Про роботів, собак і комікси: «Робо-мрії» Сари Варон

Скептики коміксів часто не беруть до уваги різноманітність цього, як і решти, літературних жанрів. Якщо вам не вподоби екшн або супергерої, це – не привід розчаровуватися у коміксах, бо медитативних історій, де не фігурує жоден із людей Х аж ніяк не менше. У деяких із таких коміксів навіть немає тексту у славетних бульбашках, за винятком кількох десятків вигуків і звуконаслідувань на всю книжку, як-от у «Робо-мріях» (Robot Dreams, 2007) художниці Сари Варон (Sara Varon).

Історія оповідає про не просту дружбу Робота і Пса, який придбав та власноруч зібрав собі друга. «Робо-мрії» складається з 13 розділів-місяців і охоплює рік із життя друзів, ще-поки-друзів, досі-друзів, друзів(?), колишніх-друзів. Усе починається тоді, коли одного серпневого дня найліпші друзі Робот і Пес вирушають на пляж: забувши на мить, що він – робот, Робот удосталь плаває у морі та грає у м’яч із Псом. Вклавшись на рушнику, щоби добре висохнути на сонці, Робот авжеж миттю іржавіє і не може поворухнутися.

Що ж робить Пес? Пес повертається додому сам – згодом, відчуваючи власну провину, він звичайно повернеться, та пляж уже зачинять на зимовий період. Що ж у цей час робить Робот? Робот мріє: про те, як повернеться додому і возз’єднається з Псом, уявляє, що сталося, якби він тоді не викупався у морі, переживає, що Пес уже знайшов собі нового друга.

Тут я спинюся і не переповідатиму далі сюжет, адже це значило б забагато перекладу малюнків словами, а отже і моєї інтерпретації. А також бо сподіваюся, що ви колись прочитаєте «Робо-мрії» – одну з найреалістичніших історій про дружбу і розставання, «самість» і самотність.

Букмоль

"тебе з'їмо ми вмить" ©