«Дім дивних дітей»: діти з дивних світлин Ренсома Ріггза

“Дім дивних дітей”, Ренсом Ріґґс, Miss Peregrine's Home for Peculiar Children, дом странных детей, ренсом ріггз, що читати підліткам, подорожі у часі, фотографії у книжках

От бачите, діти? Не таке воно вже і величне, те майбуття. У старому доброму сьогоденні теж можна цілком пристойно жити.

Для Ренсома Ріггза, американського сценариста, все почалося на блошиних ринках, де він скуповував “дивні” світлини з далекого від пікселів і фотошопу минулого. Колекція напівсюрреалістичних “вікторіанських” фотографій надихнула автора на роман. Причому роман, орієнтований на читача-підлітка. Випадкові обличчя, випадкові події, відсторонені погляди — автор дав імена цим забутим людям, вигадав для них спільну незвичну історію. Українською “Дім дивних дітей” видали зі збереженням оригінальних фото-ілюстрацій, які одразу “купують” увагу, інтригують і змушують знову і знову вдивлятися в сторінки.

“Дім дивних дітей”, Ренсом Ріґґс, Miss Peregrine's Home for Peculiar Children, дом странных детей, ренсом ріггз, що читати підліткам, подорожі у часі, фотографії у книжках

У першому розділі читач знайомиться із головним героєм, Джейкобом Портманом. У дитинстві той захоплюється розповідями свого дідуся Абрахама про його ранні роки в таємничому будинку в Уельсі. Дітлахи, наділені надзвичайними можливостями, втекли туди з рідної Польщі, ховаючись від безжальних потвор. На світлинах, які показує дідусь,  дівчинка левітує над поверхнею землі, хлопчик заввиграшки підіймає велетенський камінь, ще одна дівчинка тримає в руках згустки вогню… До якогось часу малий Джейкоб не має сумнівів щодо достовірності цієї історії, аж поки дорослість і дорослі не пропонують альтернативне й більш логічне трактування. Потвори виявляються нацистами, саме  від їхніх переслідувань група дітей ховається в сиротинці Уельсу, і “незвичайністю, через яку їх переслідували, було їхнє гебрейство”. Однак загадкова смерть діда та його незрозумілий заповіт-шифр спонукають юного Джейкоба вирушити зі спекотної Флориди у вологі тумани Уельсу, щоб відшукати там сліди дідового дитинства. Ця подорож через океан стає згодом і подорожжю в часі — хлопець опиняється у дні третього вересня 1940 року, зустрічається із героями дідусевих розповідей — “дивними” дітьми та таємничою Пані Сапсан.

“Дім дивних дітей”, Ренсом Ріґґс, Miss Peregrine's Home for Peculiar Children, дом странных детей, ренсом ріггз, що читати підліткам, подорожі у часі, фотографії у книжках

Усе, що відбувається із Джейкобом далі, інтригує й захоплює.  Найгірше, що можна про цю книгу написати — це переказати сюжет, позбавивши майбутнього читача приємного відчуття одуреності. Адже Ріггз непогано впорався із завалюванням читацьких горизонтів очікування. Випадкові персонажі й непомітні деталі зненацька підкидають ключі до загаданих автором загадок, а герої наприкінці роману частенько виявляються геть не тими, ким здавалися на початку.  На досвідченого шанувальника казкових історій чекають дежавю — Ріггз пропонує йому дивну й технічну літературну суміш пансіонного роману, імпровізації на тему магічних здібностей у дітей на кшталт Поттеріани та історій про вічно молодих утікачів від реальності — друзів Пітера Пена. Автор позичає сюжетні схеми у визнаних авторів, по-своєму комбінуючи їх, творить для своїх героїв окремий всесвіт, називає речі в ньому новими іменами, навіть вигадує свою версію платформи 9 і ¾ для перемикання реальностей. Щоправда, для подорожей в часі, а не в просторі — крізь могильний курган посеред болота герої Ріггза спокійно ходять зі спокійної сучасності у воєнне минуле і навпаки.

Книга “Дім дивних дітей” просто не пристосована до відкладання на потім, її навряд вийде суміщати з якимись “справами”. Водночас не схожа вона й на історію, до якої захочеться повертатися знов і знов. Ближче до фіналу з’являлося відчуття, що автор почув команду якоїсь невидимої Місс Сапсан “Дописуйте до крапки і здавайте зошити”, тож дуже квапився завершити роман.  Хоча, з огляду на наявність сіквелу, такі прискорення можна пробачити. Ще одне розчарування — легка однобокість більшості персонажів. Майже всі мешканці будинку Місс Сапсан так і залишаються “фотографіями” без зміни виразів облич. Тож читач легко прощається з ними, не відчуває емпатії, ніби перегортає сторінку фотоальбому.  Ці персонажі не запам’ятовуються, і, якби не фотографії в книзі, вони могли б загубитися між літерами.

Попри всю позірну недопрацьованість,”Дім дивних дітей” читається на одному диханні. А потім можна закрити книжку, видихнути і подякувати за кілька авантюрних годин. Або з головою зануритися в розглядання світлин у сімейних альбомах, влаштувати невеличкий допит родичам і дізнатися кілька непересічних сімейних історій. Хтось одразу побіжить у книгарню за продовженням історії, а хтось почекає на екранізацію Тіма Бартона, яка, до речі, мусить потішити шанувальників режисера вже цієї осені. Ймовірно, це буде один із тих вкрай нечастих випадків, коли фільм за книгою не зіпсує враження від тексту, а лише посилить і доповнить його, адже роман написаний так, ніби він зобов’язаний стати фільмом.

Ренсом Ріггз Дім дивних дітей / Ренсом Ріггз / [переклад з англ. Володимир Горбатько]. — Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012.