«Не такий» Сергія Гридіна: без купюр і прикрас

підліткова література, підліткова вагінтність, підлітки і розлучення батьків, література про зайву вагу, не такий, як бути підлітком, складнощі дорослішання, українська література для дітей, що читати дітям, як схуднути, толерантність

Попри те, що зовсім скоро повість Сергія Гридіна «Не такий» зможе відсвяткувати своє двохріччя, а у мережі і без того повно про неї відгуків, вважаємо своїм обов’язком поділитися з вами власними враженнями.
Почнімо з того, що коли тримаєш у руках підліткову книгу від сучасного українського автора з назвою «Не такий» — яскравим і жовтим гаслом, що контрастує з чорно-білою фотографією на обкладинці і не просто привертає увагу, але справді зацікавлює — маєш певні очікування. Саме таких книг — розмірковуєш ти, згадуючи, як минали твої тринадцять-чоторинадцять років, — і не вистачає людині в один з найскладніших етапів її становлення. Книг про те, як складно бути підлітком, як витримувати страшний тиск з боку суспільства (читай школи, батьків й однолітків) і, що найголовншіе, бути при цьому «не таким». Ангажована своїми спогадами, ти похапцем читаєш анотацію і … зовсім трошечки дивуєшся.

…якщо ти відрізняєшся від решти, скажімо, надмірною вагою, тобі не оминути зневаги і знущань однолітків і навіть дорослих. Однак у тебе залишається шанс знайти в собі силу піднятися над своїми образами, зусиллям волі змусити себе стати «таким», який порятує не лише себе, а й простягне руку допомоги слабшому.

Ось це «змусити себе стати «таким» дещо насторожує, але нічого — думаєш ти; згадуєш, що книга увійшла до рейтингу «Книжки року 2013», а також потрапила у список Лідерів літа у номінації «Дитяче свято» за версією Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2013» та до довгого списку премії «Дитяча Книга року ВВС – 2013» і все ще сповнена надій приступаєш до читання.

Першою ламає крихкі сподівання на хороший текст мова. Оповідь ведеться від третьої особи і автор ніби й намагається відійти від художньої мови дорослої літератури, але засилля біологічно-соціологічної термінології («людиноподібні створіння», «особи невизначеної статі», «табірний народ», «мальовнича різновікова група» — це як взагалі?!) та незрозумілі порівняння («червоні як у кролика альбіноса очі» заплаканої Денисової мами можуть довго з’являтися у кошмарних снах) викликають тільки роздратування.
Попри те, що діалогів у повісті мало, мова персонажів також нагадує підліткову хіба що віддалено: як не крути, але афоризми в устах першокласників та «гопників» звучать фальшиво, а «жаргон», розрахований на читачів, народжених у двотисячних, занадто вже відгонить дев’яностими.

Фальшивість відчувається і в проблематиці книги. Хоча стрижневою проблемою повісті є «інакшість» (зайва вага) Дениса Потапенка, згадуються у книзі майже всі «популярні» теми, пов’язані з дітьми та підлітками. Тут і розлучення батьків та соціальна нерівність, і підліткова вагітність та погані звички, і знущання дорослих та жорстокість однолітків, і навіть проблеми самогубства та корупції. На превеликий жаль, лише «згадуванням» автор й обмежується, тому очікувати на аналіз бодай одного з цих питань марно. Знаковою у цьому плані можна вважати історію з Мариною Кропивенко — однокласницею Дениса. З кількох розмов між учнями читач дізнається, що Марина у чотирнадцять завагітніла від студента та змушена була разом з батьками тікати з міста «подалі від сорому!». Осмислення цієї ситуації автор вміщує у коротенькому діалозі:

— Блін! Просто тобі серіал! — почухав потилицю Потап.
— Та на біса вона тобі! Я вже й забув про цю шмару! — махнув рукою Загорський. — Ходімо швидше! Треба наших шукати! — майже вибігли вони на територію школи.

Таке різке й лаконічне ставлення хлопців до трагічної долі дівчини, з якою вони навчалися протягом не одного року, дещо дивує, але, що жахає, так це мовчазна солідарність автора. «Я вже й забув про цю шмару!» — невже після таких слів тему підліткової вагітності можна вважати розкритою?
Не варто очікувати від тексту й глибокого психологізму. Втрата батька і найкращого друга, невзаємне кохання, перші синці від хуліганів та перші поцілунки — усе це викликає у Дениса настільки скупі емоції, що навіть читачеві, який уже переживав подібні ситуації на власному досвіді, пройнятися історією і зрозуміти її героя складно. Втім, це зовсім не означає, що автор залишає читачеві простір для фантазії і самостійних висновків. Кожен вчинок, подія і явище, згадані у тексті, супроводжується необґрунтованими оцінками та моралізаторством, що навряд сподобається читачам-підліткам.

