Вічний Вінні: історія одного ведмедика

Історія шаленого успіху й популярності Вінні-Пуха підтверджує, що зовсім не обов’язково знаходити формулу філософського каменю, винаходити чарівний еліксир і робити купу героїчних вчинків для того, аби жити вічно. Протягом майже 90 років “дурненьке ведмежа” (або ж “the bear with very little brain”) з’являється у житті кожної дитини – байдуже, прочитає вона бодай одне з оповідань Алана Александра Мілна, чи ні. У мультфільмах, кіно,  піснях, рекламі, на одязі, посуді й обгортках шоколаду – сьогодні Вінні-Пух та його друг Паць (чим не Дон Кіхот і Санчо Панса дитячої літератури?) є чи не найяскравішими прикладами того, як літературна історія може бути втягнута в процес безкінечного культуротворення. Сьогодні ми вирішили розповісти вам про образ Вінні-Пуха, але спершу – про те, як він взагалі з’явився.

Англієць Алан Александр Мілн про долю популярного автора дитліту ніколи не мріяв і, можливо, не став би відомим дитячим письменником, якби не дві події: звільнення з редакції сатиричного журналу “Панч” та поява сина – знайомого усім і кожному Крістофера Робіна. Відомо, що з сином Мілн проводив не так багато часу, як може здаватись його читачам, але саме завдяки йому в 1922 р. Мілн пише свій перший вірш для дітей під назвою «Versus». У 1924 р. він вже готовий видавати збірку дитячої поезії «Коли ми були зовсім маленькими», яка вперше познайомить читачів з Крістофером Робіном та його плюшевим ведмедиком. Разом з першою збіркою з’являється необхідність в ілюстраторі. Один знайомий з часів роботи в  редакції художник порекомендував Мілну Шепарда – дуже успішного політичного карикатуриста з того ж таки журналу “Панч”. Як і Мілн, Шепард ніколи не мріяв ні про майбутнє кнжкового ілюстратора, ні про славу творця найвідомішого дитячого образу, але доля вирішила інакше.

Історія Вінні-Пуха розпочинається лише у 1926 році, коли в лондонському видавництві Methuen & Co виходить книга “Вінні Пух” з ілюстраціями Шепарда. Хоча Вінні-Пуха для першого розділу книги, надрукованого у 1925 році в “Лондонських вечірніх новинах”, намалював ілюстратор дитячих книжок Дж. Г. Доуд, Мілн вирішив, що для повного видання книги малюнки повинен зробити саме Шепард. 

Професійний художник-карикатурист, Шепард малював свої ескізи до «Вінні-Пуха» з натури. І це було зовсім не складно, адже і Паць, і віслюк Іа, і Кенга, і Крихітка Ру, і Тигра – усе це були реальні іграшки Робіна, останні з яких придбали спеціально для розвитку сюжету. Прототипом Вінні-Пуха був плюшевий ведмедик, подарований Крістоферу Робіну на перший день народження. Але Шепард вирішив намалювати не його, а ведмедика з красномовним іменем Буркотун – іграшку, що належала його власному сину. Що стосується Кролика і Сови (яка, до речі, в оригіналі чоловік!), то вони були «справжніми» тваринами, які проживали в Ешдаунському лісі, біля якого мешкала родина Мілнів. Саме тому ці персонажі намальовані більш реалістично.

Не без допомоги Шепарда Вінні-Пух Алана Александра Мілна став одним із вічних образів дитячої літератури, який без жодних проблем долає кордони національних культур, поєднується з іншими системами образів, постійно актуалізується, змінюється але завжди залишається впізнаваним. Перші “модифікації” Вінні Пуха відбулися у Сполучених Штатах. Історія про іграшкового ведмедика привернула увагу бізнесмена, продюсера і трохи художника Стівена Слезінджера. Саме завдяки Слезінджеру, який придбав комерційні права на Вінні Пуха у 1930, історія А.А. Мілна стає кольоровою, а сам Пух перетворюється на жовтуватого ведмедика у червоній сорочці.

