Чи можуть підлітки рятувати світ, керуючи волонтерським проєктом.
Teenside / Досвід
17 Серпня 2020
2405
Як воно: керувати волонтерським проєктом, коли тобі 16
учасниця підліткової редакції TeenSide

підлітки, волонтерство, підлітковий досвід, досвід волонтерства, фрі, фундація регіональних ініціатив, молодіжні ініціативи, даша логвиненко, подростки, волонтерство, опыт волонтерства, подростки волонтерят,

Мій день почався о 7:00. Я прокинулася з думкою, що  нарешті те, до чого я готувалася більше двох місяців, справді відбувається. Я вже думала все покинути, була розгублена, але того ранку я раділа, бо все таки мало статися. Хоча й не так ідеально, як я хотіла, але для першого разу чудово. Я знову впевнилася, що у мене крута родина: всі допомагали мені перевезти необхідні для дитячого свята речі — цілу купу коробок і столів. Об 11:00 приїхали наші маленькі гості, тож за 10 хвилин мене почало трошки трусити, але думаю, це нормально, коли вперше організовуєш проєкт для дитячих будинків, бо все хвилювання — від незнання того, що на тебе чекає і як усе пройде.

За два місяці до того

Все почалося, коли я стала кандидаткою на вступ до всеукраїнської молодіжної громадської організації «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ), яка підтримує різні молодіжні проєкти. Про саму фундацію я дізналася випадково, коли шукала місце, де могла б використовувати свою енергію з користю. Зараз я дуже рада цьому, бо знайшла саме своє, а тоді я навіть не знала, що вже через два тижні працюватиму над власним проєктом разом з крутою командою.
У кожного кандидата на вступ в ФРІ є ментор — людина, що допомагає влитися в колектив і протягом усього кандидатського строку. Одного дня під час буденної бесіди про якісь дрібниці, моя менторка запитала, чи є у мене якісь ідеї проекту? Тієї миті у мене в голові з’явилася думка про дитячі будинки. Насправді, я завжди переймалася долею дітей з дитячих будинків і ще маленькою просила батьків взяти когось із дітей до нашої сім’ї. Вони не сприймали це всерйоз, думали, що я не розумію усієї відповідальності, але я не полишала думки про те, що зможу зробити зараз та у майбутньому. Тож я сказала менторці, що я хочу допомогти дітям з дитячих будинків

Розробка концепції проєкту та пошук команди

Отримавши фідбек, я почала продумувати детальну концепцію і формат проєкту. Щодня після навчання, з блокнотом та телефоном у руках, я в онлайн режимі радилася з менторкою, як все краще зробити. Паралельно я вела табличку, де структурувала усю інформацію про проєкт, щоб представити його правлінню ФРІ та знайти для нього ментора. Я хотіла зробити подію, де діти із сиротинців зможуть отримати корисні знання, завести нові знайомства та поспілкуватися з людьми з ФРІ. Мені потрібно було прописати все — від мети проєкту до його учасників, продумати всі деталі, а ще знайти команду — людей, готових відповідально працювати, доводити справу до кінця і спілкуватися з дітьми як з рівними. Мій маленький інтроверт всередині у той час просто забився в куток і плакав від напливу емоцій, але трималася я стійко. На наступних зборах осередку ФРІ я успішно представила проєкт і знайшла небайдужих людей для його втілення.

Пошук учасників та перший контакт

Учасників проєкту я обирала з понад 50 дуже різних варіантів. У результаті я знайшла два сиротинці у Київській області, які потребували допомоги більше, ніж столичні. Найперше мені треба було домовитися з керівництвами сиротинців про співпрацю. Це був новий для мене досвід, я страшенно нервувала, тож коли у мене на лінії була директорка першого з дитячих будинків, я ледве розмовляла. До того ж, спочатку ніхто взагалі не брав слухавки, і я вже засумувала, але, як виявилось, даремно, адже розмова пройшла дуже спокійно, мені розповіли про дітей, їхні вподобання і потреби. Тож, загалом, це був, мабуть, найлегший етап роботи. 

Hard work

Далі мій стан, можна описати лише однією фразою: мішка хоче обіймашок. Ми з командою розробляли розважальну програму. За тиждень пошуків варіантів активностей я вивчила всі види квілінгу й декупажу, передивилася тисячі квестів різної тематики: від класичного «Гаррі Поттера» до пригодницького «Скубі-Ду». Досить багато часу я витратила на пошук приміщення, яке б підійшло за всіма параметрами для дітей та програми. Згодом я згадала, що дітей треба чимось нагодувати — і це був ступор.
Так пролетів вересень, на календарі було вже 1 жовтня, а захід мав відбутися 3 листопада. На той час готова у нас була лише програма, та й вона була не дуже (це я вже зараз зрозуміла), надто суха. Я почувалася в прострації. Коли у голові багато всього і починаєш потроху розгрібатися, то у результаті, якщо чесно, тупиш. Але я розуміла, що маю спробувати реалізувати задумане, тож почала стукати в усі двері й шукати допомогу скрізь. До проєкту долучилася вся моя родина. Рідні допомагали мені шукати людей зі сфер кулінарії та канцелярії. Я зрозуміла, що мені дуже пощастило з рідними і що робота у команді — це круто (особливо, якщо команда така крута як у мене). Але попри всі зусилля, за два тижні до заходу у мене не було жодних успіхів. Та я не здавалася й одного дня вирішила запитати у своєї тренерки з танців, чи немає у неї знайомих, які можуть допомогти з кейтерингом і місцем проведення події. І о диво! Мені запропонували варіант вирішення питань з їжею та приміщенням, але ми мали перенести дату проведення заходу. Того ж дня я повідомила про це менторці й усе вирішилося

Де ж узяти гроші?

Згадала, що не розповіла, як ми знайшли гроші. У нас не було великих спонсорів. Ми вирішили спробувати зібрати гроші онлайн, через соціальні мережі. Тож дякую великій силі інстаграму, фейсбуку та всім небайдужим людям, які допомогли нам.

Що ж вийшло?

Все пройшло досить спокійно, діти бавилися, вихователі відпочивали, а я щогодини бігала перевіряти, як усе проходить та чи все нормально. Звісно, було трошки складно відповідати на всі питання і приймати всі остаточні рішення, але так я навчилася не губитися й брати на себе відповідальність у екстренних ситуаціях. Загалом, усе пройшло навіть краще, ніж я думала. Діти мені дуже сподобалася і я була в захваті від спілкування з ними. Знаєте, під час роботи над цим проєктом я зрозуміла, що не можу кардинально змінити їхні життя, але вони самі можуть, а у мене є можливість їм допомогти.

TEENSIDE волонтерство досвід підлітки фрі