Історія кохання й успіху Маргарити Закмаєр
Трилогія “Маргаритко, моя квітко” австрійки Крістіне Нестлінґер вважається одним з найкращих сучасних підліткових текстів. Це історія дорослішання Маргарити Закмаєр, дівчини з типової родини, де тато працює і заробляє гроші, а мати доглядає за трьома дітьми й усіляко дбає про добробут родини. Життя Маргарити було б цілковито безхмарним, коли б не зайва вага…
Щиро кажучи, усі Закмаєри гладкі, та родині товстунів – Закам-Рюкзакам, як прозвав їх сусіда, – добре разом. Хіба що постійні кпини однолітків не дають спокою чотирнадцятилітній дівчині. Але ось одного дня мама, Елізабет, повернувшись із зустрічі однокласників, кардинально змінює усе їхнє життя: вона сідає на дієту. Такий безневинний, на перший погляд, крок дозволяє авторці провести свою героїню через низку найрізноманітніших конфліктів і скрутних ситуацій, в яких може опинитися сучасний підліток: непорозуміння між батьками, домашні сварки, загроза розлучення, життя окремо, навчання і працевлаштування мами, проблеми з молодшим братом тощо.
Пишучи для підліткової аудиторії, Нестлінґер не оминає дражливих тем, все ще табуйованих у нашому цнотливому суспільстві. У романі йдеться і про секс, і про небезпеку венеричних захворювань, і про зраду, як подружню, так і хлопця чи дівчини. Що й казати, коли уся третя, заключна, частина книжки переважно присвячена складному вибору між двома кардинально різними захопленнями Маргарити – софті Гінцелем і мачо Флоріаном Кальбом. І поки дівчина вагається, вона спокійнісінько зустрічається з обома.
Усі ці “дорослі” проблеми могли б видатися надто викличними у підлітковій книжці, якби Нестлінґер не вдалося майстерно зобразити модель родинних стосунків, побудованих на діалозі та взаємній довірі. Попри сімейні чвари, Маргарита у будь-яку мить може поговорити з матір’ю чи татом про те, що її турбує. Вона не боїться розповісти про те, як Фабіан мацав її груди, чи попросити поради щодо стосунків з Гінцелем. Більше того, батьки теж зазвичай дослухаються до її розумних і спостережливих зауваг. І хоча тато вперто не бажає змінюватися за нових життєвих обставин, дівчина розуміє його і ні в чому не звинувачує.
Маргарита – любляча і уважна старша сестра, слухняна донька, юна підприємлива бізнеследі. Разом з тим, її життя – цікаве, повне переживань і пригод, у тому числі любовних. Така головна героїня переконує молоду аудиторію Нестлінґер, що для того, аби бути успішною, цікавою, мати друзів і весело проводити з ними час, не обов’язково постійно бунтувати і йти супроти суспільства. Ця відверто моралізаторська ідея не відразу впадає у вічі завдяки цікавому сюжету, швидкому руху подій, різноплановим персонажам. Роман не перетворюється на педагогічний посібник – і це чудово!
“Маргаритко, моя квітко” не пропонує чогось особливо свіжого й оригінального в естетичному плані. Це якісний сучасний масліт із захопливим сюжетом, добре прописаними персонажами і обов’язковим щасливим кінцем. Переклад такого тексту українською є безперечним здобутком нашої книжкової індустрії, хоча до заповнення цієї великої ніші – байдуже українськими чи перекладними текстами – ще дуже далеко.
На жаль, поліграфія та переклад яскраво показують проблеми українського книговидання для підлітків. Передусім, потрібно сказати кілька слів про обкладинку. Кілька недобрих слів. Хоча невикористання оригінальної обкладинки є поширеною практикою, вибір редакції, як мінімум дивує: ніжна, солодкава назва безперечно гармоніює з надміру худою, романтичною дівчинкою з хмаринкою білявого волосся, однак взагалі не пасує до історії про від початку гладку Маргариту, і навряд чи привабить 13-14-річну потенційну аудиторію. Як на мене, навіть зобразивши друзів-неформалів дівчини, видавці досягли б більшого успіху та, ймовірно, кращих продажів.
Інша заувага стосується безпосередньо перекладу. Попри загалом позитивне враження від нього, неприємно вражають окремі ляпи перекладача. Приміром, назва, яка в оригіналі звучить “Гретхен Закмаєр”. Так, усі ми знаємо, що Гретхен і Маргарита – це варіанти одного імені, але відкіля тоді з’являється “моя квітка”? Ось ця надмірна солодкавість, літературність проявляється майже у всьому. Пригадайте, будь ласка, як часто ви вживаєте слово “черево”, “черевань”? Не найпопулярніше слово в українській мові наразі. Навіть “пузо” і “пузань” звучать природніше. А чи багато дорослих читачів знають, що таке “рінь”? Боронь боже, звинувачувати когось у невігластві, але тричі порівнючи описуючи Маргаритині очі, “сірі, як дунайська рінь”, варто було б у зносці пояснити, що це звичайна річна галька. Десь до початку другої частини текст стає менш солодкавий, більш “рівний” і справді схожий на нормальну “людську мову”. Очевидно, необхідно написати і перекласти ще не один підлітковий роман, аби виробити вдалий, відповідний цьому жанру мовний стиль.
А роман Крістіне Нестлінґер отримує від Букмолі 4 тверді мольки