«Позаду льодовні»: що залишається по той бік дитинства

"Позаду льодовні": що залишається по той бік дитинства, Енн Файн, дорослішання, проза підліткова, що читати підліткам, книжки про підлітків, тінейджери, сучасні книжки, видавництво старого лева

“Забіяка”, “нечепура”,”незграба”, “замазура”, “недбайло”, “грубіянка”…Із такими словами змалечку асоціюють себе двійнята Том і Кассандра, герої повісті британської письменниці Енн Файн ”Позаду льодовні” . Вони ростуть на віддаленій фермі й понад усе люблять проводити час у  покинутій льодовні — місцині,  де колись зберігали заморожене м’ясо. Щойно навчившись писати, вони починають колекціонувати на папері свої негативні риси — ті, про які почули від батьків і вчителів. Що більше критики — тим краще, діти не цураються  навіть симулювати “погані” вчинки, аби тільки список в блокноті розростався. У вільний від вишукування власних хиб час двійнята ведуть партизанську війну із садівником Джеймісоном, рятуючи від його вбивчих рук дрібних шкідників. До цих ігор і зводиться їхнє спільне дитинство.  Та одного літа воно, схоже, вирішило закінчитися —  Касс відмовляється від звичних розваг, більше не вписує нові огріхи в блокнот й не приходить до льодовні — вона годинами дивиться в дзеркало, зачиняє свою кімнату на ключ та навіщось позує місцевому художникові Галлорану.  А Том мусить вчитися любити оце нове, відокремлене від сестри життя — паралельно відкриваючи для себе й у собі такі почуття, як кохання та ревнощі, злість і бажання зробити боляче.

Можливо, мені й недовго довелося би бути напівлюдиною. Якщо протягом життя я набував і позбувався власних хиб, то, вочевидь, міг би опанувати й хиби Касс,якби захотів.

На цьому спойлери варто призупинити, хоч і “Позаду льодовні” — зовсім не з тих книг, які легко переказати. Цю невеличку повість письменниця вважає одним із своїх найсильніших текстів. Щоправда, не всі шанувальники її творчості погоджуються з цим — у Мережі історію часто характеризують як занадто затягнуту, похмуру, повільну і навіть гнітючу.  Особливо поруч із “Борошняними немовлятами”.  Звичайно, все залежить від горизонту сподівань читача. Той, хто шукатиме в тексті виключно карколомні пригоди, гумор чи світле перше кохання, може залишитися з післясмаком легкого розчарування. Подієвість та інтригу авторка зводить до мінімуму.  Однак тексти про/для підлітків, історії про невидиму межу між дитинством і дорослістю, яка часом може скидатися на нездоланну прірву,  мають право на зміщення акцентів із зовнішнього на внутрішні перипетії.  І Енн Файн у повісті “Позаду льодовні” це зробила доречно і влучно.

Тепер я знаю: те, що про мене кажуть інші, не можна пришпилити, як мертвих висушених нічних метеликів. Я не можу стерти те, що про мене сказала Касс, а вона не може забрати свої слова назад. Вони крутитимуться в мене над головою вічно, якщо я сам не переконаюсь, що це неправда.

Власне, все, що відбувається на сторінках книги — в очах Тома-оповідача. Попри те, що дорослішають двоє — хлопчик і дівчинка, цю історію  уже-не-дітей розповідає саме Том — від першої особи, перемежовуючи уявне з дійсним, спогади з реальністю, “колись” із “тепер”. Після серії болючих падінь він потроху вчиться говорити “я” замість “ми”, вчиться не приміряти на себе образливі слова, сказані іншими. Водночас, читач лише здогадується про те, що відбувається в душі у Касс, і разом із Томом спостерігає за змінами в ній. Від імені дівчини можна було б написати геть іншу історію.

Спершу Том почувається недолюдиною без сестри і живе ніби в зруйнованому світі, та згодом вчиться дозволяти собі бути інакшим і окремим.  Дитячі ритуали поступово втрачають сакральний сенс для нього. Услід за Касс він наважується вийти з льодовні — такого собі місця, де найлегше сховатися від себе, де зупиняється час і консервуються спогади, — у реальне життя. У якому, до речі, йому вдається віднайти сестру. Блокноти з переліками переважно вигаданих вад поступаються місцем реальним проблемам і реальним радощам.

Цікаво, що в книзі немає жодного ані повністю позитивного, ані категорично негативного персонажа —  Том опановує й здатність бачити в людях не лише чорні й білі кольори. Тож навіть Джеймісон, що в рамках службового обов’язку жорстоко вбиває тварин і не надто піклується про долю своєї доньки Ліси, із монструозного типа перетворюється на турботливого батька, який просто виконує свою роботу.

Окремої уваги заслуговує стилістика тексту (і перекладацька робота!). “Позаду льодовні” — одна з тих книг, які апелюють до всіх чуттів уважного читача. Кожен мимохіть пригадає, яким воно було — оте останнє не зовсім доросле літо після шкільних іспитів.  Довгі повільні описи похмурих ландшафтів і тінистих закутків старої ферми, постійна фіксація візуальних і тактильних вражень,  надзвичайна увага  до на перший погляд не суттєвих для сюжету деталей  — це зближує з героями і занурює в атмосферу їхнього світу. Десь зруйнованого, а десь вже відновленого з попелу, який залишився після спалених записників.


Енн Файн Позаду льодовні / текст Енн Файн / [переклад з англ. Тетяни Савчинської].  — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.