“Вовки у стінах” (The Wolves in the Walls, 2003) – це графічна новела (романом цей текст назвати складно) одного з найпопулярніших сучасних фантастів Ніла Ґеймана та художника Дейва Маккіна. Як і більшість текстів Ґеймана (серед яких відомі вам романи “Зоряний пил” та “Американські боги”, повість “Кораліна” і серія коміксів “Сендмен”), історія про вовків, що живуть у стінах, пов’язана з кошмарами. Цього разу коріння фантастичної розповіді росте з кошмарів цілком реальних, які свого часу мучили чотирирічну Медді – молодшу доньку Ніла Ґеймана. Як і годиться справжньому таткові-фантасту, страхи своєї дитини Ґейман з неперевершеною майстерністю перетворює на цікаві та глибокі історії для дітей та дорослих усього світу.

Вовча історія Ніла Ґеймана, на відміну від класичної, відстоює точку зору дитини і не допускає, щоби великі сірі хижаки поклали усьому кінець.

“Вовки у стінах” – це невелика історія про звичайну англійську родину та дівчинку Люсі, яка одного вечора почула страшні звуки. Шарудіння й шелестіння, шкряботіння й метушіння, плазування й підкрадання, що доносилось зі стін їхнього великого старого будинку. “У стінах точно хтось є!” – подумала Люсі і, як і маленька Медді, запевнила себе, що це ніхто інший, як вовки. Великі страшні вовки, які запланували щось каверзне та підступне.

Люсі почула шум.
Шум лунав зсередини стін.
Хтось шкряботів і метушився.
Хтось шелестів і хрускотів.
Хтось ховався, повзав і м’явся.

Певною мірою сюжет графічної новели Ґеймана обігрує класичну повчальну байку про хлопчика, який кричав “Вовки!”. Збентежена та перелякана Люсі намагається попередити рідних про небезпеку, яку приховують у собі стіни їхнього ж будинку. Однак, марно – “дитячим фантазіям” Люсі ніхто не вірить (навіть дорослі читачі книжки).
“Це просто миші” – переконує дочку заклопотана закриттям чергової банки варення мама, “Звичайні пацюки” – стверджує майже не відриваючись від гри на тубі тато, “Кажани!” – сміється над Люсі брат. “Це точно не вовки, бо, коли вовки виходять зі стін, то усьому приходить кінець” – повторюють вони в один голос загадкову “прописну істину” і залишають дівчинку один на один зі страхом й іграшковим поросятком. Проте, вовча історія Ніла Ґеймана, на відміну від класичної, відстоює точку зору дитини і не допускає, щоби великі сірі хижаки поклали усьому кінець. Отож із виходом вовків зі стін усе тільки починається.

– Я впевнена, що це не вовки, – сказала мама. – Ти ж знаєш, як кажуть…
Якщо зі стін вибігають вовки, то це кінець.
– Кінець чому? – спитала Люсі.
– Усьому цьому, – відповіла мама. – Це усі знають.

Книгу “Вовки у стінах” написано у найкращих керролівських традиціях, тому дивуватися з того, як Ґейман дозволяє фантазіям домінувати й перемагати так званий “здоровий глузд” не доводиться. Жовтоокі вовки нахабно вдираються до людської домівки і непогано там влаштовуються, наминаючи мамине варення та граючи у відеоігри. Родина Люсі у цей час тільки й може, що переховуватися на околицях саду та планувати своє вигнанницьке життя: “Ми повинні переїхати до Арктики!” – пропонує тато, “До пустелі” – наполягає мама, “У відкритий космос!” – схвильовано кричить брат. Але Люсі віддавати вовкам рідну домівку не збирається. “Або ж ми можемо повернути собі свій дім” – спокійно пропонує вона і, незважаючи на несхвальну реакцію батьків, вирішує протистояти вовкам. Саме маленька Люсі виявляється єдиною, кому вистачає хоробрості не лише подолати свій страх і забрати з вовчого полону улюблену іграшку, але й повернути будинок справжнім власникам.

Завдяки цим похмуро-яскравим колажам доволі глибокий та філософський текст про страх і хоробрість, про стосунки у родині й різноманітні умовності сприймається дуже легко.

Разом із колажами Маккіна, у яких завдяки використанню різноманітних технік похмурий реалізм доповнюється яскравими і фантастичними вовчими візіями, текст утворює гармонійну єдність. Ілюстрації повністю відповідають настроям розповіді й додають динаміки та необхідної у певних моментах сюжетної напруги. Завдяки цим похмуро-яскравим колажам доволі глибокий та філософський текст про страх і хоробрість, про стосунки у родині й різноманітні умовності сприймається дуже легко. І дітям, і дорослим обов’язково сподобаються абсурдні й дотепні картини вовчого життя у людських подобах (тим більше, що від деяких людей вовки відрізняються хіба кількістю хутра на тілі), чудний тато з тубами, несподіваний фінал історії та й сам текст – ритмічний, смішний, красивий і просто створений для читання вголос. До речі, ще однією приємністю книжки є диск із аудіоверсією новели від самого Ніла Ґеймана.

Neil Gaiman, Dave McKean The Wolves in the Walls / Neil Gaiman, Dave McKean. — Harper Collins, 2003.