Виростеш — зрозумієш: коли закінчується дитинство

підлітки, підлітковий досвід, досвід дорослішання, катерина андрійчук, екатерина андрейчук, конституція, конституція україни, права дитини, права підлітків

Ніхто не може сказати з упевненістю, коли закінчується дитинство. Згідно із законодавством України «‎дитинство» закінчується у 18 років, коли людина стає повнолітньою. Якщо ж довіряти статистиці й дослідженням, які враховують думку батьків, діти перестають поводитися як діти в середньому у 12 років. У Конституції України немає поняття «‎підліток», хоча таке й пропонували ввести. Натомість людина до 18 років вважається дитиною, до 14 — малолітньою, а з 14 до 18 — неповнолітньою. Та як би чітко не визначалися поняття «дитинства» та «дорослості» у законодавстві, скільки б досліджень не проводили серед батьків, жодне з них не включає думку самих підлітків. У мене не було моменту, коли я зрозуміла: ось, зараз настав мій підлітковий вік — але я асоціюю його початок з усвідомленням, що школа для мене перестала бути місцем, де я можу почувати себе безпечно та знайти однодумців.

Мабуть, кожен часом відчував себе недостатньо дорослим порівняно з однолітками. Я почувалася так деякий час зокрема через те, що люди мого віку в інтернеті поводилися інакше. А ще через відомі всім фрази вчителів: «‎Ви ж уже дорослі, перестаньте поводитися, як діти». Навіть якщо цю фразу адресували комусь іншому, вона зобов’язувала мене теж поводитися так, щоб не бути «схожою на дитину». Тест на сформованість особистості, який одного разу проводили у нашій школі, показав, що у більшості моїх однокласників особистості уже сформовані, а моя ще ні. Тоді я відчувала себе так, ніби провалила важливий іспит. Я почала фарбуватися й активно вести сторінки в соціальних мережах, бо такий приклад підліткової поведінки я бачила майже всюди: блогери, на яких я була підписана, переважно знімали мейкап-туторіали та щодня викладали свої фотографії, і у моєму класі теж майже всі фарбувалися та викладали багато фото до соцмереж. Ці речі асоціювалися зі зрілістю, і у мене в голові це виглядало десь так: «‎Якщо ти не розумієш, навіщо це, то ти ще не доросла до рівня своїх однокласниць». Я хотіла з ними спілкуватися, тому вважала за потрібне робити те саме. Я почувалася некомфортно і не відчувала себе гарною з макіяжем. З часом для мене став важливішим комфорт. Ще просто не доросла до цих речей? Можливо. Але зараз я розумію, що вони не для мене. 

Від народження кожен має невід’ємні права:

  • на життя, ім’я і громадянство; 
  • на збереження індивідуальності; 
  • право знати своїх батьків, не розлучатися з ними і право на піклування; 
  • право на інформацію, висловлення поглядів і думок; 
  • на свободу асоціацій і мирних зборів; 
  • право на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції;
  • право на медичне обслуговування, соціальне забезпечення, освіту і відпочинок; 
  • право на захист честі та гідності. 

З більшістю з них проблем не виникає, але для відстоювання деяких доведеться самостійно усвідомити, що їх порушують, бо іноді це не так уже й очевидно.

Якщо на перший погляд прийнятна ситуація шкодить комусь, то ні, це не окей. І якщо потрібна підтримка, то не варто робити вигляд, що все в порядку. І не важливо, скільки тобі років.

Свого часу я хотіла змінити коло спілкування та влитися у нову компанію. Спочатку я просто підходила до знайомих і ми спілкувалися. Але потім я почала сильно боятися, що скажу щось таке, через що з мене глузуватимуть. Коли хотіла щось сказати, впадала в ступор і всі мої думки здавалися мені дурними та недоречними. Тому я майже постійно мовчала. Але мені було комфортно слухати інших й іноді розказувати свої історії. Через деякий час та компанія почала тікати, коли я підходила до них. Іноді у людей різні інтереси і вони не можуть знайти нічого спільного. Але те, що від мене тікали, змушувало відчувати себе непотрібною та неправильною. Тоді мені здавалося, що така поведінка нормальна, і якщо людина тобі не подобається, від неї можна просто втекти. Зараз я розумію, що ніде, крім школи (де взагалі мало що працює так, як загалом у суспільстві), така тактика не працює. Той конфлікт можна було вирішити без шкоди для будь-кого. Я тільки згодом зрозуміла: якщо на перший погляд прийнятна ситуація шкодить комусь, то ні, це не окей. І якщо потрібна підтримка, то не варто робити вигляд, що все в порядку. І не важливо, скільки тобі років.

підлітки, підлітковий досвід, досвід дорослішання, катерина андрійчук, екатерина андрейчук, конституція, конституція україни, права дитини, права підлітків

Illustration: Kacper Swat

Кардинально наші права розширюються з 14 та з 16 років. З 14 років підлітки мають право на:

– звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав;
– вимогу відміни усиновлення;
– отримання інформації щодо свого усиновлення;
– участь у розпорядженні аліментами, які одержані для їхнього утримання, а також на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними;
– вибір місця проживання за згодою батьків;
– самостійне розпорядження своїми доходами: стипендією, зарплатою тощо;
– роботу на нешкідливій роботі не більше 4 годин на день у вільний від навчання час за згодою одного із батьків;
– вибір лікаря і методів лікування відповідно до його рекомендацій (але також за згодою батьків);
– авторські права на свої твори і винаходи та отримання авторської винагороди;
– згоду на аборт.

З 16 можна:

  • давати згоду на статеві зносини; 
  • змінити своє прізвище та/або ім’я; 
  • взяти шлюб за рішенням суду (з цього ж моменту підліток/а набуває всіх цивільних прав, не втрачаючи їх навіть в разі розлучення); 
  • займатися підприємницькою діяльністю за наявності письмової згоди батьків; самостійно виїжджати за межі країни. 

Але при цьому все таки існують деякі розбіжності стосовно цих прав. Наприклад, згоду на секс людина може давати лише з шістнадцяти, але аборти з її згоди дозволені з чотирнадцяти. Вчитися водити автомобіль можна з 16, а от отримати водійське посвідчення з 18 років.
З 17 років людина підлягає початковому військовому обліку.
Усі інші права людина отримує після настання повноліття.
Та чи на цьому закінчується її дитинство чи може воно закінчилося значно раніше? 

Для мене кінець дитинства — це певний досвід, коли світ повертається до тебе невідомою досі стороною, не такою радісною й веселою. Для кожного цей досвід унікальний. Для мене залишатися всередині дитиною — це постійне дослідження світу, спроби зрозуміти, як він влаштований, отримання нового досвіду, дослідження того, що я відчуваю і чому. А слова «‎інфантильний», «‎нерозумний» та «‎недосвідчений» не мають нічого спільного з дитинством. У кожного з нас унікальний досвід, і ніхто не має права знецінювати ваш, якщо він відрізняється від чийогось іншого. 

Катерина Андрійчук
Катерина Андрійчук
учасниця підліткової редакції сайту TeenSide