У 1960 році, після смерті Слезінджера, його дружина Ширлі запустила власну загальнонаціональну кампанію ліцензування і  продала ліцензію компанії Волта Діснея, які створили кілька повнометражних фільмів (останній вийшов у 2011 р.), мультсеріал і перетворили Вінні-Пуха на справжнісінький бренд.

Доля Вінні-Пуха в Україні склалася ще цікавіше. До Всесвітньої Конвенції про авторське право Радянський Союз приєднався  лише в 1973 році, тому і переклади, й ілюстрації Вінні-Пуха вражають своїм різноманіттям.
Перша спроба перекласти «Вінні-Пуха» для радянських читачів (звісно ж, що російською мовою) була здійснена А. Колтиніною та О. Галаніною для журналу «Мурзилка» у 1939 році.  Це було оповідання про плюшевого ведмедика Крістофера Робіна та бджоли, яку Олексій Лаптєв проілюстрував у цілком шепардівському стилі: іграшкові герої нагадували радянські іграшки того часу, а справжні тварини – справжніх тварин.

У 1958 р. у “Мурзилці” виходить переклад цієї ж частини книги про Вінні-Пуха (Вінні -Плюха), але в перекладі Бориса Заходера та з ілюстраціями А. Єлісєєва і М. Скобелєва, на яких обтяжені радянським побутом персонажі Мілнівської історії не відрізняються від інших радянських героїв цього часу.

У 1960 р. Борис Заходер закінчує перекладати історії про Вінні Пуха (хоча цей переказ дуже складно назвати перекладом), і у видавництві “Детский мир” з’являється книга з ілюстраціями Аліси Порет, на яких віслючок Іа схожий на кавкакарапузик Паць одягнений у червоний з білими горохами комбінезончик (чи не в подібні костюмчики вдягали радянських дівчаток?).

Згодом, на теренах СРСР з’являється славнозвісний мультсеріал режисера Федора Хитрука з анімацією художника Едуарда Назарова. Зі створеного за сценарієм Бориса Заходера мультфільму зникає чимало цікавих та ключових деталей, зокрема й Крістофер Робін.

У 1986 р. виходить книга “Винни-Пух и все-все-все” з веселими ілюстраціями Віктора Чижикова, у 1989 р. –  з ілюстраціями Бориса Діодорова (які чимось нагадують малюнки Рендольфа Кальдекотта), але саме товстенький  Вінні Пух Едуарда Назарова, який говорить голосом Євгенія Леонова, став ключовим для культури СРСР, а згодом і Росії.

Вінні-Пух Віктора Чижикова з добрими й товстими героями:

Малюнки Бориса Діодорова до видання 1989 роках нагадують класичні ілюстрації англійського дитліту.

Перший і, на мою думку, найкращий переклад Вінні-Пуха українською здійснив у 1974 р. Леонід Солонько (перевиданий у 2001 та 2003 році видавництвом “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”).

Видання 1974 р. супроводжували малюнки українського графіка Валентина Чернухи. Попри чудове виконання, для дитячої книги ці ілюстрації видаються дещо складними і до самої історії не дуже підходять. Можливо, саме тому вони і не пройшли випробування часом.

Утім, створити образ українського Вінні-Пуха не вдалося і в Олега Петренка-Заневського, який ілюстрував книгу “Вінні-Пух і всі-всі-всі” видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

Нещодавно у видавництві «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» з’явилося подарункове видання  книжки «Вінні-Пух і всі-всі-всі» з ілюстраціям Шепарда та перекладом українською Інни Мельніцької, Ігоря Ільїна й Олександра Кальніченко. Наскільки переклад вдалий, ви можете дізнатися, прочитавши уривок з книжки тут. 

Про інші україномовні видання, на жаль, краще просто промовчати. Хочеться вірити, що вже зовсім скоро українські читачі зможуть насолоджуватись ще не одним виданням з історіями про Вінні-Пуха у якісному перекладі та з красивими українськими ілюстраціями!