Файні тОвсті дівки, йо!: сільська екзотика проти міської гламурності

Файні тОвсті дівки, йо!: сільська екзотика проти міської гламурності, фонтан казок, Повість, Пригоди, Пригодницька повість, Психологічна проза, Тетяна Стрижевська, Ольга Кузнецова, книжки про дівчат, мода, одяг, романтична література, підліткова проза для дівчат, проблеми підлітків, кохання, школа, розваги

Модні журнали та соціальні мережі натякають, що влітку треба їхати «до найкращого готелю десь на узбережжі – з аквапарком, анімацією та безкінечним безалкогольним мохіто». Але цього літа Зоряні й Мілці випадає відпочинок у селищі Ясіня на Закарпатті, де на дванадцятилітніх київських подруг чекають не дуже гламурні канікули. Щоправда, у дівчат буде вдосталь часу, щоби зламати свої стереотипи про нудність і жахливість сільського відпочинку, поступово забити на модний макіяж, на своє дієтичне харчування і на інтернет (який у горах і без того погано ловить).

_______

На Закарпатті дійсно виявляється не гірше, ніж десь на Гоа, бо для міських дівчат усе там – суцільна екзотика: і кози, і церква, і навіть душ із відра. Це вже не кажучи про закарпатську говірку, яку подруги мало розуміють, і бабцю Катрю, стовідсоткову мольфарку, яка співає до своєї городини такі пісні, що та виростає за ніч, знається на секретних властивостях рослин (недоступних для всіх косметологів світу) і без зусиль робить так, що подруги починають їсти всю бабчину їжу. До того ж вона не розпитує про школу та хлопців (та й взагалі мало що говорить, крім як «файні товсті дівки») і навіть відпускає на сільську дискотеку – ідеальна бабця, яка виграє в обох мам і в Мілчиної міської бабусі з величезним відривом.

…сільська місцевість буває значно цікавішою, ніж це могла показати дівчатам шкільна програма: походити в закарпатській сукні до церкви – не менш круто, ніж одягнути сарі й піти в буддистський храм.

Оскільки сільський побут у книзі подається не як традиційний і нормативний, а як екзотичний, дівчата виявляють, що у світі є місця, де не діють правила модних журналів, де знати відмінність між еспадрильями й мокасинами – зайва інформація, і де словосполучення «товсті дівки» – не смертельна образа, а нічогенький комплімент. У такий спосіб Зоряна й Мілка засвоюють, що у світі існують культурні відмінності та що правила й норми не однакові для всіх навіть у межах однієї країни. А також бачать, що сільська місцевість буває значно цікавішою, ніж це могла показати дівчатам шкільна програма: походити в закарпатській сукні до церкви – не менш круто, ніж одягнути сарі й піти в буддистський храм. До того ж в Ясіні є хлопчик Мирко, а отже, шанс на любовні переживання принаймні для однієї з героїнь.

Окрім дослідження місцевості й «культурних реалій» селища, Зоряна та Мілка встигають подумати і про своє повсякденне життя: порозмірковувати про ідеальних хлопців (акторів) і про своїх менш ідеальних, але більш доступних однокласників; позгадувати про домальовані роги письменникам у шкільних підручниках і про всі мамські несправедливості. А ще подумати про дружбу, бо стосунки подруг побудована на чітких і не дуже справедливих принципах.

