«Зайчикове щастя», або Відповідь для невибагливих

зайчикове щастя, лариса ніцой, христина лукащук, видавництво чорні вівці, білінгва, книжка-картинка

Минулого 2015 року лави «малих видавців» поповнили кілька нових яскравих імен. Зокрема, дуже тішить поява у видавництві «Рабарбар» перекладів унікально проілюстрованої енциклопедії Стіва Дженкінса «Книга про тварин» і сонної книжечки Бріґітте Венінґер і Юсуке Йонецу «На добраніч, Норі». Одеські «Три мурашки» дебютували розвивальною «Книжкою для всіх, хто любить дні народження» та сезонними – осінніми, літніми тощо – «Прогулянками Тобі». Молоде дитяче арт-видавництво з Чернівців «Чорні вівці» наразі мають 2 книжки – «Зайчикове щастя» та білінгву «У царстві Лева» – та готують до друку «Синю парасолю» Оксани Лущевської й Ольги Гаврилової. Власне, сьогодні мова піде про один з цих дебютів, а саме – про «Зайчикове щастя», написане досвідченою авторкою Ларисою Ніцой і проілюстроване Христиною Лукащук.

зайчикове щастя, лариса ніцой, христина лукащук, видавництво чорні вівці

Як показує покупцеві/читачеві мімішна овечка з табличкою на обкладинці, ця книжка призначена для малечі віком 4+. Крім того, на першій розгортці діти самі мають нагоду порахувати овечок, аби дізнатися, для якого віку цей текст. Мені такий інтерактивний прийом, як і маленька симпатична вівця на обкладинці дуже сподобалися. Натомість ілюстрації та зміст книжки справляють неоднозначне враження.

зайчикове щастя, лариса ніцой, христина лукащук, видавництво чорні вівці, білінгва, книжка-картинка

Безперечно імпонує амбітність і глибина обраної теми: авторка розмірковує над тим, що таке щастя, як його пізнати, наскільки це універсальне чи відносне поняття. На жаль, потенціал таких питань слабко реалізований у сюжеті. Власне, після сакраментальної татової фрази: «Яке щастя! Я знайшов ціле поле моркви!» та маминої сентенції «У кожного щастя своє!» допитливий Зайчик вирушає у подорож лісом, шукаючи відповіді на одвічне запитання: що таке щастя? Дорогою йому трапляються різні тварини, які дають однаково передбачувані відповіді. Так, козенятка щасливі хрумати капустку, для ведмедя найбільше щастя – ласувати медом, а білочці лише б натягати побільше горішків і гризти їх взимку в дуплі. Качки трохи вибиваються із загальної тенденції «щастя = їжа»: вони пропонують Зайчикові навчитися плавати, аби пізнати щастя. Як бачимо, опрацьовуючи досить симпатичну, хоч і не нову ідею «У кожного своє щастя», авторка пішла шляхом примітивізації та спрощення. Задоволення базових потреб – ось що таке щастя для більшості. Лише деякі з персонажів отримують задоволення від діяльності. Головний герой книжки Зайчик узагалі не виявляє інтересу до існування – він відкидає усі ідеї як недосконалі, не бажаючи перевірити їх і не намагаючись зрозуміти іншого/Іншого.

зайчикове щастя, лариса ніцой, христина лукащук, видавництво чорні вівці, білінгва, книжка-картинка

А уявіть на хвилинку, якби він знайшов себе у плаванні чи відкрив насолоду ласувати свіжим медом і згодом став відомим на весь ліс дегустатором цього солодкого наїдку! Прикро, що авторка, як і її персонаж, нехтує захопливими можливостями, обираючи передбачуваний і банальний шлях розвитку сюжету: старий-престарий Бобер радить малому повертатися додому, де «щастя невдовзі саме до тебе прийде». І справді, у маминих обіймах Зайчик нарешті почувається щасливим. Іншими словами, активний самостійний пошук своєї ідентичності, свого шляху не призводить до щастя, а єдиний «нормальний» спосіб існування дитини – це цілковита залежність від матері (дорослого) як у фізичному, так і у духовному благополуччі.

зайчикове щастя, лариса ніцой, христина лукащук, видавництво чорні вівці, білінгва, книжка-картинка

Ілюстрації до «Зайчикового щастя» виконані у приємних пастельних тонах, які загалом відповідають спокійному, врівноваженому настрою книжки. Щоправда, усі тварини намальовані в одній манері, з дуже схожими мордочками. Виразні, впізнавані образи тварин зробили б книжку більш пізнавальною для малечі.

За що напевно варто ганити Христину Лукащук, то це за прикру невідповідність тексту й ілюстрацій. По-перше, головний герой Зайчик на її малюнках носить сукню з милим морквяним принтом і має стрижку каре та квіти у волоссі. Ця гендерна невизначеність не є результатом усвідомленого вибору авторки, її творчим рішенням, а скоріше наслідком не досить сумлінного ставлення до тексту та книжки у цілому. По-друге, та сама недбалість помітна у багатьох деталях. До прикладу, за текстом Зайчик упродовж усієї подорожі лише ходить і стрибає, проте на ілюстраціях бачимо… велосипед. Звідкіля цей улюбленець хіпстерів там узявся? Навіщо було йти пішки, якщо можна під’їхати?

зайчикове щастя, лариса ніцой, христина лукащук, видавництво чорні вівці, білінгва, книжка-картинка

Ще один недогляд на картинці з ведмедем. Читаємо: «Добрий день! – тяжко видихнув Ведмідь, бо таки стомився важкого вулика нести». Дивлячись на велетенського ведмедя та манюсінький вулик у його лапах (теж чомусь дрібнесеньких) не ймеш віри, що здоровань таки стомився (а може, справа у маленьких лапах?).  Ці та багато інших питань без відповідей зринають у голові уважного читача. А саме такими є діти-читачі. То чому ж авторка, ілюстраторка та видавці так наполегливо нехтують ними?

До слова про видавців, які лише набираються досвіду. Один з найпомітніших поліграфічних недоліків – це те, що картинки на сусідніх сторінках не завжди збігаються. Як наслідок – білі смуги посеред кольорових ілюстрацій і зсунуті вбік заячі вушка.

зайчикове щастя, лариса ніцой, христина лукащук, видавництво чорні вівці, білінгва, книжка-картинка

Попри ці прикрі непорозуміння (яких – я впевнена! – ми не побачимо у наступних книжках чернівчан), поява «Чорних овець» як спеціалізованого дитячого видавництва на українському книжковому ринку неймовірно тішить. Зичимо їм творчого та комерційного успіху!

А книжка Лариси Ніцой «Зайчикове щастя» з ілюстраціями Христини Лукащук за примітивний сюжет і недбалі ілюстрації отримує 2 мольки.

Ірина Комаренець
Ірина Комаренець

літературознавиця