бути повна тиша. Звичаї, які Поліна перейняла від старших, були для неї найціннішим.

Я зрозуміла, що в моїй родині збереглося багато традицій минулого, Серед них — освячення пасок на Великдень і встилання підлоги татаринням на Зелену Неділю. Ці нові знання змусили мене по-іншому подивитися на свій рід.

Поліна, учасниця проєкту «Осінь на Плутоні 2.0»

Найскладнішою частиною проєкту Поліна вважає формулювання запитань. Вони мали бути розгорнуті: наприклад, замість «Ти давно печеш хліб?» краще було питати: «Як давно ти печеш хліб?». Також Поліна мала труднощі з ракурсом, але попри це вона залишається оптимістичною. Після проєкту Поліна хоче сама стати акторкою.

Хотілося б пов’язати життя з кіно, знятися у кількох фільмах. Але не знаю, як все складеться, тому віритимемо в краще.

Поліна, учасниця проєкту «Осінь на Плутоні 2.0»

Інша учасниця проєкту, Настя, теж завжди прагнула створити власний фільм. Щоправда, вона зізнається: коли тільки починала працювати над проєктом, дуже хвилювалася. Впевненість у неї з’явилася тільки після першого інтерв’ю. До того ж, нелегко було знайти час поміж навчанням. Але, за словами Насті, ці труднощі були незначними. Головною її метою було побачити історію очами старшого покоління своєї родини.

Саме через літніх людей ми можемо відчути події минулого. Саме ці люди розповідають історії з так, що ти сам їх розумієш.

Настя, учасниця проєкту «Осінь на Плутоні 2.0»

Під час створення проєкту Настя дізналася про дитинство дідуся та мандрівки до інших країн. Але попри ці нові відкриття, її бачення своїх родичів не змінилося: вони, як і раніше, просто діляться історіями з життя та насолоджуються проведеним разом часом.

Натомість Іван нечасто обмінюється досвідом зі старшими людьми. Та коли він почув про «Осінь на Плутоні 2.0», то пообіцяв бабусі зробити її кінозіркою. Він давно цікавиться роботою режисера і можливість взяти участь у проєкті називає «подарунком долі». Щоправда, спілкуватися з бабусею не завжди було легко. Іван часто не погоджувався з її думками, але намагався не сперечатися: розумів, що не можна.

Несподіванок для Івана теж було багато: зокрема, його здивувала історія про те, як бабуся зі своєю сестрою посадила город. Створення фільму пробудило у Івана цікавість до життя бабусі. Тепер він прагне більше спілкуватись з нею на особисті теми та розпитувати її про родинну історію.

Я думаю, що старше покоління дуже самотнє. Ми можемо хоча б поговорити з ними, допомагати їм і не забувати.

Іван, учасник проєкту «Осінь на Плутоні 2.0»

Усі ці підлітки по-різному бачать цінність роботи над власним документальним фільмом: як дослідження традицій, погляд в історію чи вияв поваги. Але усі погоджуються в одному: не важливо, що ти побачиш, головне — дивитися. Важливо цікавитися досвідом старших людей, поки є така можливість, і може, ти знайдеш в ньому корисні життєві уроки, захопливі історії чи навіть нове розуміння людей поряд.

Коптюх Софія