Роман «Ями»: у пошуках справжніх скарбів

   Наскільки глибоко потрібно копати, аби знайти справжнього себе? Аби змінити долю і з невдахи перетворитися на переможця? Якби ці питання ми поставили Стенлі Ілнетсу, головному герою роману Луїса Сашара «Ями» («Holes»,1998), він відповів би дуже конкретно — рівно півтора метри вглиб і стільки ж ушир — від кінчика лопати і до її вершечка. А от на питання про кількість спроб очікувати якоїсь конкретики було б марно. «Копай, поки не знайдеш щось цікаве, — сказав би один з підопічних табору «Зелене озеро», — головне, не забувай, що перша яма — вона найскладніша». На відміну від першої сторінки роману «Ями», адже у книзі Луїса Сашара є усе, що необхідно для зацікавлення читача. Пошуки скарбів, інтриги, романтичні історії про злочинців, неочікувані повороти сюжету і несподівані паралелі, комічні, трагічні та фантастичні елементи — роман хочеться прочитати за один раз. А потім забути і прочитати ще раз.

   За шістнадцять років існування захоплива історія Луїса Сашара про Стенлі Ілнетса здобула дві престижні у США нагороди: медаль Ньюбері та Національну книжкову преміу, була екранізована кіностудією Волта Діснея (одну з ролей в одноіменному фільмі зіграла Сігурні Вівер) та доповнилася сиквелами —  Stanley Yelnats’ Survival Guide to Camp Green Lake (2003) and Small Steps (2006).
Сюжет роману розповідає про невдаху Стенлі Ілнетса, підлітка, який потрапив до табору «Зелене озеро» — незвичайного виправного закладу «для поганих хлопчиків». Незграбний аутсайдер із зайвою вагою, з якого у школі знущається хуліган Дерек Дан, — Стенлі звісно ж не злочинець, однак довести власну безневинність у суді він не зміг. І, коли суддя запропонував як альтернативу в’язниці виправний табір, Стенлі одразу погодився — він завжди мріяв побувати у таборі.

   Табір «Зелене озеро» — це аж ніяк не табір дитячих мрій. На головного героя тут чекає цілий світ гіпертрофованих, доведених до крайнощів стосунків між людьми, світ постійних випробувань і покарань. Офіційна політика табору полягає у тому, що «якщо взяти поганого хлопчика і змусити його щодня копати велетенську яму, він перетвориться на хорошого хлопчика». А втім, справжня мета, яку переслідують власники табору, ніякого стосунку до виховання не має. І Стенлі доведеться з’ясувати: чому ж доля закинула його у цей табір і навіщо їх змушують копати ями.
Тема долі є однією з ключових у романі. Єдиною сімейною «реліквією» незаможної родини Ілнетсів вважається прокляття, яке разом з паліндромним іменем передається до кожного чоловіка родини від Стенлі Ілнетса I — прапрадіда нашого героя. Стенлі Ілнетс IV, як і його дивакуватий батько, який намагається винайти засіб утилізації старих кросівок і з ранку до ночі варить, смажить та тушкує брудні кросівки, в усіх своїх невдачах звинувачує «паскудного-ницого-ледацюгу-свинокрада-прапрадіда» (в ориг. «no-good-dirty-rotten-pig-stealing-great-great-grandfather.»). Але загадковий табір «Зелене озеро» і майже 50 виритих ям зможуть усе змінити. І разом зі своїм першим за все життя другом Зеро Стенлі зуміє не тільки розкрити чимало загадок і знайти скарби, але й назавжди забути про прокляття та погану вдачу. Отож, якщо на початку роману Стенлі Ілнетс переконаний, що «йому просто не пощастило і він опинився у невідповідний момент у невідповідному місці» (відомо, що однією з потенційних назв роману була «Wrong Place, Wrong Time, Wrong Kid»), то наприкінці він усвідомлює, що у житті випадковостей не буває.

   Від найдрібніших деталей до композиційних елементів — роман Луїса Сашара дуже символічний і казковий. У якомусь сенсі, навіть саме перебування у таборі «Зелене озеро» — це класична ініціація, адже копаючи під палючим сонцем та під не менш палючим наглядом ями, головний герой не лише отримує нове ім’я і шукає разом з другом-помічником скарб, а справді дорослішає. Надзвичайно легко і зрозуміло Луїс Сашар говорить про проблеми, які спіткають на дитину, яка от-от стане підлітком і показує наскільки важливо розібратися в собі. Зрозуміти, хто ти, хто винен у твоїх невдачах і від кого залежить твоя доля. Отож, як дітей, так і батьків, історія Стенлі Ілнетса може багато чому навчити.

   Окремо хочеться сказати про саме видання. З яскравою обкладинкою, з великими літерами та лаконічними ілюстраціями — перевидана у 2011 році російським видавництвом «Розовый жираф» (у серії «Вот это книга») книга одразу ж привертає увагу. На відміну від попередніх видань (зокрема двох оригінальних та «Росменівського» 2004 року), це абсолютно відповідає потребам сучасного читача-підлітка і не відлякує показовою «дитячістю» і купою ілюстрацій. Щоправда, російський переклад Тетяни Іванової, хоч і дозволяє повністю повірити в оповідача-підлітка, але  все ще сильно програє оригіналу.

Цікаву й повчальну історію «Букмоль» оцінює в 4 молі

Міра Київська

авторка