П’ять книжок для майбутніх літературознавців: вчимося читати професійно

П’ять книжок для майбутніх літературознавців: вчимося читати професійно, що читати підліткам, професії, ким стати, журналістика, літературна критика, Богдана Романцова, Умберто Еко, Пітер Баррі, Оден, Кінг, Павличко

Illustration: Gemma Correll

На запитання «Ким ти будеш, коли виростеш?» діти досить рідко відповідають «літературознавцем», адже можна стати балериною, космонавтом і дослідником інопланетян. Підлітки також нечасто бажають досліджувати літературу, оскільки є такі привабливі спеціальності, як юрист, економіст і програміст. Однак завжди лишаються ті, хто найбільше у житті любить читати. І часто вони просто не здогадуються, що читання може із хобі перетворитися на професію – давнішу за професію космонавта чи програміста, адже дослідники і тлумачі книжок існували завжди. Наша підбірка не лише допоможе підліткам розібратися, що ж роблять сучасні літературознавці, а й навчить бачити у текстах навіть те, що автор волів би приховати.

_______

П’ять книжок для майбутніх літературознавців: вчимося читати професійно, що читати підліткам, професії, ким стати, журналістика, літературна критика, Богдана Романцова, Умберто Еко, Пітер Баррі, Оден, Кінг, Павличко

Шість прогулянок у літературних лісах

Автор: Умберто Еко
Рік: 1994 (оригінал англійською мовою),  2002 (російський переклад)
Видавництво: Harvard University Press

«Шість прогулянок у літературних лісах» включає шість лекцій, прочитаних Умберто Еко в Гарвардському університеті в 1994 році. Формат лекцій диктує стиль викладу: на відміну від «Відсутньої структури», написаної для студентів-гумантаріїв, «Шість прогулянок» доступні для читача з будь-яким рівнем підготовки.

Літературі нема чого боятися у світі все досконаліших технологій і все більш приголомшливих спецефектів, адже саме книжка дає можливість необмежено застосувати наші здібності до сприйняття світу і відтворення минулого.

Складні ідеї Еко викладає просто і не шкодує для ілюстрацій прикладів з класичної та сучасної літератури.  Автор пояснює, як саме текст створює свого ідеального читача, чому існують читачі різних рівнів, як окремі тексти себе заперечують, чому між часом дискурсу, фабули і читання є різниця, чи можна літературу називати пошуком істини, чому людям подобається читати і книжки викликають наше щире захоплення. Останню думку автор розвиває особливо захоплено, адже Еко – оптиміст від світу літературознавства, який твердо переконаний: книжок годі позбутися. Літературі нема чого боятися у світі все досконаліших технологій і все більш приголомшливих спецефектів, адже саме книжка дає можливість необмежено застосувати наші здібності до сприйняття світу і відтворення минулого. У літератури та ж функція, що і у гри. Граючи, діти навчаються життя, оскільки відтворюють ситуації, в яких можуть опинитися, коли подорослішають. Дорослі ж структурують свій досвід за допомогою літератури. Крім того, романи дарують нам затишне відчуття,  що ми опинилися «в світі, де поняття правди безперечне, тоді як реальний світ – місце менш надійне». Так само затишно почуваєш себе у тексті Еко: виникає відчуття, ніби ти говориш з однодумцем, тим, хто любить читати і розгадувати тексти не менше за тебе.

 П’ять книжок для майбутніх літературознавців: вчимося читати професійно, що читати підліткам, професії, ким стати, журналістика, літературна критика, Богдана Романцова, Умберто Еко, Пітер Баррі, Оден, Кінг, Павличко

Вступ до теорії: літературознавство і культурологія

Автор: Пітер Баррі
Рік: 1995 (оригінал), 2008 (український переклад Ольги Погинайко)
Видавництво: Смолоскип

Книжка викладача Лондонського університету – це тринадцять коротких розділів, у яких описано більшість популярних теоретичних підходів до аналізу тексту. Написана простою, живою мовою, праця Пітера Баррі не лише допоможе ознайомитися з теорією літератури as it is, а й навчить підходити до тексту з різних боків, бачити неочікувані, приховані мотиви знайомих оповідей. І, звичайно, переконає, що автор завжди бреше, а от текст – ні.

Цей набір інструментів дозволить підліткові «препарувати» тексти різних епох, а також впорядкувати знання, які ми почасти вже використовували у школі на уроках літератури.

Після кожного розділу юний читач знайде коротку довідку про те, що саме роблять представники описаного теоретичного напрямку, а також приклад застосування певного типу критики на практиці. Наприклад, Баррі пропонує читачеві феміністичне прочитання «Грозового перевалу», здійснене Сандрою Ґілберт і С’юзен Ґубар, постколоніальне трактування Едвардом Саїдом «Менсфілд-парку» Джейн Остін, аналіз таємничого оповідання «Овальний портрет» Едгара По. Цей набір інструментів дозволить підліткові «препарувати» тексти різних епох, а також впорядкувати знання, які ми почасти вже використовували у школі на уроках літератури.

Баррі написав свій «Вступ до теорії» у 1995 році, аби систематизувати «вибух теорій» початку 80-х. Його колеги на цей час, майже синхронно з істориками, які проголошували «смерть історії», видавали книжки з «посттеорії» та «смерті теорії». Проте Баррі вдалося переконливо довести, що «посттеорія» неможлива без теорій. І хоча найновіші теоретичні підходи Баррі оминає, а деякі – свідомо спрощує, ці недоліки стають перевагами, коли йдеться про soft theory для підлітків.