Якими б файними не були героїні цієї повісті, але між ними закралася тінь нерівності. Річ у тім, що Зоряна – типовий екстраверт, а Мілка – інтроверт. А про інтровертів у модних журналах, судячи з усього, не пишуть. Тому дівчина відчуває тільки недоліки цього типу особистості (сподіваємось, вона ще трохи підросте й відкриє для себе книжку Сьюзен Кейн «Сила інтровертів» або щось інше на цю тему). А поки Мілка інтуїтивно вловлює, що бути тихою і сором’язливою у сучасному світі не так престижно, й тихо заздрить розкутості Зоряни, підкоряючись її примхам та майже ніколи ні в чому не заперечуючи подрузі. Усе-таки Мілка не може з’їсти те, що не затвердила Зоряна, і не має права говорити з тим, із ким та не говорить. Але оскільки ми часто спостерігаємо за всіма ситуаціями через призму реакцій і думок саме Мілки, то можемо побачити, що вона не лише більш сором’язлива, а й більш вдумлива та раціональна. Тож місцями дівчинка таки вчиться говорити «ні» своїй подрузі й вчиняти так, як це вважає за краще вона. Зрештою, дружба – це ж не домінування й підкорення.

Такою насиченою й цікавою виходить дебютна дитяча повість Тетяни Стрижевської. Але до кінця довіритись авторці виходить не завжди – вона час від часу дозволяє собі по-панібратськи встряти у текст і висловити свою точку зору чи трошки поіронізувати. Наприклад, мимохідь прокоментувати, що «модний лук» – це «підбір модного дрантя», що звучить малоприємно у присутності персонажок, які й самі до кінця книжки зрозуміють, що їх дещо заносить в увазі до одягу й зовнішності.

…за межами міста з його глянцевими нормами, випічкою з «Сільпо» і домінуванням екстравертів є по-справжньому класне сільське життя.

Схожа річ відбувається і з їжею. Хоча присутнє в назві книжки слово «товсті» може викликати марні очікування, воно не означає, що героїні цієї повісті є товстунками (якщо глянути на ілюстрації, то все дуже навіть навпаки). А от тема їжі у книзі постійно і нав’язливо наздоганяє нас. Річ у тім, що мами Зоряни й Мілки поведені на дієтичному харчуванні, а дівчатка дуже сумлінно їх слухаються, тож, приїхавши до закарпатської бабці, перших кілька днів вернуть носи від свіжого хліба, сіркачів та інших жирних страв з екзотичними назвами. Потім, звісно, голод бере своє, а подруги з’ясовують, що це не така вже й погана їжа. Щоправда, при цьому авторка послідовно протиставляє сільську їжу київській, і в цьому нерівному поєдину київська їжа однозначно програє (вона не така смачна і не така натуральна), і можна тільки уявити, як воно буде повертатись дівчатам у це маленьке гастрономічне пекло.

До речі, у тексті є рушниця, яка так і не вистрілить (обережно, спойлер!): на початку Зоряна стверджує, що забронювала з маминої картки квиток для втечі (а вона достатньо рішуча, щоби дійсно таке зробити). Тож ми чекаємо, коли рушниця вистрілить, себто коли станеться поворотний момент і Зоряна використає той квиток. Або принаймні як дівчата будуть його повертати, щоби мами ні про що не довідались. Але до кінця повісті про план втечі всі забувають: бабчина їжа надто смачна, а дозвілля з Мирком надто приємне.

Насамкінець можна помітити, як крізь текст червоною ниткою проступає повідомлення: за межами міста з його глянцевими нормами, випічкою з «Сільпо» і домінуванням екстравертів є по-справжньому класне сільське життя. Там навіть хлопці симпатичніші за київських, адже, заглядаючись на Мирка, дівчата бачать, що, завдяки праці на городі,  у нього більш розвинене й м’язисте тіло, ніж у їхніх однокласників, які тільки у футбол грають (і то на комп’ютері). Якось навіть прикро стає за киян. Так і хочеться натякнути героїням, що і їхні однокласники скоро змужніють і почнуть качати собі м’язи у спортзалі. Не так швидко, але що вже поробиш.


Тетяна Стрижевська Файні товсті дівки, йо! / Тетяна Стрижевська. Художник Ольга Кузнецова. — Київ : Фонтан казок, 2017. — 192 с.

Тетяна Петренко
Тетяна Петренко
критикиня, літературознавиця