У новому епізоді нашого літературного подкасту “Дефіляда” виїжджаємо за Київ і занурюємось у фантастичну історію про поета Євгена Плужника. Можливо, насправді у його житті не було контактів з інопланетянами (не доведено), але у ньому все одно було багато цікавого. Ось кілька правдивих фактів про земне життя Євгена Плужника.
Євген Плужник зовсім не прагнув вийти на літературну сцену. До цього його підштовхнула дружина Галина Коваленко, яка таємно віднесла зшиток його віршів літературознавцю Юрію Меженко. Меженко був у захваті й запросив Плужника на засідання літугруповання АСПИС.
Молодого Женю вигнали з трьох різних гімназій. Четверту він ледь закінчив. Не те щоб він був нерозумний, просто хронічно прогулював усе, що його не цікавило. Переважно — точні науки. Коли переїхав до Києва, вступив у Київський зоотехнічний інститут, щоб вивчитися на ветеринара, але його теж покинув. Потім вступив до Київського музично-драматичного інституту імені М. В. Лисенка, потрапив у клас до дуже відомого професора Сладкопєвцева. І хоча там мав успіх, цю спеціальність теж кинув. Щось у Плужника не складалося з офіційною освітою.
Ідеться не про туберкульоз Плужника, а про його прозовий твір. Плужник більше відомий своїми віршами, а його magnus opus — поема «Галілей». Але він спробував себе й у прозі, досить успішно, зважаючи на популярність книжки одразу після видання. Роман «Недуга» вийшов у 1928 році й досліджував вічне людське питання любові через почуття звичайного директора заводу до відомої співачки.
Плужник писав роман, а його тим часом вписали в інший. Він став прототипом поета Вигорського — персонажа роману «Місто» Валер’яна Підмогильного, близького друга Плужника. Радченко і Вигорський мають багато спільного та все ж Вигорський в романі більший скептик.
Примірник своєї першої збірки віршів «Дні» Плужник подарував своєму кумирові — Максимові Рильському. Не часто зірки відповідають взаємністю, але Рильський зайшов у гості на квартиру до Плужників і подарував Євгену свою книжку «Тринадцята весна».
Як і багатьох його сучасників, Плужника звинуватили у терористичній діяльності й засудили до розстрілу. Але замість того заслали у трудовий табір на Соловках. Хронічно хворий Плужник пропрацював 3 дні й далі не підводився з ліжка. Через два роки після арешту він помер у таборі від туберкульозу. Проводити Плужника в останню путь дозволили його близькому другові Валер’яну Підмогильному. Реабілітували Плужника у 1956 році.