«Щоденник кота-вбивці»: пухнастий янгол і хижий звір
Ой, да ладно, я вас умоляю. Да, я убил птицу. Ну так повесьте меня! В конце концов, я же кот. По сути дела, это моя работа — подстерегать в саду пухлые, нежные — нямр-ням — пернатые пирожки, которые с трудом перепархивают с одной живой изгороди на другую. И что, скажите, мне было делать, когда один такой утыканный перьями малыш прямо-таки ринулся мне в пасть? Говорю вам, он приземлился мне на лапы. Он мог меня поранить!
так починається перша історія про кота, щоденники якого потрапили до Букмольчиної бібліотеки.
Насправді, «Щоденник кота-вбивці» — це лише перша з серії з п’ятьох невеликих історій про кота Тафі, написаних англійською письменницею Енн Файн протягом п’ятнадцяти років (The Diary of a Killer Cat, 1994; The Return of the Killer Cat, 2003; The Killer Cat Strikes Back, 2007; The Killer Cat’s Birthday Bash, 2008; The Killer Cat’s Christmas, 2009). Сьогоднішня розмова стосуватиметься перших двох щоденників, виданих у 2011 році видавництвом «Самокат» у чудовому картонному оформленні з не менш чудовими ілюстраціями Катерини Андрєєвої.
«Щоденник(и) кота-вбивці» істотно відрізняються від тих щоденників, про які ми розповідали раніше. Перш за все, як ви вже зрозуміли, належать вони коту. Коту, який не друкує тексти на клавіатурі, не занотовує їх до блокнотів чи зошитів (читача взагалі до таємничого процесу появи щоденника не посвячують), а просто розповідає курйозні випадки з власного життя так, ніби спілкується з одним із своїх кото-друзів на даху сусідського будинку. Тож не дивно, що після прочитання вже кількох перших сторінок читача настільки захоплює історія капосних і не дуже капосних вчинків Тафі, що відкласти книжку просто неможливо.
Сюжет першого щоденника — це низка анекдотичних ситуацій, які відбуваються у житті домашнього улюбленця Тафі протягом шести днів і перетворюють його з кота-звичайного на кота-вбивцю. Загалом, маємо справжню детективну історію з жертвами, підозрюваними і несподіваною розв’язкою. Попри усі побоювання, смерті пташки, мишки і сусідського кролика Шльопа (в ориг. Thumper) не просто не відлякують, а навіть викликають сміх. Нещасних тваринок, звісно ж, шкода, але з позиції Тафі усе відбувається цілком правильно і закономірно: так уже влаштовано наш світ, у якому коти — це не зовсім невинні милі пухнастики. До того ж, не в усіх вбивствах Тафі дійсно є винним…
Як і будь-який кіт, Тафі — тварина амбітна, сповнена особистої гідності та самоповаги. Належністю до родини симпатичних хижих ссавців він не просто пишається, але й постійно користується. Для Тафі «кіт» — це найуніверсальніше у світі виправдання. Так, він вбив пташку і приніс її додому. Вак, він подряпав нещасну ветеринарку і налякав хворого тер’єра. Так, він влаштував гармидер на подвір’ї і всю ніч не давав нікому спати. Але чого від нього ще очікувати? Він же кіт. І, як у будь-якого кота, у Тафі є чіткі уявлення про те, як має виглядати клумба, що потрібно робити з диваном і хто насправді є хазяїном удома.
Жалобы, жалобы, жалобы.
Не пойму, зачем было заводить кота, если без конца жаловаться?
У другому щоденнику («Повернення кота-вбивці») Тафі вже не доводиться нікого вбивати — він сам перетворюється у певному сенсі на жертву. Спершу йому доводиться стати заручником священника. Не дуже приємного пана і зовсім не великого шанувальника котячих, який доглядає за Тафі, поки Еллі та її батьки у від’їзді. Потім бідолаха Тафі потрапляє у солодкий полон сусідської дівчинки Мелані, де заради рибки, хвостиків від ковбаски і вершків жертвує усіма своїми принципами й гідністю.
Ну давайте, давайте. Издевайтесь. Да, вид у меня в этом кружевном чепце был немного инфантильный. И кукольная ночная рубашка с рюшками была мне великовата. Ну и что вы со мной сделаете? Лишите права на участие в показе мод?
Незважаючи на те, що жанр щоденника передбачає певну інтимність (як процесу написання, так і прочитання), «Щоденник кота-вбивці» та «Повернення кота-вбивці» просто створені для того, аби їх читали вголос. Особливо, у перекладі Діни Крупської, яка нагородила Тафі одеським колоритом і неперевершеним «Я вас умоляю!» (укр. — Я вас благаю!). У будь-якому разі, насолоджуватися надзвичайно легким та іронічним текстом мовчки навряд у когось вийде, адже життєва філософія кота Тафі, тонкощі людських стосунків, які головний герой, як Апулеїв золотий віслюк, випадково помічає, і постійні непорозуміння між домашнім улюбленцем та його власниками змушують час до часу голосно сміятися. Тож єдиним недоліком книжки я б вважала лише те, що прочитується вона надто швидко.
За хороший англійський гумор книга отримує від Букмолі 5 мольок
Міра Київська
авторка, редакторка сайту Букмоль