підліткова література, підліткова вагінтність, підлітки і розлучення батьків, література про зайву вагу, не такий, як бути підлітком, складнощі дорослішання, українська література для дітей, що читати дітям, як схуднути, толерантність

Розчаровує і центральна сюжетна лінія. Як зазначено вище, найстрашніша проблема головного героя Дениса полягає у його зайвій вазі. Звісно, діти, підлітки та навіть дорослі можуть бути невиправдано жорстокі по відношенню до інакших, і те, що сучасна література звертає на це увагу — велетенський крок уперед. Але прикрість уся в тому, що повість Сергія Гридіна послідовно запевняє, ніби «не такий» і справді є ганебним тавром, не позбувшись якого бути щасливим, коханим і мати друзів неможливо. На моє глибоке переконання, сьогодні подібні ідеї звучать дико й неактуально навіть в Україні. В усьому прогресивному світі вважається, що бути «не таким» цілком нормально та навіть «круто», і переконують у цьому вже не тільки книжки, але й посередні серіали для підлітків! Однак, замість того, аби шукати шляхи примирення «особливих» підлітків з собою та суспільством, автор пропонує їм зібратися з силами та стати нормальними… Не дивно, що під кінець повісті складається враження, ніби читаєш не художній текст, а рекламну брошуру: У тебе проблеми з самооцінкою, з тебе знущаються вчителі й однокласники, а дівчата закохуються у твоїх друзів? Схудни — і життя налагодиться!
Для переконливості (ефективності реклами), «не такому», тобто непопулярному і приреченому на страждання, Потапу автор протиставляє абсолютно «такого» Матвія. Хоробрий, спортивний і авторитетний Матвій втілює ідеального героя, дружба з яким стане невеличким подарунком для Потапа після перемоги над собою й позбавлення ганебної «інакшості». Тоді ж, як головною винагородою для хлопця буде кохання прекрасної леді (куди ж нині без романтизму?).
У повісті кохання для «не таких» — це заборонений плід, тому між «не красивою» Вікою Чмирею та «гладким» Денисом Потапенком стосунки уможливлюються лише після перетворення цих гидких каченят на прекрасних лебедів. При цьому головну роль, відіграє саме зовнішність. Не акцентуючи увагу читача на внутрішніх переживаннях героїв, — кілька цитат з пісень гурту «Бумбокс» та думки про самогубство не здатні створити повноцінний психологічний портрет підлітка, — автор зосереджується на описах тілесності: про живіт Потапа, який при знятті футболки «колихається, наче різдвяні драглі» (що дивно, адже вага 87 кг для зросту 167 см не настільки вже й страшна), татуювання й одяг хуліганів, м’язи спортсменів і зачіску Віки знаємо значно більше, ніж про їхні характери.

За великим рахунком, повість «Не такий» назвати текстом для підлітків складно: голос автора — це все ще голос дорослого, який намагаєть нав’язати читачеві власний досвід та переконання. Тож, якщо анотація і обіцяє, що книга вразить відвертістю: «про школу, родину, суспільство, полишених самих на себе дітей, і взагалі про життя, яким воно є – без прикрас і без купюр, сповнене суворих реалій і випробувань», то єдине, чим вона вражає у дійсності, так це спрощеним й поверхневим поглядом на підлітків. Що не кажи, але персонажі книги пласкі й типізовані: хулігани — інтелектуально обмежені, спортсмени — хоробрі й відважні, популярні дівчата — вульгарні і лукаві, а вчителі — просто монстри. Можна було б окремо сказати про жінок та дівчат у книзі, оскільки усі вони, без винятку, постають як слабкі, залежні, неврастенічні, одержимі «особистості», існування яких набуває сенс лише з чоловіками. Але, не вдаючись до розлогих міркувань про сексизм, зазначу лише, що у підлітковій літературі подібним упередженням не місце.

підліткова література, підліткова вагінтність, підлітки і розлучення батьків, література про зайву вагу, не такий, як бути підлітком, складнощі дорослішання, українська література для дітей, що читати дітям, як схуднути, толерантність

Оскільки української підліткової прози не так вже й багато, найбільшою цінністю цієї книги є сам факт її існування. Початок покладено — це добре, та нехай наступна спроба буде кращою.
Наостанок, хочеться відзначити дуже якісну маркетингову стратегію «Видавництва Старого Лева»: під супроводом численних позитивних відгуків та в оновленому форматі книга виглядає значно привабливіше за більшість підліткових книжок на українському ринку.

На жаль, ні дифірамби у відгуках, ні хороша обкладинка не здатні поліпшити зміст книги, тож від Букмолі повість Сергія Гридіна «Не такий» отримує лише 2 мольки

Міра Київська
Міра Київська

авторка, редакторка сайту Букмоль