«Крадійка книжок»: про Слова, з яких складається Життя
Роман «Крадійка книжок» розповідає про життя дівчинки під час війни. Автор книги, австралійський письменник Маркус Зузак, не загострює увагу читачів на тому, що це якась особлива героїня, навпаки, Лізель Мемінгер – звичайна сирота. Змушена вперше познайомитися зі Смертю, вона втрачає рідну матір назавжди, але й знаходить нову родину – грубу «жінку-шафу» Розу та чоловіка зі срібними очима Ганса. Із «Крадійкою книжок» так чи інашке задумуєшся про відносини у власному домі та переосмислюєш значення вислову «батьківська любов».
Звичайно, автор роману маніпулює жалістю, проте оригінальний спосіб оповіді певною мірою нівелює це враження. Історія героїв з вкрапленнями коментарів автора та Смерті, з невеликими «спойлерами», якими Зузак немов дражнить читачів, то забігаючи зі смертями персонажів зовсім наперед, то знову згадуючи про події в останню мить. Тим не менш, ще з перших сторінок Зузак змушує читачів перейнятися до Лізель певними почуттями. Спочатку це лише жалість. Та згодом, дізнаючись про різні подіїї й обставини життя дівчини, як от про стосунки з татом Хансом чи знайомство з розбишакою Руді, Лізель постає вже більш сміливою та кумедною дівчиною, силі духу якої кожен може інколи позаздрити.
Кадр з екранізації роману режисера Брайана Персиваля
А на периферії всього цього – нацистська Німеччина. Та сама, що у багатьох інших книгах описана, як кровожерна та жахлива країна з такими ж жителями. Однак, читаючи саме цей твір, де усі події розгортаються в Німеччині часів Другої світової, читач довідується, що німці також страждали від війни.
Ще однією з особливостей книги є її оповідач. Історію крадійки книг нам розповідає сама Смерть. Проте автор показує, що додаток «сама» тут просто недоречний. Смерть у творі не є чимось особливим, він немов переконує читачів, що він і не «забирає» життя, він – лише слуга війни, лише інструмент, хоч і найвідданіший… І саме тому тільки Смерть може повною мірою оцінити людину. Її красу, потворство, і в той же час «здоровий глузд, якого людині вистачає хоча б померти». Неабияк переосмислюється роль смерті, сенс існування кожної особистості в цілому та окремо.
Та майстерність Зузака, як на мене, полягає в іншому. Література – це мистецтво слова. І Маркус Зузак ним володіє. Його неперевершені описи, порівняння, фантазійність, що межує з чарівною «дитячою». «Небо кольору темного шоколаду», «картонні хмари», «у повітрі розбризкується крик»… Так, спершу здається, що ці речі просто несумісні. Але автор змушує повірити у ці описи, і вони ніби живі, квітнуть фарбами в уяві читача.
Особисто я не могла відірватися від читання твору. І кожен епізод досі відгукується теплом у моєму серці. Немов це події мого життя. Я пам’ятаю подорожі Лізель із Руді, жахливий гороховий суп, складочки й подих акордеону, очікування в бомбосховищі, переживання за «брудного» єврея з чистим серцем та слова.
Для мене роман Маркуса Зузака “Крадійка книжок” – це книга про слова. Про слова, які не тільки вимовляють, а з яких складають життя. Про слова, які однаково створюють війну і втішають людей у бомбосховищі. Про слова, які можна не говорити нещасному єврею, якому маленька німецька дівчинка дає хліб, коли той іде дорогою до концтабору. Про слова любові, які вже не скажеш юнаку з волоссям кольору лимонів. Про слова краси, які вже не скажеш грубій квадратній матері Розі. І про слова надзвичайної поваги до людини, чиї сріблясті очі вже ніколи не зігріють поглядом.
Маркус Зузак Крадійка книжок / текст Маркус Зузак, ілюстрації Наталії Гоїн / переклад з англ. Наталії Гоїн. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 416 с.
