Солоні поцілунки: гойдалки нашого дихання

"Солоні поцілунки", Оля Купріян, повість для підлітків, кохання у школі, дружба, підліткові проблеми, що читати підліткам, книжки для підлітків, проблеми з батьками, стосунки з друзями та коханими

Писати про підлітків – це давній тренд у літературі. Проте більшість книжок про тінейджерів – у дусі «15-літнього капітана» Жюля Верна чи «Пітера Пена» Джеймса Баррі. Яскраві, захопливі і… нереальні. Ніхто не каже, що пригодницька література нецікава або непотрібна. Але це все ж наратив, який добре споглядати зі сторони – як оповідь про пригоди далеких юнаків з далеких часів, як опис ситуацій, у які ти ніколи не потрапиш, як виставу, яку дивишся з глядацької зали свого буденного, звичайного (сірого?) життя.
Можна заперечити, що є ж «Над прірвою у житі» Селінджера – куди вже ближче до реальних думок звичайного підлітка. Проте тоді виникає проблема ґендеру: звичайно, у кожному з нас є трохи Голдена Колфілда, але все ж дівчата теж хочуть бути героїнями оповідань і романів. Діяти, а не лише спостерігати. А ще є «Пеппі Довгапанчоха», «Енн з зелених дахів» – але у фокусі цих оповідей дорослішання насамперед інтелектуальне й емоційне, а не фізичне. А останнє для підлітка – не менш важливе.

Останніми роками ситуація, на щастя, змінюється, і у нас починають з’являтися перекладні видання, які і піднімають тему фізичного дорослішання, і акцентують на проблемах сучасної молоді, і водночас пропонують нам дієвих персонажів-дівчат. До того ж нарешті руйнують стереотипи щодо нібито неіснування дівочої дружби, «порядної» пасивності дівчат у стосунках або неможливості щастя без коханого поруч. Це і «Йорґен + Анна = любов» Віґдіс Йорт, і «Абсолютно нецілована» Ніни Елізабет Ґрьонтведт і перший продукт «Видавництва» «Бути мною» Анни Хьоґлунд. Тож «Солоні поцілунки» Ольги Купріян – у тренді. Про що ж цей тренд?

…з висоти дорослого віку може видатися, ніби ситуації не тягнуть на «екзистенційний вибір» у дусі Сартра. Проте варто пригадати власні переживання у 15, і починаєш розуміти біль Мілки і її бажання сховатися від світу.

Передусім – про раптові зміни, які трапляються, коли ти найменше на них чекаєш. Коли ти точно (тільки не сьогодні!) до них не готовий. У кінематографі є поняття кліфхенґеру (буквально «гак на скелі») – неочікуваний поворот сюжету, на якому обривається серія або фільм. Життя головної героїні Мілки – суцільний кліфхенґер. Сьогодні – червона сукня, босоніжки на підборах, браслет від бойфренда. І за мить – контрольна з біології (а все ж так добре починалося!), хлопець обирає не побачення, а виставку своєї мами-художниці, підслухана новина про розлучення батьків. Неприємності накопичуються, наче сніжний ком, і у певний момент Мілка вже думає не про дорослішання, а про подолання і прийняття власної долі. Звичайно, з висоти дорослого віку може видатися, ніби ситуації не тягнуть на «екзистенційний вибір» у дусі Сартра. Проте варто пригадати власні переживання у 15, і починаєш розуміти біль Мілки і її бажання сховатися від світу.

Головна героїня «Солоних поцілунків» живе у сучасному світі, у світі нас з вами, а не романтизованому минулому: дивиться «Дівчат Ґілмор», слухає «Muse» і все відчуває напрочуд гостро. Якщо неприємності – до «безодня розпуки», якщо радість – то «квиток у щастя». Проте так само, як і безлічі попередніх поколінь, їй доводиться проходити всі етапи дорослішання.
Насамперед Мілка вчиться відпускати – напевне, найскладніше з усіх «дорослих» вмінь. Відпускати батька, який хоче жити з іншою жінкою, іншою Людою, хлопця, який більше не сниться, подруг, з якими втрачаєш точки дотику, найближчого друга Сашка, який раптово змінюється при зустрічі. Інше важливе вміння – не ховатися і не затуляти вуха, навіть коли точно знаєш, що знання стануть для тебе болючим випробуванням. Цього вміння бракує і багатьом дорослим – це одна з важливих ідей «Солоних поцілунків». Адже батьки, приховуючи майбутнє розлучення від доньки, не стільки хвилюються за неї (хоча саме так пояснюють свою нерішучість одне одному), скільки бояться промовити правду вголос самі. Адже висловлене стає реальністю і втілюється у життя.

"Солоні поцілунки", Оля Купріян, повість для підлітків, кохання у школі, дружба, підліткові проблеми, що читати підліткам, книжки для підлітків, проблеми з батьками, стосунки з друзями та коханими

Упродовж всього оповідання Мілці доводиться змінювати свої погляди на світ: визнати, що інша Люда, до якої пішов тато, насправді нормальна, що чужа дитина, яка, на перший погляд хоче замінити батькові померлого сина, може стати другом, що іноді ти поводилася з найближчою подругою егоїстично, що відмінник з твого класу – не такий вже провальний проект, якщо йдеться про стосунки.

І виявляється, що ні романтичне суперництво, ні різниця у соціальному статусі, ні навіть різні навчальні заклади жіночій дружбі не завадять. Адже це неймовірно сильний союз, хай і не настільки міфологізований, як умовне чоловіче братерство.

Від проблем Мілка ховається у листах: друзям, Сашкові, з яким просиділа перші три роки за партою, бойфренду Богданові, якому ніколи не відправить такі відверті зізнання, померлому братові Глібу, якому Мілка довіряла найбільше. І це не виглядає анахронізмом, адже листи, які відправить, Мілка пише мейлом, і лише ті, що лишаться на дні скрині або під антонівкою назавжди, – ручкою на папері. Невідправлені листи – образ, який однаково добре працює як у детективно-психологічних новелах Едгара По, так і в «Солоних поцілунках». Невідправлені, бо страшно, бо не хочеш віддати з листами частину себе, бо кожен хибний крок видається фатальним. По факт наявності листа іноді важливіший за зміст.

А ще це оповідь про справжню дружбу між дівчатами: як стосунки міцніють, проходять через випробування і стають справжнім сестринством. І виявляється, що ні романтичне суперництво, ні різниця у соціальному статусі, ні навіть різні навчальні заклади жіночій дружбі не завадять. Адже це неймовірно сильний союз, хай і не настільки міфологізований, як умовне чоловіче братерство.

…юність – це гойдалка, і зазвичай зовсім не крилата, як у фільмі «Пригоди Електроніка».

Можливо, доречніше цей роман виглядав би у мережі: уривки з щоденника, листів, смсок – суцільний гіпертекст. Такі твори варто реально або подумки дописувати самому, особливо коли тобі 15. Проте і звичний паперовий формат підлітки оцінять.

Таке, звичайно, це текст для певного типу читача визначеного віку. Юного, захопленого, закоханого. Проте саме таких підліткових оповідей нам не вистачає. Адже юність – це гойдалка, і зазвичай зовсім не крилата, як у фільмі «Пригоди Електроніка». Спочатку злітаєш вгору, а потім на тебе може чекати дуже болюче падіння. І від цього не врятує жодна книжка. Однак атмосферу «гойдалки» Ользі Купріян таки вдалося передати.


Ольга Купріян Солоні поцілунки / Ольга Купріян. — К. : «Академія», 2016. — 128 с.

Богдана Романцова
Богдана Романцова

літературознавиця