«Вовки у стінах» (The Wolves in the Walls, 2003) — це графічна новела (романом цей текст назвати складно) одного з найпопулярніших сучасних фантастів Ніла Ґеймана та художника Дейва Маккіна. Як і більшість текстів Ґеймана (серед яких відомі вам романи «Зоряний пил» та «Американські боги», повість «Кораліна» і серія коміксів «Сендмен»), історія про вовків, що живуть у стінах, пов’язана з кошмарами. Цього разу коріння фантастичної розповіді росте з кошмарів цілком реальних, які свого часу мучили чотирирічну Медді — молодшу доньку Ніла Ґеймана. Як і годиться справжньому таткові-фантасту, страхи своєї дитини Ґейман з неперевершеною майстерністю перетворює на цікаві та глибокі історії для дітей та дорослих усього світу.
Вовча історія Ніла Ґеймана, на відміну від класичної, відстоює точку зору дитини і не допускає, щоби великі сірі хижаки поклали усьому кінець.
«Вовки у стінах» — це невелика історія про звичайну англійську родину та дівчинку Люсі, яка одного вечора почула страшні звуки. Шарудіння й шелестіння, шкряботіння й метушіння, плазування й підкрадання, що доносилось зі стін їхнього великого старого будинку. «У стінах точно хтось є!» — подумала Люсі і, як і маленька Медді, запевнила себе, що це ніхто інший, як вовки. Великі страшні вовки, які запланували щось каверзне та підступне.
Люсі почула шум.
Шум лунав зсередини стін.
Хтось шкряботів і метушився.
Хтось шелестів і хрускотів.
Хтось ховався, повзав і м’явся.
Певною мірою сюжет графічної новели Ґеймана обігрує класичну повчальну байку про хлопчика, який кричав «Вовки!». Збентежена та перелякана Люсі намагається попередити рідних про небезпеку, яку приховують у собі стіни їхнього ж будинку. Однак, марно — «дитячим фантазіям» Люсі ніхто не вірить (навіть дорослі читачі книжки).
«Це просто миші» — переконує дочку заклопотана закриттям чергової банки варення мама, «Звичайні пацюки» — стверджує майже не відриваючись від гри на тубі тато, «Кажани!» — сміється над Люсі брат. «Це точно не вовки, бо, коли вовки виходять зі стін, то усьому приходить кінець» — повторюють вони в один голос загадкову «прописну істину» і залишають дівчинку один на один зі страхом й іграшковим поросятком. Проте, вовча історія Ніла Ґеймана, на відміну від класичної, відстоює точку зору дитини і не допускає, щоби великі сірі хижаки поклали усьому кінець. Отож із виходом вовків зі стін усе тільки починається.
— Я впевнена, що це не вовки, — сказала мама. — Ти ж знаєш, як кажуть…
Якщо зі стін вибігають вовки, то це кінець.
— Кінець чому? — спитала Люсі.
— Усьому цьому, — відповіла мама. — Це усі знають.
Книгу «Вовки у стінах» написано у найкращих керролівських традиціях, тому дивуватися з того, як Ґейман дозволяє фантазіям домінувати й перемагати так званий «здоровий глузд» не доводиться. Жовтоокі вовки нахабно вдираються до людської домівки і непогано там влаштовуються, наминаючи мамине варення та граючи у відеоігри. Родина Люсі у цей час тільки й може, що переховуватися на околицях саду та планувати своє вигнанницьке життя: «Ми повинні переїхати до Арктики!» — пропонує тато, «До пустелі» — наполягає мама, «У відкритий космос!» — схвильовано кричить брат. Але Люсі віддавати вовкам рідну домівку не збирається. «Або ж ми можемо повернути собі свій дім» — спокійно пропонує вона і, незважаючи на несхвальну реакцію батьків, вирішує протистояти вовкам. Саме маленька Люсі виявляється єдиною, кому вистачає хоробрості не лише подолати свій страх і забрати з вовчого полону улюблену іграшку, але й повернути будинок справжнім власникам.
Завдяки цим похмуро-яскравим колажам доволі глибокий та філософський текст про страх і хоробрість, про стосунки у родині й різноманітні умовності сприймається дуже легко.
Разом із колажами Маккіна, у яких завдяки використанню різноманітних технік похмурий реалізм доповнюється яскравими і фантастичними вовчими візіями, текст утворює гармонійну єдність. Ілюстрації повністю відповідають настроям розповіді й додають динаміки та необхідної у певних моментах сюжетної напруги. Завдяки цим похмуро-яскравим колажам доволі глибокий та філософський текст про страх і хоробрість, про стосунки у родині й різноманітні умовності сприймається дуже легко. І дітям, і дорослим обов’язково сподобаються абсурдні й дотепні картини вовчого життя у людських подобах (тим більше, що від деяких людей вовки відрізняються хіба кількістю хутра на тілі), чудний тато з тубами, несподіваний фінал історії та й сам текст — ритмічний, смішний, красивий і просто створений для читання вголос. До речі, ще однією приємністю книжки є диск із аудіоверсією новели від самого Ніла Ґеймана.
Neil Gaiman, Dave McKean The Wolves in the Walls / Neil Gaiman, Dave McKean. — Harper Collins, 2003.
