Тім Бертон цікавий дитячій літературі не як режисер, а як приклад того, що ілюстрація буває первинною. Його малюнки — витягнуті постаті, великі очі, тонкі кінцівки — існували раніше за фільми, а книжка віршів із власними малюнками показує цей хід у чистому вигляді: спершу образ, потім історія, яка його виправдовує.

Звідси й питання, яке повертається щоразу, коли таку книжку беруть до рук: чи це дитяча книжка взагалі. Сюжети про дивних, знехтуваних, не таких, як усі, діти читають легко, бо для них це про школу. Дорослих бентежить радше тон — сумний і смішний водночас, без утішливого фіналу. Матеріали цього розділу переїхали до нових рубрик журналу, а ця сторінка залишається покажчиком теми.