П’ять книжок для майбутніх літературознавців: вчимося читати професійно, що читати підліткам, професії, ким стати, журналістика, літературна критика, Богдана Романцова, Умберто Еко, Пітер Баррі, Оден, Кінг, Павличко

Теорія літератури

Автор: Соломія Павличко
Рік: 2009
Видавництво: «Основи»

Книжка «Теорія літератури», до якої увійшло ґрунтовне дослідження «Дискурс модернізму в українській літературі» (1997), була однією з перших спроб системного аналізу українського модернізму як окремого культурного явища зі своїми стилістичними особливостями. Авторка руйнує звичний для учня середньої школи іконостас Шевченко-Франко-Українка і аналізує їхні тексти як живі літературні твори, що резонують у нашій епосі. Саме цей аспект може зацікавити підлітка найбільше, адже «Дискурс модернізму» показує, що недоторканних творів не існує, і найгірша доля тексту – це відсутність інтерпретацій. Тож нема жодних «заборонених тем» і «канонічних тлумачень», коли ми говоримо про українських класиків: Шевченко не обов’язково завжди вболіває за долю селян, а Франко – не лише каменяр, а й «у біса декадент».

«Дискурс модернізму» показує, що недоторканних творів не існує, і найгірша доля тексту – це відсутність інтерпретацій.

«Дискурс модернізму» – це базис, ґрунт, на якому поставали пізніше літературознавчі розвідки, зокрема роботи Тамари Гундорової та Марії Зубрицкої. І через 19 років після своєї появи головна праця Павличко не перетворилася на застиглий факт з літературної історії, а й далі є актуальною і цікаво написаною розвідкою на тему, що вже набила оскомину учням середньої школи. Напівмертві теми оживлювати завжди складніше, проте Соломії це, безперечно, вдалося.

П’ять книжок для майбутніх літературознавців: вчимося читати професійно, що читати підліткам, професії, ким стати, журналістика, літературна критика, Богдана Романцова, Умберто Еко, Пітер Баррі, Оден, Кінг, Павличко

Як писати книжки

Автор:  Стівен Кінг
Рік: 2000 (оригінал англійською мовою),2002 (російський переклад)
Видавництво: Scribner

Майстер жаху Стівен Кінг – давній улюбленець підлітків. Однак не всі, навіть серед відданих читачів знають, що Кінг не лише вміє придумувати оповіді про божевільних письменників,  а й непогано аналізує природу творчості. «Як писати книжки» – частково автобіографічний, мемуарний твір, а частково – докладний аналіз природи письма як такого. Книжка складається з двох частин: «Життєпис» і «Що таке письмо». У першій частині Кінг розповідає про яскраві події свого життя, починаючи з двох років. Досить по-фройдівськи найбільшої уваги він приділяє дитинству та підлітковому віку, адже саме цей час, на думку автора, вплинув на формування його як письменника.

Для підлітків, які хочуть присвятити життя літературознавству, ця праця – шанс побачити зсередини авторську кухню…

У другій частині Кінг чергує оповідь про власні й чужі прозові твори та поради, як побудувати захопливий сюжет, зробити персонажа психологічно переконливим і влаштувати вдалу промоцію вже готової книжки. Для підлітків, які хочуть присвятити життя літературознавству, ця праця – шанс побачити зсередини авторську кухню, дізнатися рецепт бестселера і до того ж отримати список книжок, які, на думку «короля жахів», варто прочитати кожному, хто бажає пов’язати життя з літературою.

П’ять книжок для майбутніх літературознавців: вчимося читати професійно, що читати підліткам, професії, ким стати, журналістика, літературна критика, Богдана Романцова, Умберто Еко, Пітер Баррі, Оден, Кінг, Павличко

Читання. Письмо. Есе про літературу

Автор: Вістен Г’ю Оден
Рік: 1998 (російський текст)
Видавництво: Независимая Газета

У книжці «Читання. Письмо. Есе про літературу» представлено вибрані есеї англо-американського поета Вістена Г’ю Одена. Ця книжка може нагадати класифікацію звірів Борхеса: тут і нариси про Роберта Фроста, Едгара По, Вільяма Шекспіра, Костантіноса Кавафіса, Вільяма Батлера Єйтса, Франца Кафку, і вірші самого Одена, і роздуми про природу письма. Проте Одену вдається знаходити спільні стилістичні, формальні риси у творчості, на перший погляд, зовсім різних авторів і це об’єднує загалом несхожі есеї  у цілісний наратив. Тож літературний процес розгортається перед читачем не як пунктир, а як суцільна лінія, зв’язок між поколіннями, діалог з минулим і репліка у майбутнє.

…літературний процес розгортається перед читачем не як пунктир, а як суцільна лінія, зв’язок між поколіннями, діалог з минулим і репліка у майбутнє.

На відміну від Кінга, який визначає письмо через біографію, Оден визначає біографію через письмо, адже поетичне сприйняття світу безпосередньо впливає на життєвий вибір кожного з розглянутих авторів. Підліткові буде цікава насамперед неочікуваний аналіз вже знайомих літературних творів: «Отелло» як експеримент Яго над людьми (есей «Блазень у колоді»), суд над Єйтсом (есей «Суспільство проти покійного пана Вільяма Батлера Єйтса»), досить суб’єктивний аналіз «Дванадцятої ночі» Шекспіра (есей «Музика у Шекспіра»). І хоча багато у чому з Оденом можна не погодитися – наприклад, із його закидами «Воронові» Едгара По, – афористичний стиль автора та його сміливість літературознавця, який не боїться сперечатися з визнаними авторитетами, не може не захоплювати. Це не монолог, це бесіда – крізь час і простір.

Богдана Романцова
літературознавиця