Політика, патетика і пропаганда – рецензія на книгу Зірки Мензатюк

видавництво старого лева, патріотизм, рецензія на як я руйнувала імперію, підліткова література, зірка мензатюк, ростислав попський, совок, патріотична література, націоналістичні книжки, що читати дітям

Так вже склалося, що якщо сучасні українські автори дитячої й підліткової літератури і звертаються до історичного минулого, то переважно до часів Київської Русі та козаччини, адже там – колиска української героїки, епіки та міфології. Охочих же копирсатися у тому, що відбувалося з українцями п’ядесят-тридцять років тому – катма. Тож воно і не дивно, що про радянську Україну діти дізнаються як не з підручників історії (погодьтеся, інформація подана там не завжди цікава школярам), так із мультфільмів та кінофільмів минулого століття. Безперечно, головною метою книги Зірки Мензатюк “Як я руйнувала імперію”, що з’явилася у цьогорічному довгому списку премії Дитяча Книга року ВВС, є не так ознайомлення підлітків з особливостями існування нашої країни у складі СРСР, як пропагування національної ідеї. Однак, у будь-якому випадку, це чи не перша спроба говорити про радянську добу в сучасному українському дитліті, чим книжка й вирізняється на тлі інших “патріотичних” книжок.

“Як я руйнувала імперію” – це історія киянки Ярини про літні канікули 1988-го та 1989-го років, які вона проводить у бабусі та дідуся у майже фантастичному буковинському селі, де багатьом жителям вдалося зберегти не тільки українські традиції, але й пам’ять про свою національну історію: цісаря, бандерівців і УПА. Незважаючи на літо, канікули і вік головних героїв, мова йтиме про Чорнобильську трагедію, вади радянської освіти, “особливості” легкої промисловості й інші проблеми, з якими доводилося миритися українцям минулого століття. 

Загалом, сюжет книги можна розглядати з кількох точок зору. Перш за все, повість розповідає про останні роки радянської імперії, про фальшивість комуністичної ідеології, зародження національної свідомості і перші протести проти СРСР. При цьому ключову роль у розвитку націоналістично-патріотичної теми тексту стає Яринчина подорож до Латвії, де разом з батьками дівчинка стає свідком мітингу Гельсінської спілки. Спостерігаючи за “окриленими” і “вільними духом” латвійцями, дівчина проводить паралелі між Україною та Латвією і змушує читача засумніватися у її реалістичності:

Я слухала, дивилася і не йняла віри очам. Невже це можливо? Не тільки анекдоти політичні розказувати, а відкрито захищати свій народ, свою мову? Виявляти – хай мирний, хай пісенно-квітковий, але все-таки – протест? Я була здивована великим здивуванням. Цей вислів колись вичитала в арабських казках, і тепер він був дуже доречний.

Якою б патріотичною та свідомою вона не була, такі натхненні пасажі “в устах” тринадцятирічної дівчини виглядають штучно і нецікаво. Неприродною видається і надмірна ангажованість Яринки літературою. За кожної нагоди дівчина цитує вірші Симоненка й Сосюри, а розповідаючи про себе наводить рядки з “Наталки Полтавки” – якби не “варені” джинси, назвати її героїнею кінця 80-х років ХХ ст. було б складно.

видавництво старого лева, патріотизм, рецензія на як я руйнувала імперію, підліткова література, зірка мензатюк, ростислав попський, совок, патріотична література, націоналістичні книжки, що читати дітям

Увесь текст повісті побудовано на простих і зрозумілих протиставленнях, покликаних переконати читачів у тому, що “совок” разом з усіма його жовтенятами, піонерами, комуністами та “кагебістами” – це абсолютне зло. Вислужливим пристосуванцям-комуністам протиставляються щирі українські патріоти, сірим і заляканим масам – пристрасні й рішучі революціонери, показним комуністичним парадам – народні свята та символічні ритуали, російськомовній радянській естраді – українські пісні, а оповите міфами і втілене в образі Софронихи (“живий персонаж Нечуя-Левицького”) християнське мислення постає альтернативою “совковому” світогляду.

Через прагнення авторки ідеалізувати усе укрїнське і зобразити  “імперію” з максимально негативної точки зору, виникає враження, ніби з часів Аркадія Гайдара та Івана Ле змінилися кольори прапорів, гасла й імена героїв (куди там Ніні, Даші та Лізі до Яринки, Півонії і Стефки з Миросею?), але лишилися ті ж самі методи конструювання текстів та, власне кажучи, мета літератури. Отож і маємо повість, у якій правдивість й історична конкретність художнього зображення дійсності сполучаються з завданням ідейної переробки і виховання у дусі соціалізму патріотизму. 

Звісно, що сьогодні книга Зірки Мензатюк цікавіша за більшість соцреалістичних текстів. Якщо забути про політику, то сюжет повісті “Як я ламала імперію” – це класична історія про канікули, під час яких дівчина-підліток знаходить справжню дружбу, переживає кілька пригод і дізнається, що таке кохання. Можливо, саме завдяки останньому сюжет тримається купи, адже, великою мірою, “Як я ламала імперію” – це історія надзвичайно різної і майже завжди нестямної й піднесеної любові: до рідних, хлопців, котиків і України. Шкода тільки, що, якщо з котиками та хлопцями усе виглядає відносно правдиво, то з Україною – надто вже політизовано і патетично.

У контексті сучасних подій подібні тексти важливі для України. Утім, у майбутньому хотілося б, аби обґрунтування національної ідеї та осмислення радянської доби у дитячій літературі здійснювалося філігранніше, а не абияк “по-стаханівськи”.  

Від нас повість “Як я руйнувала імперію” отримує 3 молі

Зірка Мензатюк. «Як я руйнувала імперію». — Львів: Видавництво Старого Лева , 2014,- 272 с.

Міра Київська
Міра Київська
авторка, редакторка сайту Букмоль